Опана́с Іва́нович Єсимонто́вський (близько 1665 — серпень 1736) — український військовик доби Гетьманщини, меценат. Стародубський полковник (1728—1730, у складі колегії), стародубський полковий обозний (1728—1736), полковий суддя (1729). Засновник Суражицького монастиря.
Походження Син мглинського сотника (1673, 1680—1681), шляхтича гербу Сас (зміненого) Івана Федоровича Єсимонтовського, онук мглинського сотника (1665) Федора Єсимонтовського. Литовський шляхетський рід Ейсимонтів (Ейсимонтовичів) відомий з середини XV століттяКривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010.
Життєпис
Військова служба
Службу у Війську Запорозькому розпочав у 1680-х як козак Мглинської сотні Стародубського полку. Брав участь у Другому Кримському поході 1689, обороні Лівобережжя від кримських татар і контрпоходах 1690—1694, у Дніпровських і Азовських походах: 1695 був при взятті Кизикермена, 1696 у поході до річки Берестової, 1697 у поході під Іслам-КерменомМодзалевський В. Малоросійський родословник. Том 2. — Київ, 1910.
У 1700—1708 роках — значковий товариш Стародубського полку. Учасник Північної війни: 1702 під командуванням наказного гетьмана, стародубського полковника Михайла Миклашевського брав участь у взятті Бихова, 1705—1706 був у Польському поході, як наказний полковий обозний брав участь у нещасливій для козаків битві зі шведами під Несвіжем у березні 1706Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011, де загинули наказний гетьман і багато стародубських полчан. Єсимонтовський врятував життя частини козаків, зайнявши оборону в місцевому монастирі. Перебуваючи в облозі, поклявся збудувати своїм коштом монастир у подяку за «чудесний порятунок»Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Том 1: Полк Стародубский. — Киев, 1888. — С. 73—75. Його подвиг був відзначений гетьманом («подчас погрому, Божим попущенієм в Несвіжу ставшогося од неприятеля шведа на полк Стародубовский, з некоторим товариством в кляшторі запершися и не поддаючися, єго неприятеля постудил, а товариство, при собі будучоє, от пагубы неприятельской сохранил и освободил»).
1707 був на будівництві Києво-Печерської фортеці. 1708 скерований до Польщі наказом Івана Мазепи, де виконував обов'язки ад'ютанта головнокомандувача московського війська Меншикова. У липні перебував у Горках, де знаходилась ставка Петра І («во всю там бытность верно и рачительно отправлял службу, о якой и сам его Императорское Величество известен был»), згодом був відпущений додому в Мглин.
Оборона Мглина у 1708 році
Наприкінці вересня як наказний сотник керував обороною Мглина від шведського війська. 17 грудня 1708 отримав універсал від гетьмана Івана Скоропадського з підтвердженням володінь та відзначенням заслуг під час боїв зі шведами:
Водночас, згідно зі скаргою брата Олексія Єсимонтовського, Опанас довго ігнорував звістки про наближення шведів, що призвело до втрати братами майна на 10 тис. злотих. Олексій, перебуваючи з частиною полку за Сожем, нібито застерігав брата та закликав його евакуювати майно, проте Опанас у відповідь називав його «страхополохом», зазначаючи, що на чутки про прихід шведів не звертають уваги навіть мглинські жінки («наші де матроны безпечно смажуть вам сластіоны»).
Лише з появою шведського війська на території сотні Єсимонтовський, за свідченням його брата, разом із сотником Михайлом Турковським, спробували вивезти своє майно з міста під покровом ночі, прямуючи у Баклань і «далей за Судость». Мглинські козаки наздогнали обоз і, «настращавши доволно», повернули втікачів у місто. Ймовірно, у цей момент Турковський був знятий з посади, а тимчасовим командувачем сотнею став Єсимонтовський.
24 вересня мглинці під командою Єсимонтовського відбили спробу штурму міста шведським загоном майора Коскуля, що налічував 500 кіннотниківПавленко С. Військо Карла XII на півночі України. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2017 — С. 40—41, 48. Згідно з донесенням Петру І його ад'ютанта Федора Бартєнєва, шведи зазнали значних втрат убитими, включаючи самого майора:
Водночас, вже 1 жовтня Бартєнєв доносив, що козаки покинули місто, дізнавшись про наближення основних сил армії короля Карла ХІІ. При цьому Єсимонтовський проігнорував наказ московського командувача Шереметьєва, який вимагав, щоб Мглин був спалений при відступі («пушки и порох ис того местечка вывезчи, оное зжеч»Мегорский Б. Осады и штурмы Северной войны 1700–1721 гг.) у межах тактики «спаленої землі», яку московити реалізували на півночі Гетьманщини. За даними анонімного мемуариста зі шведського боку, у захопленому місті королівська армія знайшла «великі запаси горілки, сала, зерна і різного провіанту».
Сотництво
У грудні 1708 перебував у Лебедині разом з гетьманом Іваном Скоропадським. Не пізніше січня 1709 був затверджений на уряді мглинського сотника. На чолі загону із 500 козаків Стародубського полку відправлений у Бихів проти військ литовського гетьмана Сапєги. Повернувся у табір гетьмана під Полтавою 27 червня — у день Полтавської битви.
Влітку 1710 стояв із сотнею у Сосниці разом зі стародубським полковником Лук'яном Жоравкою. Взимку 1711 взяв участь у бойових діях проти кримських татар, перебуваючи з полком у Сенчі. Влітку 1711 ходив у похід до Кам'яного Затону, 1713 стояв із полком у Києві над Либіддю.
1715 позбавлений сотництва (за версією Лазаревського — клопотанням Меншикова, за іншими даними — графа Головкіна), натомість уряд отримав камер-фур'єр кронпринца Олексія Петровича Максим Борозна.
Заснування Суражицького монастиря
У 1718—1727 роках — значковий товариш Стародубського полку.
20 травня 1719 звернувся до архієпископа Чернігівського Антонія (Стаховського) з клопотанням про дозвіл заснувати власним коштом монастир на своїх «вічистих» землях у селі Суражичі:
1720 архієпископ Антоній видав архієрейську грамоту про заснування Суражицького Благовіщенського чоловічого монастиря, ігуменом якого став Симеон Лущинський. Монастир проіснував до 1786 року та був ліквідований указом імператорки Катерини ІІ. Монастирська церква Благовіщення Пресвятої Богородиці була перенесена у місто Сураж. У церкві знаходилась чудотворна ікона Божої Матері Новодворської (Суразької), сліди якої загубилися на початку ХХ століттяДеятельность Есимонтовских по освоению земель края / Мглинский край.
Полковий старшина і полковник
1725 був асесором Стародубського полкового суду, 1727 — наказним полковником.
16 січня 1728 універсалом гетьмана Данила Апостола був призначений стародубським полковим обозним (тримав цей уряд до кінця життя). Також у січні призначений стародубським полковником у складі колегії: ділив повноваження з Семеном Галецьким і Степаном Максимовичем. На чолі полку пробув до середини 1730, коли імператорка Анна Іванівна призначила на цю посаду московита Олександра Дурова. 1729 також деякий час обіймав посаду полкового судді.
1732 вдруге призначений наказним полковником. Брав участь у Польському поході 1733—1734 та Кримському поході 1736. Дістав тяжке поранення під час штурму фортеці Ґьозлеве у червні 1736, внаслідок якого помер у серпні у родовому маєтку Симонтівка Мглинської сотні.
Маєтки
За заповітом батька, складеним 1699 року, отримав у володіння два млини на річці Воронусі у Мглинській сотні. 12 червня 1700, після смерті батька, разом з братом Олексієм отримав універсал стародубського полковника Михайла Миклашевського на зайняття греблі і побудову млина на річці Біловодці вище їхнього Нетягівського млина «за значние отца их и их самих верние в войску запорожском роненния».
1 квітня 1704 отримав підтверджувальний універсал гетьмана Івана Мазепи на батьківське село Чешуйки Мглинської сотні. 29 квітня — разом з братом Олексієм підтверджувальний універсал на 5 млинів у Мглинській сотні та один у полковій сотні, з яких 4 були «своїм коштом зайняті», а два — «куплею набуті».
18 червня 1706 за подвиг у бою під Несвіжем отримав гетьманський універсал на ґрунти Дегтярівські у Мглинській сотні з правом осадити на них слобідку, збудувати хутір, млин і греблю. 31 жовтня 1707 отримав аналогічний універсал на Будиські ґрунти.
17 грудня 1708 гетьман Іван Скоропадський підтвердив права Єсимонтовського на володіння вотчинними селами Деремнею, Чешуйками та Симонтівкою Мглинської сотні, а також — сімома млинами, Вовнянськими ґрунтами зі слобідкою та млиновим займищем; дав дозвіл збудувати рудницьку кузню у Дегтярівці та млин у Чешуйках; передав у володіння маєтки тестя — покійного колишнього стародубського полковника Федора Мовчана — село Тютюри у полковій сотні та млин на річці Бабинці.
11 січня 1710 отримав гетьманський універсал на Полхівські ґрунти з правом осадження слобідки, зайняття греблі, побудови млина та хутора. 5 червня 1714 отримав універсал стародубського полковника Лук'яна Жоравки на зайняття греблі та побудову млина на річці Воронусі біля села Нетягівки.
Станом на 1723 рік володів селами Полхівкою (20 дворів і 13 бездвірних хат підданих), Чешуйками (30 дворів і 6 хат підданих), Нетягівкою (2 двори), Дегтярівкою (13 дворів і 7 хат), Осинкою, Симонтівкою (11 дворів і 13 хат).
Родина
Був одружений з Мартою Федорівною Мовчан — донькою прилуцького та стародубського полковника. Подружжя мало п'ятьох дітей:
Степан (? — до 1754) — бунчуковий товариш. Одружений з Ганною — донькою генерального підскарбія Якова Марковича Євпраксія (1703Державний архів Чернігівської області: Ф. 679, Оп. 1, Спр. 381, Арк. 2 — після 1761) — дружина стародубського полковника Степана Максимовича Євдокія — дружина бунчукового товариша Григорія Борозни Домна — дружина осавула Генеральної військової артилерії Семена Карпеки Іван (1716 — 1767) — канцелярист Генеральної військової канцелярії (1739—1758), наказний писар при наказному гетьмані Якові Лизогубу (1740), бунчуковий товариш
Примітки