Генрі Сеймур Конвей (; 1721, Челсі — 9 липня 1795, Генлі-он-Темз) — британський державний, політичний та військовий діяч, фельдмаршал (1793) британської армії. Головнокомандувач британської армії (1782—1793). Обіймав різні політичні посади, зокрема головного секретаря Ірландії, державного секретаря Південного департаменту, лідера Палати громад та державного секретаря Північного департаменту. Учасник війн за австрійську спадщину та Семирічної, а також Другого якобітського повстання.
Біографія
Генрі Сеймур Конвей народився у 1721 році в родині Френсіса Сеймура Конвея, 1-го барона Конвея та його третьої дружини Шарлотти Сеймур-Конвей (уродженої Шортер). У 1732 році він вступив на навчання до Ітонського коледжу і з того часу мав тісну дружбу зі своїм двоюрідним братом Горасом Волполом.
27 червня 1737 року у званні лейтенанта Конвей розпочав офіцерську службу в Молсвортському драгунському полку. Його перевели до 1-го піхотного гвардійського полку і підвищили до капітана 14 лютого 1741 року, а 10 травня 1742 року — до капітан-лейтенанта (еквівалент підполковника).
Під час війни за австрійську спадщину в червні 1743 року він служив у штабі фельдмаршала Джорджа Вейда в Деттінгенській битві та в травні 1745 року в штабі герцога Камберлендського у Фонтенуа. Брав участь у битві під Каллоденом пізніше того ж місяця під час повстання якобітів. Його наступна битва, у липні 1747 року, відбулася під Лауффельдом, у якій він ледве уникнув смерті, будучи захопленим французами, але достроково звільнений під чесне слово через кілька днів. У липні 1749 року він перевівся з 48-го піхотного полку до 34-го піхотного полку та служив зі своїм полком у гарнізоні Менорки в 1751 році.
Політична кар'єра У 1741 році Конвей був обраний без суперників до Палати громад Ірландії від графства Антрім, а також до Британського парламенту від Хайема Феррерса в грудні 1741 року за рекомендацією сера Роберта Волпола. У 1747 році обраний від Пенріна та від Сент-Моуса в 1754 році, обидва вибори були в інтересах Боскавена.
У квітні 1755 року він був несподівано призначений Вільямом Кавендішем, маркізом Гартінгтоном, новим лордом-лейтенантом на посаду головного секретаря Ірландії. Сподівалися, що він врегулює конфлікт в ірландській політиці між спікером Генрі Бойлем з одного боку та Джорджем Стоуном, архієпископом Арма, та Джоном Понсонбі: зрештою, він досяг компромісу, прийнятного для британського міністерства, за яким Бойл був удостоєний графського титулу, а Джон Понсонбі став спікером.
Семирічна війна Генрі Сеймур Конвей був другим за старшинством у британській армії в експедиції Рошфора у 1757 році та неодноразово виступав за атаку на Форт Фура, але його колеги погоджувалися лише на нічну атаку (яка зазнала невдачі). Зрештою, експедиція повернулася до Портсмута, не здобувши успіху. Хоча Мордонт (головнокомандувач) був виправданий військовим трибуналом, ця справа зашкодила репутації обох.
У 1761 році він служив у Німеччині заступником Джона Маннерса, маркіза Гранбі, британського командувача армією під проводом Фердинанда Брауншвейзького. У битві при Віллінгхаузені в липні 1761 року він командував корпусом, який знаходився в центрі бойового порядку і не був атакований. Він також брав участь у битві при Вілемшталі в червні 1762 року та захопив замок Вальдек наступного місяця. Після підписання мирних угод у Фонтенбло в листопаді він керував перекиданням британських військ з Європи, які поверталися до Англії в березні.
Подальша політична кар'єра У квітні 1761 року Конвея було переобрано до Палати громад, цього разу від Тетфорда, а 4 липня 1761 року він став членом Таємної ради, попередньо призначеним членом Таємної ради Ірландії у 1755 році. Як старший член фракції вігів у Рокінгемі, він виступив опонентом судових дій короля проти реформіста Джона Вілкса у 1763 році, що призвело до його звільнення у 1764 році з посади камер-юнкера та полковника 1-го Королівського драгунського полку. Це призвело до публікації звинувачень та контрзвинувачень у памфлетах, оскільки побоювалися, що уряд має намір очистити армію від своїх політичних опонентів.
У липні 1765 року Генрі Сеймур Конвей обійняв посаду державного секретаря Південного департаменту разом з лордом Рокінгемом, перш ніж перейти до Північного департаменту у травні 1766 року, де прослужив до січня 1768 року, коли став міністром без портфеля. На цих посадах Конвей прагнув просувати помірковану політику щодо американських колоній, будучи головним прихильником скасування Акту про гербовий збір та виступаючи проти податкової політики канцлера скарбниці Чарльза Таунсенда.
Після відставки у січні 1768 року Конвей повернувся до армії та став повним генералом 26 травня 1772 року, а 22 жовтня 1772 року — губернатором Джерсі. Він залишався важливою фігурою в Палаті громад, виступаючи проти спроб британців придушити повстання в американських колоніях. У березні 1782 року винагороджений посадою в кабінеті міністрів та посадою головнокомандувача військами в новому міністерстві Рокінгема. Його політична кар'єра завершилася в 1784 році, коли він втратив своє місце в парламенті через свою опозицію до нового уряду Вільяма Пітта, і після цього він зосередився на своїх військових обов'язках, зберігаючи посаду головнокомандувача до повного виходу у відставку в січні 1793 року. 18 жовтня 1793 року Конвей отримав найвище звання фельдмаршала. 9 липня 1795 року Генрі Сеймур Конвей помер у своєму будинку, Парк-Плейс у Ременхемі в Беркширі.
Див. також Джон Лігоне Джеймс О'Хара Джошуа Гармар Ґебгард-Леберехт фон Блюхер Жан-Батист Донасьєн де Рошамбо Апраксін Степан Федорович (генерал-фельдмаршал)
Примітки Джерела
Виноски
Література Heathcote, Tony (1999). The British Field Marshals 1736—1997. Pen & Sword Books Ltd. ISBN 0-85052-696-5. Memoirs of the Duc de Saint-Simon on the Times of Louis XIV and the Regency. Translated and abridged by Katharine Prescott Wormeley. Boston: Hardy, Pratt. 1902.
Посилання
Henry Seymour Conway Dictionary of National Biography, 1885—1900/Conway, Henry Seymour CONWAY, Hon. Henry Seymour (1719-95), of Park Place, Berks.
! colspan="3" style="background:#7BA05B;" | Командування військовими формуваннями (установами)Великої Британії