Воскополе (; арум. Moscopole, Moscopolea; , Moscopolis або Moschopolis) — мале село в південно-східній частині Албанії. У XVIII ст. одне з найбільших міст на Балканах, культурний та торговельний центр як арумунів, так і греків та албанців. У Воскополе засновано першу типографію на Балканах. У 1788 р. місто вщент зруйнували війська Алі Паші.
Географія
Воскополе лежить за 21 км від міста Корча, адміністративного центру однойменної області, у горах Південно-Східної Албанії, на висоті 1160 м над рівнем моря.
Історія
Попри те, що місто розташоване в досить ізольованій місцевості Південної Албанії, воно стало найважливішим центром для арумунів. У дні свого розквіту, 1760-х рр., його населення перевищувало 60 000 осіб. За своїм населенням і добробутом, Воскополе було другим містом Балкан після Константинополя.
Більшість населення тогочасного міста становили арумуни (валахи), що підтверджується аналізом прізвищ, зробленим у 1935 р. Також було багато грецьких торговців. За свідченням німецького історика Йоганна Тунманна, який у 1774 р. відвідав Воскополе і написав історію арумунів, кожна людина в місті розмовляла арумунською; багато хто розмовляв також і грецькою (мовою Візантійської імперії), яка використовувалася при складанні ділових контрактів.
Наприкінці XVIII ст. місто розквітло завдяки торгівлі з Німеччиною, Венецією та Константинополем і мало багато мануфактур, близько 70 церков, банки, типографію (єдиною іншою типографією в Оттоманській Європі біла типографія в Стамбулі), та навіть університет (Грецька Академія або Hellênikon Frôntistêrion, заснована у 1744 р.). У Воскополе вирувало культурне життя: багато письменників друкували свої твори як грецькою (мовою мистецтва на Балканах), так і арумунською, яка використовувала грецьку абетку. У 1770 р. тут надруковано перший словник чотирьох балканських мов — грецької, албанської, арумунської та болгарської.
Напад оттоманів у 1769 р. був першим з низки нападів, які завершилися знищенням міста у 1788 р. військами Алі Паші. Мешканці, які вціліли, мусили тікати, більшість з них емігрувала до Фессалії та Македонії. Деякі представники ділової еліти переїхали до Австро-Угорщини, особливо до двох столиць — Відня та Будапешта, а також до Трансильванії, де згодом відіграли важливу роль у Національному відродженні Румунії.
Воскополе так ніколи й не повернуло собі колишній статус. Його знову зруйнували у 1916 р. під час Першої світової війни банди албанських мародерів. Вцілілі будинки тричі знищували під час партизанської війни у Другій світовій війні: спершу італійські війська, і двічі — сили албанських колабораціоністів з організації Balli Kombëtar. У старому місті лишилося лише 6 православних церков (одна з них у напівзруйнованому стані) та монастир. У 2002 р. вони внесені Фондом Світових Пам'яток до реєстру 100 місць, що перебувають під загрозою.
У наш час Воскополе — це лише маленьке гірське селище в албанському окрузі Корча. Згадки про втрачене місто Воскополе досі залишаються важливою частиною арумунської культури.
Населення 1750 р.: 45 000 осіб 1788 р.: 60 000 осіб 2000 р.: 700 осіб
Історичні пам'ятки
У Воскополе залишилися такі пам'ятки історії: церква Святого Миколая (Shën Kolli) церква Святої Марії (Shën Marisë) церква Святого Анастасія (Shën Thanasi) церква Святого Михайла (Shën Mëhilli) церква Святого Іллі (Shën Ilia) церква Святого Харлампія (Shën Harallambi), майже зруйнована монастир Святого Івана Хрестителя (Shën Prodhomi)
Література Nicolas Trifon, Des Aroumains aux Tsintsares — Destinées Historiques Et Littéraires D'un Peuple Méconnu Asterios Koukoudis Studies on the Vlachs Românii din Albania — Aromânii Steliu Lambru, Narrating National Utopia — The Case Moschopolis in the Aromanian National Discourse Robert Elsie Max Demeter Peyfuss, Die Druckerei von Moschopolis, 1731—1769: Buchdruck und Heiligenverehrung im Erzbistum Achrida, Vienna, 1989, ISBN 3-205-98571-0