Літні Олімпійські ігри 1908 року, або IV літні Олімпійські ігри (; ) — міжнародне спортивне змагання, яке проходило під егідою Міжнародного олімпійського комітету (МОК) в Лондоні з 27 квітня по 31 жовтня 1908 року. Це була перша з трьох Олімпіад, проведених у Лондоні (інші відбулися у 1948 та 2012 роках), а також найдовша за тривалістю за всю історію їхнього проведення.
1904 року право приймати захід отримав Рим, але через вибух вулкана Везувій у 1906 році та політичні інтриги Національний олімпійський комітет Італії був вимушений відмовитися від задуму. Найбільше бажання провести Олімпіаду виявив Лондон, тож у кінці того ж року оголошено про перенесення Олімпіади до столиці Британської імперії. Передові в організації спортивних змагань, британці ретельно розробили регламент і правила окремих турнірів й розіслали їх країнам-учасницям. Король Едуард VII дав дозвіл провести Олімпіаду лише за умови відсутності державного фінансування, тож було укладено угоду з керівництвом , яка покрила витрати на будівництво стадіону, надала територію для проведення, а за це одержала частину виторгу від продажу квитків на змагання.
Церемонія відкриття, під час якої вперше в історії Олімпійських ігор спортсмени з країн-учасниць пройшли парадом, відбулася 13 липня, хоча деякі змагання розпочалися ще 27 квітня. Починаючи з відкриття і протягом всієї Олімпіади тривали скандали, що насамперед стосувалися американо-британського протистояння: обидві країни претендували на першість у світовій політиці та використовували спорт, аби довести свою вищість. Проблемою була й низька відвідуваність стадіону на початку ігор через дорожнечу квитків. Проте байдужість до ігор швидко зникла, а скандали та яскраві події, як-от допомога суддів марафонцю , зіграли на руку організаторам, адже газети, описуючи їх, активно рекламували саму Олімпіаду.
Участь в Олімпійських іграх взяли представники 22 країн — 2008 чоловіків і 37 жінок. Левову частку виставила країна-господарка — 736. Учасники змагались у 23 видах спорту, розіграно 110 комплектів медалей. Перемогу у неофіційному медальному заліку здобула Велика Британія, котра здобула 56 золотих медалей. На другому місці розмістилась команда США — 23 золоті медалі. На третьому — Швеція з вісьмома найвищими нагородами. Загалом хоча би одну медаль здобуло 19 країн.
Перші лондонські олімпійські ігри відіграли важливу роль в утвердженні олімпійського руху у світі, підупалого через неуспішність двох попередніх Олімпіад. Були задані стандарти організації для наступних ігор, як-от побудова стадіону, надання права виступати на змаганнях у складі суто національної, а не клубної команди, та нагородження повним комплектом нагород (золото, срібло, бронза). Також у Лондоні вперше прозвучала легендарна фраза «Важливіше взяти участь, ніж перемогти» та уперше відбулися змагання у зимових видах спорту.
Вибір міста
Олімпіада 1908 року могла пройти не в Лондоні, адже спочатку місто не входило до списку кандидатів. За право провести спортивний захід змагалися три інші міста: Берлін, Рим та Мілан.
Німецька сторона оголосила про бажання провести Олімпіаду ще в 1901 році на IV сесії МОКу в Парижі. Італійська сторона подала заявку ще 1903 році . Від самого початку президент МОКу П'єр де Кубертен повністю підтримував кандидатуру Риму. Опісля невдалих Олімпіад у Парижі та Сент-Луїсі, йому необхідно було підняти престиж змагань в очах світу, і місто, яке було столицею античного світу, могло забезпечити такий ефект. Ідея проведення змагань в столиці Італії мала міцну підтримку і серед впливових людей країни: папи Пія X, короля Віктора Емануїла III, мера Рима . Заявка Берліна програвала, ба більше, у місті був відсутній належний стадіон, а жодних чітких гарантій щодо його будівництва німецька сторона надати не могла. 22 червня 1904 року на VI сесії МОКу в Лондоні вирішили, що містом-господарем Олімпіади 1908 року буде Рим, німецькій стороні пообіцяли надати право на проведення Олімпіади 1912 року.
Проте Риму не судилося прийняти Олімпіаду. 4 квітня 1906 року поблизу Неаполя сталося потужне виверження Везувію, яке призвело до тяжких руйнацій. Італійська влада змушена була направити кошти, які мали б піти на організацію ігор, на відновлення доброустрою, і вирішила офіційно відмовитися від олімпійського задуму. Про це оголосили під час проведення позачергових Олімпійських ігор 1906 року в Афінах.
Існує інша, неофіційна версія відмови Риму. Окрім потужної підтримки, в Італії існував не менш потужний спротив щодо проведення змагань. Основною фігурою, яка була проти проведення ігор, був прем'єр-міністр Італії Джованні Джолітті. Він планував декілька амбітних проєктів, таких як будівництво Симплону та , що мали б зміцнити його політичний вплив. Проєкти потребували великих коштів, яких могло б і не вистачити, якби їх витрачали ще й на Олімпіаду. Його підтримували правління Мілану та Турину, які боролися з Римом за статус головного міста Італії. Олімпіада 1908 року додала б супернику зайвого престижу.
Боротьба прихильників та противників проведення Олімпіади в Римі призвела до того, що ще 1905 року на VII сесії МОКу у Брюсселі представник Італії змушений був зізнатися представнику Британії Роберту Лаффану у відсутності будь-яких реальних приготувань до ігор з часу затвердження італійської столиці. Лаффан запитав де Кубертена, чи можливо передати право на проведення ігор Лондону, проте далі розмови справа не дійшла, а право на проведення спортивного заходу столиця Британської імперії здобула лише після офіційної відмови Рима.
Оскільки Олімпіада мала відбутися через два роки, необхідно було якнайшвидше знайти нове місто. Під час VIII сесії МОКу в Афінах 1906 року, зважаючи на попередню зацікавленість, члену МОКу від Британії офіційно запропонували провести ігри в Лондоні. Гренфелл опісля наради з королем Едуардом VII, який теж перебував на проміжних іграх, отримав згоду та одразу розпочав перемовини з основними британськими спортивними асоціаціями та організаціями — без домовленості з ними спортивний захід у Лондоні міг і не відбутися. Пропозицію підтримали, та 19 листопада 1906 року до МОКу був направлений лист із підтвердженням того, що Лондон прийме ігри 1908 року, а 27 листопада 1906 року офіційна заява Гренфелла була опублікована в пресі.
Підготовка
Створення Британської олімпійської асоціації 24 травня 1905 року в Палаті громад зібралися представники спортивних організацій, союзів та асоціацій. Їхньою метою було створення регіональної олімпійської організації, яка б керувала усіма олімпійськими дисциплінами в країні та мала представників у МОК. Новоутворену організацію назвали Британською олімпійською асоціацією (БОА). Першим головою став Вільям Гренфелл (лорд Десборо), почесним секретарем — Роберт Лаффан. Якраз ентузіазм цих двох осіб дозволив Олімпіаді 1908 року відбутися .
Співпраця з Франко-британською виставкою Безпосередньо підготовкою до ігор займалася спеціальна Британська олімпійська рада, у якій ключові ролі відігравали ті ж Гренфелл та Лаффан. Перед цією радою постав ряд труднощів. Насамперед хоч король і дав добро на проведення змагань у Лондоні, він вимагав, аби державні кошти на Олімпіаду не витрачали, фінансування відбувалося тільки на приватних засадах. Саме тому Гренфелл вирішив співпрацювати з , головним ідейником проведення . Ця виставка щедро фінансувалася та була покликана продемонструвати багатства двох колоніальних держав — Британської імперії та Франції, які нещодавно уклали угоду, що надалі уможливило створення Антанти.
Початково виставка мала пройти 1907 року, але заради Олімпіади її перенесли на 1908 рік. Це було перше важливе досягнення для організаторів ігор: широко розрекламована подія приваблювала багато відвідувачів, що своєю чергою підвищувало відвідуваність ігор.
Основну олімпійську споруду — новий стадіон — планувалося будувати безпосередньо на території виставки, адже дирекція Франко-британської виставки погодилася пожертвувати частину виділеної їй землі в районі . Вона також повністю взяла на себе всі витрати, пов'язані з будівництвом (початковий кошторис становив 44 тисячі фунтів стерлінгів, проте він зріс до 220 тисяч). Окрім того, виставка виділила 2000 фунтів стерлінгів для організаторів Олімпіади з метою покрити їхні початкові витрати та надала дозвіл на ексклюзивне користування стадіоном протягом двох тижнів у липні 1908 року. Своєю чергою організатори Франко-британської виставки отримували 75% доходів від продажів квитків та програмок. 20 грудня 1906 року всі ці умови були схвалені Британською олімпійською радою, офіційне підписання документів відбулося 14 січня 1907 року.
Будівництво головного стадіону
Будівництво стадіону розпочалося 2 серпня 1907 року з церемонії, на якій леді Десборо заклала перший камінь будівництва. Кожна британська організація певного виду спорту створювала спеціальний комітет, який співпрацював з Британською олімпійською радою. Головним завданням цих комітетів було детальне планування спортивних споруд. Так, проєктування бігової доріжки вимагало кропіткої роботи та контролю з боку спеціального комітету , а задля проєктування велосипедного треку спеціальний комітет дослідив новий трек у Парижі та на його основі спроєктував свій. Усі свої побажання ці комітети висловили 11 березня 1907 року та дали добро на побудову.
Стадіон будували довкола овалу завдовжки 700 футів (десь 213,36 метра) та завширшки 300 футів (орієнтовно 91,44 метра), покритого травою. Ця частина стадіону створювалося під потреби футболу, регбі, лакросу, стрільби з лука, а також для таких дисциплін легкої атлетки, як метання списа. У цьому овалі були розміщені спеціальні платформи для змагань зі спортивної гімнастики та боротьби. Такі розміри оберігали інших учасників змагань від небезпеки бути пораненим списом, що майже відбулося 1906 року в Афінах. У західній частині розмістили басейн завдовжки 327 футів (десь 100 метрів), завширшки 50 футів (приблизно 15,24 метра). Глибина басейну на обидвох кінцях становила 4 фути 6 дюймів (приблизно 1,37 метра), у центрі — 12 футів 6 дюймів (десь 3,81 метра). Це центральне заглиблення було створене для змагань зі стрибків у воду. Біля басейну розміщувалася спеціальна складна вежа заввишки 55 футів (приблизно 16,76 метра), з якої атлети виконували стрибки.
Довкола овалу побудували бігову доріжку завдовжки 586,2 ярди (наближено 536,44 метра) та завширшки 24 фути (орієнтовно 7,3 метра). За її будівництво безпосередньо відповідав наглядач за будівництвом стадіону Чарлз Перрі, який вже мав досвід будівництва бігової доріжки для першої сучасної Олімпіади.
Довкола бігової доріжки, безпосередньо перед глядацькими сидіннями, побудували велосипедний трек завдовжки 660 ярдів (приблизно 603,5 метра) та нахилом 10 футів (десь 3,04 метри).
Було передбачено створення 63 тисяч сидячих місць та місце для розгортання ще 30 тисяч стоячих. Були побудовані спеціальні ложі для королівської сім'ї, членів Британської олімпійської ради, членів МОКу та членів Comité d’Honneur (Комітету розгляду скарг). Журналісти та судді також мали спеціально відведені місця.
Під трибунами розмістилися 14 роздягалень, кімната для лікарів, кімната поліції, декілька ресторанів. Поблизу стадіону розмістили будинок Імперського спортивного клубу, який створили з метою залучення багатих людей до олімпійських приготувань та для підняття престижу ігор. Будинок клубу використовували для зустрічей члени МОКу.
Роботу над стадіоном офіційно закінчили 14 травня 1908 року. На церемонії були присутні принц і принцеса Уельські — Георг V і Марія Текська, які присвятили стадіон міжнародному спорту. Оскільки стадіон був розташований на території виставки, де більшість споруд мала білий колір, то він був названий «білим» стадіоном — «Вайт-Сіті» ().
Опрацювання регламенту
Окрім побудови головної олімпійської споруди, Гренфелл у своєму листі від 27 листопада 1906 року оголосив про низку інших пунктів, над якими працюватиме Британська олімпійська рада.