Марія-Антуанетта Тоннелат (; уроджена Бодо) (5 березня 1912 — 3 грудня 1980) — французька фізикиня-теоретикиня. Її фізичні дослідження були зосереджені на релятивістській квантовій механіці під впливом гравітації. Разом з Альбертом Ейнштейном та Ервіном Шредінгером вона намагалася запропонувати одну з перших об'єднаних теорій поля. Також вона відома своїми роботами з історії спеціальної та загальної теорії відносності.
Життя
Ранні роки та освіта Марія-Антуанетта Бодо народилася 5 березня 1912 року в Шаролі, комуні в південному регіоні Бургундія Франції. Вона розпочала свою освіту в ліцеї Шалон-сюр-Сон і закінчила вищу освіту в ліцеї Луї-ле-Гран. Спочатку вона вивчила інженерну справу, але згодом отримала два ступені з природничих наук та з філософії в Університеті Сорбонни в Парижі.
У 1935 році під керівництвом Луї де Бройля Тоннелат здобула докторський ступінь з теоретичної фізики в Інституті Анрі Пуанкаре. У 1941 році вона завершила свою докторську дисертацію під назвою «Про теорію фотона в рімановому просторі». Того ж року вона взяла шлюб із Жаком Тоннелом, а в 1945 році стала науковою співробітницею у Французькому національному центрі наукових досліджень (CNRS).
Дослідження з де Бройлем Її дослідження були зосереджені на області релятивістських спінових частинок під впливом гравітаційного поля. За допомогою теорії світла де Бройля про нейтрино Тоннелат дійшла висновку, що частинки з максимальним спіном 2 походять від масивних частинок зі спіном 1, або фотонів. Спін 2 відповідав гравітону. Використовуючи свої знання рівняння Клейна — Ґордона, рівнянь Максвелла та лінеаризованої версії рівнянь для просторів Ейнштейна, вона дослідила теорію частинки зі спіном 2 і назвала її «унітарним формалізмом». На початку 1940-х років вона опублікувала статтю, в якій встановила стандартні комутаційні співвідношення для квантованого поля зі спіном 2. Де Бройль підтримував її дослідження в галузі об'єднаної теорії поля, але сам тримався від них подалі і вирішив не брати безпосередньої участі в її роботах.
Хоча її статті зрештою були опубліковані у Французькій академії наук, її робота зазнала затримок через перерву, спричинену німецькою окупацією Франції на початку 1940-х років.
Професійна кар'єра Марія-Антуанетта Тоннелат присвятила значну частину своєї кар'єри освітянській діяльності. Після війни вона певний час працювала в Дублінському інституті перспективних досліджень разом із ученим Ервіном Шредінгером, щоб зосередитися на поглибленні досліджень, які розпочала раніше під керівництвом де Бройля. Вона знову повернулася до вивчення концепції унітарного формалізму, що випливає з теорії частинок зі спіном 2. Робота зі Шредінгером пробудила її інтерес до теорії відносності, а також спонукала до листування з Альбертом Ейнштейном. Метою науковиці було створення уніфікованої теорії на основі концепцій та ідей, відкритих Ейнштейном і Шредінгером.
У 1953 році, безпосередньо перед смертю Ейнштейна, Марію-Антуанетту Тоннелат запросили до Принстонського університету, щоб виступити з доповіддю на цю тему на Міжнародному конгресі з історії науки в Єрусалимі. Протягом своєї кар'єри вона прочитала багато лекцій про свою роботу, пов'язану з теорією відносності.
У 1956 році вона стала професоркою фізичних теорій на факультеті природничих наук Паризького університету. Паралельно вона протягом двадцяти років викладала в Інституті історії науки і техніки (під керівництвом Гастона Башляра).
У 1965 році вона опублікувала другу книгу про єдині теорії поля, присвячену розвитку досліджень у цій галузі. У роботі був лише один розділ, присвячений її власним дослідженням, пов'язаним з Ейнштейном та Шредінгером, але книга містила кілька посилань на докторські дисертації, які вона консультувала. Робота Тоннелат переважно була пов’язана зі встановленням зв'язку між класичною та квантовою теорією поля. Вона дебютувала з альтернативною теорією гравітації (лінійна гравітація), яку вивчала в 1960 році.
У 1960-х роках Тоннелат брала участь у номінації на Нобелівську премію з фізики, вона запропонувала Луї Нееля в 1960 році та Альфреда Кастлера в 1965 році.
У 1980 році погіршення здоров'я Марії-Антуанетти Тоннелат ускладнило їй продовження читання лекцій. Невдовзі після своєї останньої лекції вона померла.
Вона залишила неопубліковану працю про історію теорій світла та кольору.
Відзнаки та нагороди Тоннелат стала лектором Пекко та лауреаткою Колеж де Франс у 1943 році. Її доповідь під назвою «Унітарні теорії світла та гравітації» (). Від Французької академії наук вона отримала премію П'єрсона-Перрена (1946) та премію Анрі Пуанкаре (1971).
1972 року за її книгу «Історія принципу відносності» () Тоннелат отримала премію Французької академії у номінації за видатні публікації.
1973 року Тоннелат була обрана членом Міжнародної академії історії науки.
Примітки