Мука́чево (; до 2017 — Мука́чеве) — місто на заході України, адміністративний центр Мукачівської міської громади та Мукачівського району Закарпатській області. Один із центрів Ужгородської агломерації, важливий промисловий та культурний центр.
Географія
Місто Мукачево розташоване за 42 км від обласного центру, на берегах річки Латориця, в центральній частині Закарпатської області України та за своїм економічним потенціалом та кількістю населення посідає друге місце в області після її адміністративного центру — міста Ужгорода.
Місто розташоване на стику відрогів вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, займає досить велику, щільно забудовану територію вздовж річки Латориця.
Завдяки винятково вигідному топографічному і геополітичному становищу (за 40-50 км від кордонів з Угорщиною і Словаччиною, і 90-100 км від кордонів з Румунією і Польщею), Мукачево є транспортним вузлом міжнародних магістралей. Місто перетинають залізничні магістралі: Київ — Будапешт — Белград — Рим та (Київ —Братислава — Прага — Відень) та європейські автошляхи , , та : Київ — Будапешт — Відень та Київ — Прага.
Значна частина житлових будівель є на лівобережній частині річки. Тут проходить залізнична лінія та на південно-східному боці — промислова зона. Мукачево є «секстаполісом», що означає — шість міст. Це колишні поселення Росвигова (), у перекладі з угорської його назва «Оросвийг» означає «Руський кінець», Підмонастир, Паланок, Підзамку, Підгород та саме Мукачево.
Навколишні гори — Галіш, Ловачка (див. також Ловачка (заповідне урочище)), Червона, Чернеча, Сороча, Попова, Павлова і Велика. Гора Червона Гірка на околиці Мукачева — найпівнічніша у світі місцевість, де ще кілька років тому вирощували чай.
Клімат За кліматичною класифікацією Кеппена — Гейгера клімат Мукачево є морським (Cfb). Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 20,0 °C. Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -2,7 °C.
У червні 2017 року місто постраждало від урагану. Вітер досягав 15-20 м/c та зніс цегляну стіну.
Назва За однією з версій, назва міста походить від праслов'янського слова мука́, цебто «борошно», бо на річці Латориці стояв водяний млин, на якому перемелювали зерно і торгували мукою (борошном). За іншою версією, назва міста походить від угорського слова «munkás», що значить «працьовитий» або «працівник».
Назви міста іншими мовами: російською Мукачево, угорською Munkács [мункач], словацькою і чеською Mukačevo [мукачево], польською Mukaczewo [мукачево], німецькою Munkatsch [мункач], їдишем מונקאטש [мінкач, мункач], румунською Munceag, Muncaci, Muncaciu.
В українській мові донедавна вживалося декілька варіантів назви міста. У довідниках адміністративно-територіального устрою, а також у словниках назва міста подавалася як Мукачеве, ця назва вважалася нормативною. На думку закарпатських філологів В. ДобошаВ. І. Добош. Проблеми правописної нормалізації назв населених пунктів Закарпаття. // Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні. Матеріали науково-практичної конференції — Ужгород, 1993. та Г. Воронич[Ганна Воронич. Карпатські географічні назви в лещатах літературної стандартизації // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 25. — Ужгород, 2011], форма на -во є типовою для багатьох закарпатських топонімів середнього роду (також — Батьово, Порошково, Кайданово, Кольчино), натомість закінчення на «-е» з'явилося після приєднання Закарпаття до СРСР і вперше опубліковано в довіднику «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ» (1947).
23 травня 2017 року назва міста була офіційно змінена з Мукачеве на Мукачево.
У низці джерел згадується також варіант назви чоловічого роду — МукачівЭнциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2006. С. 258., у давніх джерелах — також МукачовоУгроруські літописні записки // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1911. — Т. 106. — Кн. 4. — С. 73-82, зокрема й у І. ФранкаФранко І. Карпаторуська література XVII—XVIII віків // Твори у 20 томах — Т.16 — К., 1955 — с.318.
Історія
У літописі анонімного автора «Діянь угрів» розповідається про перехід у 896 угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. В грамоті 1263 року королевича Іштвана V, сина короля Бели IV, ідеться про те, що село Чинадійово розташовано вище від міста Мукачева.
Під час завоювання угорців на місці сьогоднішнього замку була збудована фортеця з дерев'яних паль. Король Стефан I Святий надавав замку особливої важливості та зміцнив стіни, а король Владислав Святий продовжив цю працю, збудував навколо кам'яну стіну.
У 1281 князь Лев Данилович, який княжив у Галицьких землях, на деякий час розповсюдив свій вплив на частину Закарпаття, у тому числі і на Мукачеве. Після смерті князя у 1301 місто разом із замком до 1321 входило до складу Галицько-Волинського князівства, а потім поселення разом із замком знову було приєднано до Угорського королівства.
У 1352 в районі Підгорян (один з сучасних районів міста) комендант замку Де́же зупинив татарську навалу хана Атламоша, загін розбив, а самого хана взяв у полон і в замку стратив.
Одночасно з посиленням ролі Мукачівського замку як важливого військово-стратегічного пункту, який охороняв кордони Угорщини на північному сході, росло значення самого Мукачева, розташованого на перехресті важливих торговельних шляхів. Один шлях вів з Угорщини через Мукачеве та Верецький перевал до Польщі і Русі, інший — із Трансильванії по долині річки Тиси через Мукачево до Моравії та Чехії. Мукачеве було відоме далеко за межами краю. 22 травня 1376 королева Угорщини й Польщі Єлизавета (Ержебет) з династії Анжу видала Мукачеву грамоту, якою підтверджувало статус міста як привілейованого і давала право користуватися власною печаткою із зображенням Святого Мартіна, патрона міста, для скріплення документів. Зокрема, печатка призначалася для засвідчення актів купівлі-продажу виноградників. У цій грамоті воно вперше було названо містом. Юридичне затвердження Мукачева в правах міста, який отримав цей статус першим у Закарпатті, сприяло його розвитку і швидкого перетворення у великий торгово-економічний, а також адміністративний центр краю.
1445 року володар домінії та Мукачівського замку Янош Гуняді надав Мукачеву — право на самоуправління. 1528 році Мукачівський замок «Паланок» Янош Запол'я обміняв з Іштваном Баторі на Сатмарский і Неметський замки. Іштван Баторі побудував бастіон Верхнього замку і 14 — метрову спостережну башту.
Наприкінці XIV століття Мукачево стає центром князівства подільського князя Федора Корятовича. Втративши у війні зі своїм родичем, литовським князем Вітовтом, свої землі, він переселився у подароване йому іншим родичем, королем Угорщини Сигізмундом, місто. Володіючи містом з 1396 до 1414 року, він істотно підняв його значення, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. При ньому Мукачево стало центром Мукачівського князівства до складу якого входило близько 300 сіл. Тут був заснований монастир, який залишався до середини XVII століття одним з оплотів боротьби проти католицизму. Федір Корятович здійснив докорінну перебудову замку і перетворив його на могутню оборонну споруду. Замок складався з Предзамча і головного двору, де знаходилася квадратна житлова башта, під якою в скелі був пробитий колодязь діаметром 2,5 метра і глибиною 85 метрів. Всі житлові і господарські споруди були обнесені сухим ровом і фортечною кам'яною стіною з чотирма круглими баштами, три з яких збереглися до наших днів. Після смерті князя місто разом із домінією переходить з рук до рук багатьох феодалів і королів.
У 1445 році місто отримало від правителя домінії Яноша Гуняді магдебурзьке право. У 1446 році у місті відкривається перший цех — кравецький.
У 1514 році під час селянського повстання під керівництвом Дєрдя Дожі Мукачівський замок був захоплений штурмом. За це місто було віднесене до бунтівних і виплачувало велику контрибуцію.
Після поразки Угорщини від турків-османів у битві при Могачі у 1526 році Мукачево то переходить у володіння турецьких васалів — трансильванських князів, то стає здобиччю австрійських Габсбургів.
Протягом 1538—1558 років полоненими турками, що їх виділила для будівництва влада Австрії владиці Мукачівського монастиря Василію І для відбудови монастиря зруйнованого війною Габсбургів з Трансильванцями, було прорито для Мукачівського монастирського млина 1300 метровий тунель через гору від ріки Визниці до русла Латориці, який і сьогодні існує від двору ливарного цеху Кіровського заводу і до двору центру зв'язку нафтопроводу «Дружба» в с. Кольчино. Висота тунелю 2,5 метри, ширина 1,5 м.
Влітку 1566 року австрійські завойовники, намагаючись захопити Трансильванію, вторглися на територію сучасного Закарпаття та 21 лютого 1567 року, незважаючи на героїчний опір варти Мукачівського замку, взяли фортецю і місто, майже повністю розоривши його. 1569 року — завершення ремонтних робіт Мукачівського замку, що виконувалась руками майже 50 тисяч кріпосних селян Березького і Угочанського комітатів. Наступного року був побудований підйомний міст. У дворі центру зв'язку встановлено в 2016 році пам'ятний обеліск. Зберігся і будинок млина, якому сьогодні 460 років, реставрований 2000 році під центр зв'язку. З тих пір Мукачево та його околиці стали об'єктом постійних сутичок між Габсбургами і Трансильванськими князями. Трансильванські князі династії Ракоці на деякий час перетворили Мукачево в столицю свого князівства. Містом і домінією вони з невеликою перервою володіли з 1633 по 1711 рік.
У 1644 році, перед Тридцятилітньою війною, в Мукачеві відбулися переговори між Трансильванським князем Дьєрдем I Ракоці та французькими дипломатами Джуліо Мазаріні і Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії.
У листопаді — грудні 1648 року, під час Національно-визвольної війни, козаки Богдана Хмельницького здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої — в Закарпаття, що було під контролем Князівства Трансильванії, де були на деякий час взяті околиці МукачеваГрабовецький, Володимир Васильович. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. / В. В. Грабовецький. — Київ: Наукова думка, 1972. — 192 с.. 1649 році у Мукачеві знаходились посли гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з князем Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі.
У 1648—1649 роках у Мукачеві побували посли гетьмана Богдана Хмельницького, які у замку вели переговори з князями Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1656 році був підписаний договір про дружбу і взаємодопомогу, проте втілити його в життя не вдалося. Влітку 1657 року при підбурюванні Ватикану польська шляхта, бажаючи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію і жорстоко розправилася з мешканцями. Саме місто, окрім замку, було розграбоване і спалене.
На рубежі XVII—XVIII століть Мукачево стає центром військових дій між куруцами — учасниками антифеодальної війни і національно-визвольного руху в Угорщині у 1703—1711 роках і прихильниками Габсбурзького панування — лабанцами. Мукачеве було одним з ключових опорних пунктів угорського національно-визвольного руху.
У 1672 році в місті поселилася вдова Ференца І Ракоці Ілона Зріні з сином, майбутнім князем Ференцем II Ракоці. Об'єднавши свої сили з куруцами Імре Текелі, Ілона Зріні обороняла мукачівський замок від австрійських військ Антоніо Караффи, що переважали у чисельності, протягом двох років — з 1686 до 18 січня 1688 року.
У 1703 році загони куруців під керівництвом князя Ференца II Ракоці з боями звільняють спочатку місто Мукачево, а пізніше і замок, від австрійських військ. У 1711 році за Сатмарською мирною угодою усі володіння Ференца II Ракоці переходять до рук Габсбургів. Мукачівський замок був в числі останніх серед тих, що склали зброю перед австрійцями вже після Сатмарської капітуляції. Жорстоко придушивши повстання, війська Габсбургів майже повністю знищили місто.