Йозефіна Кастельві Піулакс (; 1 липня 1935, Барселона — 2 лютого 2026, Барселона) — іспанська океанографка, біологиня та письменниця. На її честь названо пік Кастельві на півострові Герд, що на острові Лівінгстон в Антарктиді. У 1984 році вона стала першою громадянкою Іспанії, яка взяла участь у міжнародній експедиції до Антарктиди. Йозефіна здобула ступінь бакалавра у 1957 році, а в 1969 році захистила докторську дисертацію з біологічних наук у Барселонському університеті. У 1960 році вона почала працювати в Інституті морських наук у Барселоні. Крім того, вона проводила дослідження у Вищій раді наукових досліджень Іспанії і протягом двох років (1984—1986) була делегаткою від Каталонії.

Починаючи з 1984 року, вона брала участь в Організації антарктичних досліджень і допомагала з облаштуванням антарктичної бази «Хуан Карлос I» на острові Лівінгстон, де з 1989 по 1997 рік обіймала посаду провідної океанографки, змінивши на цій посаді Антоніо Бальєстера. З 1989 по 1995 рік вона очолювала Національну програму антарктичних досліджень у Мадриді, а згодом, у 1994—1995 роках, була директоркою Інституту морських наук.

Вона була відзначена численними нагородами, серед яких Золота медаль Женералітату Каталонії (1994), премія «Хрест Сан-Жорді» (2003), екологічна премія IEC (2006) та Національна премія CONCA (2013). Як лауреатка цих престижних відзнак, вона отримала широке визнання за свій внесок у науку.

Життєпис Йозефіна Кастельві народилася в Барселоні у родині лікаря та домогосподарки. Вона народилася в останні місяці існування Другої іспанської республіки перед початком Громадянської війни в Іспанії (1936—1939). Вона навчалася в Інституті Монтсеррат і в 1957 році закінчила Барселонський університет зі ступенем бакалавра з біології. У 1960 році вона спеціалізувалася з океанографії в Сорбонні. У 1969 році Йозефіна отримала докторський ступінь з наук в Барселонському університеті.

Йозефіна та її старша сестра пішли до школи у надзвичайно юному віці неподалік району Ешампле, де мешкала їхня родина. Згодом їх перевели до монастирської школи, де вони навчалися до другого класу старшої школи. Зрештою, вони здобули базову освіту в Інституті Монтсеррат у районі Сан-Жервазі, де Йозефіна готувалася до вступу в університет. Попри життя у поствоєнний період та величезні злидні, яких зазнала країна, дитинство та юність Йозефіни були звичайними; вона жила почергово то в Барселоні, то в Кастельдефельсі, де її батьки мали будинок. Як учениця та майбутня науковиця, вона наполегливо працювала над своєю освітою, попри складні часи.

У 1953 році, приблизно у віці 18 років, Йозефіна почала вивчати біологію в Університеті Барселони. Вона закінчила два напрямки навчання одночасно та закінчила навчання у 1957 році, коли їй було 22 роки. Того року лише двоє людей отримали ступінь: Йозефіна та черниця одного з орденів. Вона продовжила навчання, щоб глибше займатися своїми дослідженнями.

Після здобуття ступеня Йозефіна Кастельві поїхала на навчання до Франції на два роки. До 1960 року, коли вона спеціалізувалася та отримала докторський ступінь з океанографії у віці 25 років, вона вже брала участь у своїх перших океанографічних експедиціях на французьких суднах і викладала в Сорбонні. Також із того року вона почала працювати в Інституті морських наук як співробітниця Вищої ради наукових досліджень, де згодом обійняла посаду директорки (1994—1995), водночас будучи делегаткою в Каталонії. У 1984 році вона стала першою громадянкою Іспанії, яка взяла участь у міжнародній експедиції до Антарктиди; варто зазначити, що вона зробила вагомий внесок у дослідження цих експедицій, за що була визнана як лауреатка почесних нагород разом з Антоніо Бальєстером-і-Нольєю. Бальєстер також отримав визнання за свою участь у створенні антарктичної бази «Хуан Карлос I» на острові Лівінгстон, де Йозефіна була головною директоркою з 1989 по 1993 рік, що дало Іспанії змогу вперше стати учасницею Договору про Антарктику (1988).

Повернувшись до Барселони, Йозефіна продовжила свої дослідження в Іспанській національній раді з досліджень. Спочатку вона проводила експерименти в лабораторії, оскільки на той час Іспанія не мала океанографічних суден і батискафів, за допомогою яких можна було б безпосередньо досліджувати моря. Коли в 1971 році вчені надали перше іспанське океанографічне судно для використання в дослідженнях, Йозефіна Кастельві змогла виконувати свою роботу в середовищі своїх наукових об'єктів і аналізувати, як ці об'єкти поводяться в морських течіях.

У 1987 році Антоніо Бальєстер, Йозефіна Кастельві та ще семеро людей заснували першу іспанську базу в Антарктиді, яку вони створили на острові Лівінгстон і назвали на честь Хуана Карлоса I. На той час Йозефіні Кастельві було 52 роки, але навіть у цьому віці, у 1997 році, вона керувала антарктичною базою, де 12 людей жили чотири місяці на рік. Дослідження в Антарктиді стали для неї як чудовим навчальним досвідом, так і емоційним підтвердженням. Антарктида — це природна лабораторія; глибоко в льоду записані мільярди років історії Землі, і вміння аналізувати ці стародавні записи дозволяє нам ділитися цією величезною історією.

У 1995 році, проживши кілька років у Мадриді, де вона очолила Національну дослідницьку програму Антарктиди, Йозефіна Кастельві повернулася до Барселони, щоб очолити Інститут морських наук. Протягом свого трудового життя вона поєднувала дослідження з роботою на конференціях, щоб поширювати свої висновки та книги, однією з яких була книга, опублікована в 1996 році під назвою «Я жила в Антарктиді».

У 1994 році вона отримала Золоту медаль Женералітату Каталонії, а в 2003 році — орден Хрест Сан-Жорді. Золота медаль — це почесна відзнака, яка щорічно вручається Женералітатом Каталонії тим особам або соціальним організаціям, які «за свої заслуги надали видатні послуги Каталонії у захисті її ідентичності, особливо на громадянському та культурному рівні». Більше того, вона вважається, разом із Міжнародною премією Каталонії, однією з найпрестижніших відзнак, що присуджуються в Каталонії. З 2010 року вона є президенткою Літнього університету Андорри.

8 жовтня 2013 року вона стала лауреаткою Національної премії з культури Женералітату Каталонії. Ця нагорода відзначає осіб, організації чи установи в будь-якій галузі, що гідні офіційного визнання за свій внесок у каталонську культуру, з особливим акцентом на досконалості, інноваційності, кар'єрному шляху та суспільному значенні, а також з урахуванням здобутків за рік, що передував нагородженню. Крім того, 13 травня 2013 року вона отримала премію «Каталонець/ка року».

У 2014 році її було призначено віце-президенткою Консультативної ради зі сталого розвитку Каталонії.

5 березня 2015 року вона отримала медаль імені Августа Пі і Сунєра від медичного факультету Барселонського університету на честь Міжнародного жіночого дня. Дослідниця Йозефіна Кастельві стала першою жінкою, яка отримала цю медаль.

Попри вихід на пенсію у 2000 році, Йозефіна Кастельві залишається активною; донині вона продовжує співпрацювати з Консультативною радою зі сталого розвитку при Департаменті президентства Женералітату Каталонії. Вона також продовжує виступати як лекторка, розповідаючи про свою роботу в Антарктиці та засвідчуючи важливість цієї крижаної пустелі. Будучи найхолоднішим місцем на Землі, вона, за словами науковиці, є ідеальною для вивчення притаманної всім організмам здатності до адаптації: вони мусять змінюватися, щоб вижити, адже інакше зникнуть, як свого часу зникли з Антарктиди дерева та рослини.

Йозефіна Кастельві — перша каталонська та іспанська океанографка, яка отримала численні нагороди на знак визнання її досліджень. «Найважче — отримати першу премію, — цитує вона вченого Рамона Маргалефа, — бо інші приходять як наслідування». З усіх своїх відзнак Йозефіна особливо цінує дві: Золоту медаль Женералітату Каталонії (1994) та «Хрест Сан-Жорді» (2003), оскільки вони є даниною пошани від її міста та країни. Нині Йозефіна Кастельві все ще живе в тій самій квартирі, де народилася, що свідчить про її відданість своєму корінню.

Померла 2 лютого 2026 року у віці 90 років.

Твори Йозефіна Кастельві написала багато книг, понад 70 наукових статей у національних та міжнародних журналах, а також очолювала різні міжнародні комітети та комісії, пов'язані з океанами та Антарктидою. Серед її книг такі:

1967: Ecología marina (Морська екологія) 1996: Yo he vivido en la Antártida (Я жила в Антарктиді). Автобіографічний твір, що презентує її досвід в Антарктиді. У книзі вона розповідає, як протягом чотирьох сезонів керувала іспанською антарктичною базою Хуан Карлос I, будучи першою громадянкою Іспанії, яка досліджувала континент. У книзі є багато анекдотів, зокрема, перші кілька стосуються переважно Антоніо Бальєстера, піонера іспанської присутності в Антарктиді в 60-х роках, який намагався проводити дослідницькі проекти на континенті. 2005: El Paper que juguen els oceans en l'equilibri del planeta Terra (Роль, яку океани відіграють у балансі планети Земля). Робота була опублікована каталонською мовою та містить розмови про вплив зміни клімату та про те, як змінилися екологічні умови планети протягом багатьох років.

Статті

1963: Pigmentos de la diatomea marina Skeletonema costatum (Grev.) en su dependencia de los factores ambientales y de la dinámica de las poblaciones («Пігменти морської діатомеї Skeletonema costatum (Grev.) у залежності від факторів довкілля та динаміки популяцій»). 1964: Un sencillo experimento para demostrar la influencia de la concentración de elementos nutritivos sobre la calidad de los pigmentos de las algas («Простий експеримент для демонстрації впливу концентрації поживних елементів на якість пігментів водоростей»). 1981: Aspectos microbiológicos del estudio oceanográfico de la plataforma continental. I. Planteamiento general («Мікробіологічні аспекти океанографічного дослідження континентального шельфу. I. Загальний підхід»). 1990: La investigación en la Antártida («Дослідження в Антарктиці»). 1997: ¿Por qué la Antártida atrae a los investigadores científicos? («Чому Антарктика приваблює науковців?»). 1999: La Antártida («Антарктика»). 2002: Españoles en la Antártida («Іспанці в Антарктиці»). 2007: De cómo España abrió su ruta a la investigación antártica («Про те, як Іспанія відкрила свій шлях до антарктичних досліджень»). 2014: El musclo i el seu entorn ambiental («Мідія та її навколишнє середовище»). 2015: Fascinación por la Naturaleza («Захоплення природою»).

Фільмографія У 25-ту річницю створення іспанської бази 77-річна Йозефіна Кастельві повернулася в Антарктиду після більш ніж десятирічної перерви разом із журналістами та режисером-документалістом Альбертом Соле, який зняв фільм «Крижані спогади». У фільмі Кастельві документує свою прощальну подорож з білого континенту. Документальний фільм був знятий як данина поваги за всю роботу, виконану нею та трьома іншими вченими, які домоглися від Іспанії будівництва першої бази для дослідження цього віддаленого куточка планети. Фільм оповідає про це повернення в Антарктиду.

Альберт Соле сказав: «Правда в тому, що я походжу з родини дуже сильних жінок, справжнього матріархату. Ось чому, коли я зустрів Йозефіну Кастельві — як і майже всі — я відразу впізнав знайомий пейзаж, з сильними жінками та великими борцями, які вміли справлятися з багатьма пристрастями, долаючи численні перешкоди, які життя ставило перед ними в дуже складний час і світ. Я зрозумів, що в цій історії є алхімія елементів, які для мене є непереборними: жінка, наука, пригоди та Антарктида».