Такесі Такасіна (; 25 січня 1891 — 28 липня 1944) — японський воєначальник, генерал-лейтенант.

Біографія Такашіна народився в префектурі Тіба та закінчив 25-й клас Імператорської армійської академії Японії у грудні 1913 року. Спочатку він служив у 66-му піхотному полку. У листопаді 1922 року він закінчив 34-й клас Штабного коледжу армії. На початку своєї кар'єри він служив у фортеці Цілунг на Тайвані командиром батальйону 50-го піхотного полку, а з серпня 1933 по серпень 1934 року — інструктором в Інженерному коледжі армії. З 1934 по 1935 рік він був відряджений до 4-го гвардійського полку, а з 1935 по 1936 рік — до штабу 16-ї депо-дивізії в Кіото. З березня 1936 по серпень 1937 року Такасіна був відряджений до 3-го піхотного полку. Після підвищення до полковника в серпні 1937 року був призначений комендантом фортеці Такао на Тайвані.

У липні 1938 року Такасіна став командиром 60-го піхотного полку, а в березні 1940 року отримав звання генерал-майора. Після цього йому було призначено командувати 27-ю піхотною бригадою. З вересня 1940 по вересень 1942 року він був командиром піхотної групи 14-ї дивізії. З вересня 1941 року ця дивізія дислокувалася на монгольському кордоні в Хандагаї (на південний схід від Номонхана). Його було переведено командувати 17-ю окремою змішаною бригадою з вересня 1942 по жовтень 1943 року. У жовтні 1943 року його підвищено до генерал-лейтенанта. Після цього Такасіна був призначений командувачем 29-ї дивізії, яка мала завдання обороняти район Ляоян у Маньчжоу-Го, як частину стратегічного резерву під безпосереднім контролем Квантунської армії.

На початку березня 1944 року 29-ту дивізію було виведено з резерву та переведено до 31-ї армії. Основна частина дивізії, що складалася з 18-го та 38-го піхотних полків, була відправлена ​​на острів Гуам разом із 48-ю окремою змішаною бригадою. Менші загони були відправлені на острови Тініан та Рота. Такасіна був головним командувачем оборони Гуаму з початку 1944 року. На Гуамі було приблизно 18 000 японських солдатів та морських піхотинців. 21 липня на Гуам вторглися війська союзників. Через два дні після висадки 3-ї дивізії морської піхоти США на Гуамі, 25 липня, Такасіна спланував контратаку, щоб відкинути американців назад у море. Його стратегія полягала в тому, щоб зібрати всі доступні японські підрозділи на острові та здійснити один масштабний наступ, щоб вибити американців з їхніх плацдармів назад у море. Після невдалих атак на японські позиції на Фонте-Гілл, лівий та правий фланги морської піхоти були відкинуті японцями. На той час приблизно шість батальйонів були готові атакувати американців,Cushman, Lt. Col. Robert E., "The Fight at Fonte," Marine Corps Gazette, April 1947, p. 14 і наступ відбувся під дощем у ніч на 25 липня. Наступ було здійснено в таку погоду, щоб застати морську піхоту зненацька, але білі освітлювальні снаряди, випущені американським флотом, дозволили морській піхоті виявити атаку. Морських піхотинців врятували танки, і японська атака завершилася рано вранці 26 липня. Під час спроби загинуло понад 3500 японських солдатів. Після провалу контрнаступу японці розпочали евакуацію своїх оборонних позицій на пагорбі Фонте за наказом Такасіни. Однак Такасіна загинув у бою, контролюючи відступ. Його начальник Хідейосі Обата взяв на себе командування японськими військами на Гуамі та покінчив життя самогубством 11 серпня, наступного дня після звільнення Гуаму американськими військами.

Після війни Такасіна був посмертно звинувачений у обезголовленні гуамського цивільного Вісенте Лізами у червні 1944 року. Старший сержант Акійосі Хосокава, який був свідком обвинувачення на суді Тадао Іґави у справі про воєнні злочини, свідчив, що Іґава обезголовив Лізаму за наказом Такасіни. Іґава, інспектор японської цивільної поліції на Гуамі, був засуджений за обезголовлення Лізами до смертної кари та страчений через повішення військово-морською владою США на Гуамі 24 вересня 1947 року.

Сім'я Син Такасіни, Такехіко Такасіна, також був кадровим військовим офіцером. Спочатку він служив в Імператорській армії Японії, а після Другої світової війни дослужився до звання генерала в Наземних силах самооборони Японії, а з 1978 по 1979 рік був начальником Об'єднаного штабу, найвищим офіцером у повоєнних японських збройних силах.

Нагороди

Орден Вранішнього Сонця 2-го класу Орден Священного скарбу 2-го класу Орден Золотого шуліки 4-го класу Знак командира Медаль Китайського інциденту Медаль національного фонду «Велика Маньчжурія» (Маньчжурська держава) Пам'ятна медаль імператорського візиту в Японію (Маньчжурська держава) Інші медалі

Примітки

Література

Leckie, Robert. 1962. Strong Men Armed: The United States Marines Against Japan. Da Capo Press.

Посилання