Дніпропетровський комбайновий завод — колишнє промислове підприємство в Чечелівському районі міста Дніпро у історичній місцевості Фабрика, що спеціалізувалось на виробництві сільськогосподарської техніки з 1895 по 2011 роки. У другій половині XX століття завод був флагманом з виробництва бурякозбиральних комбайнів в УРСР та Радянському Союзі. Від 2011 по 2013 рік компанія ще продовжувала існувати, однак лише як орендодавець виробничих приміщень для комерційної та промислової діяльності, а будь-яке виробництво сільськогосподарської техніки на ньому було припинено.
Назви підприємства 1895 — 1902 — Сталеливарний завод « Іван Якович Езау і К°». 1902 — 1928 — Катеринославський машинобудівний завод. 1928 — 1932 — завод «Пресбуд». 1932 — 1946 — Дніпропетровський завод «Пресбуд» імені К. Є. Ворошилова 1946 — 1968 — Дніпропетровський завод сільськогосподарських машин імені К.Є. Ворошилова 1968 — 1984 — Дніпропетровський комбайновий завод імені К. Є. Ворошилова 1984 — 1994— Виробниче об'єднання Дніпропетровський комбайновий завод імені К. Є. Ворошилова 1994 — 2002 — Колективне Виробниче підприємство Дніпропетровський комбайновий завод 2002 — 2011 — Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Дніпропетровський комбайновий завод.
Директори та керівники підприємства
Йоганн (Іван Якович) Езау (1896 — 1902) Г. Стевенсон Пенцлін Максим Федорович Купфер (1904) Дейч Олексій Олександрович Покуса (1967 — 1997) Куликович Олександр Миколайович — секретар парткому КПУ на підприємстві Віталій Олексійович Бугаєв (на 2000) Володимир Федорович Горбенко (2002 —?) Олександр Григорович Шинкоренко (? — 2011)
Історія
1895 - 1918 У 1890 році інженер - технолог Йоганн Якоб Езау заснував компанію "Іван Якович Езау і К°" з метою створення сталеливарного підприємства.
У 1894 році Й. Я. Езау було придбано механічну майстерню на південній околиці СтароФабричноїслободи з метою створити там сталеливарний завод, котрий би також займався виготовленням сільськогосподарської техніки для господарств Катеринославської губернії, які займались експортом сільськогосподарської продукції в країни Західної Європи.
Як компаньйонів Езау залучив свого брата Якоба Езау, Траса та Г. Гезе.
У 1895 році завод випустив першу продукцію. Було здійснено перші плавки сталі та налагоджено випуск сільськогосподарської техніки та реманенту.
Підприємство складалося зі сталеливарного, механічного, ковальського та інструментального цехів, які технологічно охоплювали весь цикл виробництва продукції. Також при заводі діяла електростанція обладнана паровими динамомашинами.
Однак нове підприємство швидко стикнулося з проблемами. Власники хуторів слабко купували його сільськогосподарську техніку та механічні агрегати, віддаючи перевагу дорожчим, але розрекламованим брендам сільськогосподарської техніки.
В зв'язку з цим контрольний пакет акцій товариства "І. Я. Езау і К°" придбали О. М. Горяїнов та Г. Стевенсон, в компанія була реорганізована у бельгійське акціонерне товариство "Катеринославські (Донецькі) залізоробні та сталеливарні заводи". Товариство отримало розлогу дистриб'юторську мережу та розроблену логістику.
Основний капітал товариства складав 5 мільйонів франків, в подальшому зріс до 7,5 мільйонів франків.
Також основною продукцією було фасонне литво з мартенної сталі. Завод виконував відливу частин машин вагою до 1500 пудів, колеса для паротягів та вагонів, прокатні вальці. Паралельно підприємство виконувало різні конструкції, машини та обладнання.
У 1898 - 1904 роках тут було виготовлено сталеві машинні частини для броненосця "Князь Потьомкін-Таврійський", крейсерів "Очаків" та "Кагул".
У роки російсько-японської та Першої світової війни підприємство виготовляло артилерійські снаряди.
На 1901 рік завод мав штат у 1228 працівників, у 1902 році, в зв'язку з економічною кризою, кількість працівників зменшено до 970 осіб.
Робітники брали активну участь у соціал-демократичному русі, активно виникненню соціал-демократичної організації на заводі посприяв Григорій Іванович Петровський, що деякий час також був працівником підприємства.
У 1903 році, через те що в зв'язку з економічною кризою, власники заводів зменшили зарплатню відбувся страйк робітників Катеринослава . Страйкарі вимагали поліпшення умов праці та збільшення заробітної платні. Силами поліції та жандармерії страйк було жорстоко придушено.
Час революції 1905 - 1907 років відзначився масовими страйками підприємств міста, внаслідок чого власники Катеринославського машинобудівного заводу у 1906 році оголосили локаут, що призвів до банкрутства.
У 1907 — 1915 роках завод був на консервації. У 1909 році завод перейшов у власність найбільшого кредитора — Азово - Донського банку.
У лютому 1912 року пройшли переговори щодо придбання підприємства німецькими капіталістами, однак вони завершились без результату.
У 1915 році Катеринославський машинобудівний завод придбало польське акціонерне "Товариство машинобудівних і чавуноливарних заводів К. Рудзького і К°".
Протягом 1915 - 1918 років завод виготовляв чавунне, сталеве та мідне литво, артилерійські боєприпаси, зарядні ящики, різноманітні машини та механізми, здійснював капітальний ремонт верстатів.
У лютому 1918 року більшовики оголосили націоналізацію підприємства. Внаслідок громадянської війни виробництво на заводі було зупинено.
У 1921 році, за умовами Ризького мирного договору, все устаткування підприємства було повернуто колишньому власнику і вивезене до Польщі .
1928 - 1941 З початком індустріалізації у 1928 році було розпочато реконструкцію вже фактично мертвого підприємства. У 1930-ті роки на Дніпропетровському заводі «Пресбуд» імені К. Є. Ворошилова діяли ливарні, ковальські, пресово-термічні, механічний та ремонтний цехи. Завод випускав чавунне, сталеве та мідне литво, тракторні гільзи, колінвали, механізми та устаткування для нафтової та інших галузей промисловостей, здійснював капітальний ремонт верстатів.
У 1938 році підприємство було переведено на повний госпрозрахунок. У 1938 -1939 роках завод «Пресбуд» отримав 8 мільйонів карбованців прибутку.
Під час Другої світової війни значну частину штату та устаткування було евакуйовано до Орська та Златоуста.
1944 -1994 Внаслідок підриву німецько-нацистської окупантами, промисловий майданчик підприємства перетворився на руїни, які після звільнення Дніпропетровська стали відбудовувати наново. До заводу що відбудовувався було приєднано артіль "Червоний ваговик".
У 1946 році підприємство повернулось до виготовлення сільськогосподарських машин, як-от: просапуючих культиваторів, бурякозбирачів.
У 1947 році було виготовлено перші бурякозбиральні комбайни "СПГ-1".
З 1950-х років Дніпропетровський завод сільськогосподарського машинобудування імені К. Є. Ворошилова став найголовнішим підприємством СРСР з випуску машин для збирання цукрових, кормових і насіннєвих буряків.
У 1978 — 1989 роках Виробниче об'єднання Дніпропетровський комбайновий завод імені К. Є. Ворошилова розширило обсяги свого виробництва та виробничий комплекс, поглинувши територію Старо-Фабричної, Ново-Дворянської та переважної частини Павлівської слобід.
Нагороди підприємства
У 1958 році бурякозбиральний комбайн "СКЕМ - 3" відзначено медаллю У 1961 році бурякозбиральний комбайн "КС-3" було відзначено дипломом і премією Гран-Прі на міжнародній виставці в Брюсселі. У 1971 році завод було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1980 році бурякозавантажувач "СПС-4,2" був нагороджений дипломом першого ступеня ті медаллю "Золотий Колос" на міжнародній виставці "Земля-годувальниця-80" у Будейовице в Чехо-Словаччині. У 1982 році завод було нагороджено золотою медаллю на міжнародній виставці в Лейпцизі (НДР).
Нагороди працівників
Директор підприємства Олексій Олександрович Покуса, Д. Кожушко, А. Кравченко - лауреати Державної премії СРСР 1980 року за розроблення високопродуктових машин "РКС-4" і "РКС-6" для збирання буряків у основній і поливній зонах бурякосадження. І. Повірений - Лауреат Державної Премії СРСР за визначні успіхи в праці. О. Малюк, О. Зерновий, В. Краснощок, О. Красько, А. Бібіков, О. Ушаков - лауреати Державної Премії СРСР 1985 року за розроблення бурякопогрузчика-очищувача "СПС-4,2". О. О. Покуса, Д. Кожушко, С. Чернявський, С. Тарасенко - Лауреати Державної Премії України у галузі науки і техніки за розроблення машин "МБК - 2,7", "МКК - 6". Звання Героя Соціалістичної Праці отримали О. Кулаков (1965), В. Лихолат (1976), О. Покуса (1986).
1994-2013. Доведення до банкрутства Після здобуття незалежності України у 1994 році завод був реорганізований у Колективне Народне Виробниче Підприємство.
У 1997 році КП "Дніпропетровський комбайновий завод" був віднесений Кабінетом міністрів України до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки України. У 2000 році підприємство також було зараховано до переліку стратегічних об'єктів економіки України. Проте у 2004 році в списку стратегічних об'єктів заводу вже не було.
У 2003 році російською компанією «Бєлагротєхснаб» близькою до російського Банку Внєшнєй Торговлі був придбаний контрольний пай підприємства КНВП ДКЗ. Контрольний пакет був куплений за 3,8 мільйони гривень при реальній вартості 32 мільйони. У 2004 році державний пай підприємства був викуплений і доля його лишилась невідомою для працівників.
Колективне Народне Виробниче Підприємство було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю.
У 2004 році завод іще виробляв сільськогосподарську техніку, зокрема бурякозбиральні самохідні комбайни "РКМ-6-01" та "МКК-6-02", котрі були економічно рентабельнішими для галузі цукрового буряка ніж їхні закордонні аналоги.
Однак, 14 жовтня 2005 року підприємство було оголошено банкрутом, а його устаткування в цехах демонтоване.
Як заявив начальник відділу постачання Олександр Коновалов,"Російські інвестори, котрі прийшли у 2003 році на Дніпропетровський комбайновий завод, у 2005 році цей завод практично знищили. Цілеспрямованого не просто тому що вони не впоралися чи вони недобросовісні інвестори. Це була цільова програма. У 2003 році у Росії була ухвалена програма розвитку цукрової промисловості. Їм, зрозуміло, потрібні ці машини. Сьогодні інвестори вивезли креслення і вже виробляють подібну машину, буряконавантажувач, у Бєлгороді".У 2007 році на Дніпропетровському комбайновому заводі працювало 600 осіб.
У 2008 році, як свідчить "Енциклопедія Сучасної України " Дніпропетровський комбайновий завод ще працював, виробляючи бурякозбиральну та ґрунтообробну сільськогосподарську техніку, металоконструкції, сталеве литво та здійснював також послуги з оброблення металу.
Однак економічна криза 2008 року призвела до різкого зниження виготовлюваної продукції.
У 2011 році все виробниче обладнання було демонтовано, а підприємство стало здавати в оренду виробничі приміщення під склади компаній-перевізників, дрібні виробничі цехи тощо.
3 вересня 2013 року Господарський суд Дніпропетровської області визнав банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський комбайновий завод .
Соціальні фонди Станом на грудень 2008 року до підприємства були приписані:
3 гуртожитки база відпочинку "Золотий берег" на Арабатській Стрілці туристична база "Сосновий бір" дитячий табір.
Комерційні та промислові об'єкти виробничого майданчику
Нова пошта N° 6 - вулиця Залізної Дивізії, 27; Дніпропетровський завод Бурового Обладнання - вулиця Залізної Дивізії, 27; РЦ "Малбі" ФОП "Буряк А. С." VITO-CENTER - вулиця Залізної Дивізії, 27; ВАТ "МАШАГРОСЕРВІС" ТОВ ВУД (завод бетонних виробів) Silver-Group ВАТ Дніпровський ливарний завод ТОВ ВКП "Базис" - вулиця Залізної Дивізії, 27; ВАТ "Міленіум" - вулиця Залізної Дивізії, 42; ПП "Висторопський" Склад STP Energy
Примітки
Джерела Дніпропетровський комбайновий завод Євдошенко В.І. Дніпропетровський комбайновий завод // Енциклопедія Сучасної України - Київ, 2008 - Т.8. Днепропетровский комбайновый завод - Днепровская городская энциклопедия