«Лангольєри» ( або Stephen King's The Langoliers) — мінісеріал у жанрі фантастики жахів за одноіменною повістю Стівена Кінга з антології «Чотири після опівночі». Режисером та сценаристом виступив Том Голланд. Вперше мінісеріал транслювався 14–15 травня 1995 року на каналі ABC епізодами тривалістю 1,5 години кожен.

Сюжет Під час з Лос-Анджелеса до Бостона кілька пасажирів літака прокидаються та виявляють, що решта пасажирів зникла, залишивши після себе особисті речі та навіть хірургічні імплантати. На борту залишилися лише десятеро пасажирів: пілот Браян Інгл (який летів пасажиром), аташе британського посольства (насправді кілер MI6) Нік Гоупвелл, вчителька Лорел Стівенсон, робітник авіазаводу Дон Гаффні, молодий скрипаль Альберт Кауснер, наркозалежна дівчина Бетані Сімс, письменник Боб Дженкінс, сліпа дівчинка Дайна Беллман (як пізніше виявляється, здатна до певної форми телепатії), бізнесмен Руді Ворвік та торговець облігаціями Крейг Тумі.

Браян та Нік, зламавши двері пілотської кабіни, виявляють, що пілоти теж зникли, тому Браян бере на себе керування літаком. Внизу не видно абсолютно ніяких вогнів міст, а радіозв'язок не працює. Браяну не вдається зв'язатися ні з диспетчерською службою, ні з іншими літаками, вогні аеропорту Бостона теж не видні, тому він перенаправляє рейс з Бостона до Бангора, штат Мен — саджати літак на абсолютно не освітлену злітно-посадкову смугу було б рівнозначно самогубству, а коли літак долетить до Бангора, вже буде світло.

Крейг Тумі, почувши, що літак сідатиме в іншому штаті, влаштовує скандал наполягаючи, що йому вкрай необхідно бути присутнім на важливій діловій зустрічі в Бостоні. У Крейга стається психотичний епізод, і Ніку доводиться застосувати до нього больовий прийом.

Приземлившись у Бангорі, вцілілі виявляють, що аеропорт безлюдний і знеструмлений. Невдовзі вони звертають увагу, що все навколо них виглядає тьмяним і «неживе»: сірники не запалюються, звуки не дають відлуння, а їжа абсолютно не має смаку. Це значить і те, що заправляти літак тутешнім авіаційним паливом також не має сенсу, оскільки воно не горітиме. Боб робить припущення, що літак пройшов через портал у часі, відправивши їх у минуле.

Крім того, сліпа Дайна, маючи більш тонкий слух, ніж її зрячі попутники, повідомляє, що чує дивний тріск десь удалині. З часом шум починають чути й інші. Крейг, страждаючи на галюцинації, в яких бачить свого жорстокого батька, знаходить у кімнаті охорони аеропорту пістолет та бере Бетані в заручниці, вимагаючи негайно доставити його до Бостона. Альберт кидається їй на допомогу, і Крейг стріляє в нього, але куля відскокує від тіла та падає на землю, не завдавши шкоди — порох у цьому світі також надто слабко горить, щоб надати кулі достатнього прискорення. Нік зв'язує Крейгові руки та каже, що вони повинні знайти спосіб забратися геть, перш ніж до них дістанеться джерело того загадкового шуму. Зв'язаний Крейг розповідає присутнім свою здогадку про те, що це «лангольєри» — монстри, якими залякував його в дитинстві батько, що нібито переслідують та пожирають ледарів.

Кілька героїв, повернувшись на борт літака, виявляють, що в салоні все ще діє «теперішній час», і предмети, принесені в літак з аеропорту, скоро повертаються до норми. Це наводить їх на ідею, що якщо заправити літак авіапаливом з «мертвого» аеропорту, воно прийде у норму, і літак зможе злетіти.

Тим часом Крейгу вдається звільнитися від пут і втекти. Він знаходить ніж, яким убиває Дона і важко ранить Дайну, перш ніж Альберту вдається його знешкодити, забивши до втрати свідомості імпровізованим кистенем з загорнутого у простирадло тостера. Дайні, в якої пошкоджена легеня, надають першу допомогу. Вона просить Ніка, який хоче добити непритомного Крейга, не робити цього.

Вцілілі заправляють літак і підіймаються на борт. Дайна телепатично являється Крейгу, який прийшов до тями, змушує його вийти на злітно-посадкову смугу, де створює для нього ілюзорне видіння тієї зустрічі, на яку він так поспішав до Бостону.

З-за обрію нарешті з'являються істоти, що були джерелом того загадкового шуму — великий рій кулеподібних монстрів з великими пащами і гострими зубами, пожираючи все навколо. Крейг впізнає в них «лангольєрів» і в паніці намагається втекти, тим самим відволікаючи їх увагу від літака. Лангольєри наздоганяють і з'їдають його, а літак успішно злітає. Вцілілі з жахом бачать з ілюмінаторів, як чудовиська внизу поїдають всю матерію, залишаючи замість землі порожнечу. Дайна помирає від рани.

Коли літак наближається до порталу в часі, Боб раптом розуміє, що при минулому проході крізь портал вціліли лише ті, хто на той час спав. Браян знаходить спосіб приспати інших і себе, сильно знизивши тиск повітря у салоні та кабіні, але потрібен хтось, хто лишатиметься у свідомості, щоб в останній момент перед входом до порталу відновити тиск. Нік визивається пожертвувати собою, щоб спокутувати якусь неназвану провину, в потрібний момент відновлює тиск і миттєво зникає, коли літак проходить крізь портал.

Браян невдовзі прокидається і саджає літак у Лос-Анджелесі. Після приземлення пасажири виявляють, що аеропорт також порожній, але роблять висновок, що просто прибули на кілька хвилин у майбутньому, і чекають, поки теперішній час «наздожене» їх. І дійсно, скоро матеріалізуються інші люди, і головні герої радісно вирушають назовні, на чім фільм і закінчується.

У ролях

Персонажів наведено у тому порядку, в якому виконавців їх ролей представляють у .

у ролі Лорел Стівенсон — шкільної вчительки, яка летить до Бостона, щоб зустрітися з другом за листуванням.

Дін Стоквелл у ролі Боба Дженкінса, автора детективів. Боб має чудові здібності до дедукції, що часто допомагає йому аналізувати ситуацію та висувати безліч неймовірних теорій, які переважно виявляються правильними.

Девід Морс у ролі капітана Браяна Інгла, пілота авіакомпанії, який прямує до Бостона на похорон колишньої дружини.

у ролі Ніка Гоупвелла, британського секретного агента та кілера, що має виконати у Бостоні завдання, після якого планує подати у відставку. Нік — хороший боєць і вміє діяти жорстко, але зазвичай доброзичливо поводиться з іншими пасажирами (окрім Крейга Тумі).

Френкі Фейзон у ролі Дона Гаффні, заводського робітника, що летить до Бостона, щоб побачити свою першу онуку.

Бакстер Гарріс у ролі Руді Ворвіка — бізнесмена, ненаситний апетит і сонливість якого кілька разів наштовхують Боба Дженкінса на правильні здогадки.

Кімбер Ріддл у ролі Бетані Сіммс, молодої бунтівної дівчини-підлітка, яка прямує до Вустера, штат Массачусетс, щоб погостювати у своєї тітки (як з'ясовується пізніше, насправді до .

у ролі Альберта Каусснера, скрипаля, який прямує до музичної школи в Бостоні. Він стає «Ватсоном» для Боба Дженкінса, допомагаючи йому розібратися у ситуації, в якій вони опинилися.

у ролі Діни Кетрін Беллман, сліпої дівчинки, яка прямує до Бостона на операцію з відновлення зору. Вона має екстрасенсорні здібності, завдяки яким здатна бачити Тумі та телепатично спілкуватися з ним. Її воля на подив сильна для її віку і виникає враження, що вона знає про те, що відбувається, набагато більше, ніж будь-хто інший.

у ролі Крейга Тумі, трейдера облігаціями, який працює у неназваній великій компанії без назви. Крейг страждає на психічні розлади, оскільки в дитинстві зазнавав жорстокого поводження з боку свого владного батька.

Крістофер Кук у ролі 9-річного Крейга.

у ролі Роджера Тумі — жорстокого та дратівливого батька Крейга, якому являється у спогадах і галюцинаціях.

Стівен Кінг — камео у ролі Тома Голбі, боса Крейга Тумі, якому Тумі у своїй останній галюцинації зізнається, що навмисно втратив 43 мільйони доларів на .

Том Голланд — камео у ролі Харкера, куратора місії Ніка.

Виробництво

У 1992 році продюсер через свою компанію «Laurel Entertainment» придбав опціон на екранізацію повісті Стівена Кінга «Лангольєри» зі збірки «Чотири після півночі». Рубінштейн вважав, що ця історія стане хорошим розважальним фільмом (так званим «popcorn movie»), оскільки, на відміну від його попередньої мінісеріалу за твором Кінга «Протистояння», який стосувався дуже важких тем, «Лангольєрів» він сприймав як щось на зразок «Десяти негренят» у стилі фільму-катастрофи.

З Томом Голландом Рубінштейн познайомився кількома роками раніше, працюючи над екранізацією роману Кінга «Схудлий». І Рубінштейн, і сам Кінг вважали, що Голланд буде гарним вибором для режисури, оскільки Кінгу сподобалися попередні фільми Голланда «Ніч страху» та «Дитяча гра».

На відміну від «Протистояння», коли Кінг щодня перевіряв знімальний майданчик і знаходився на ньому 25 % часу, у випадку з «Лангольєрами» Кінг лише надавав коментарі щодо чернеток сценарію, протягом перших десяти днів переглядав відзняті за день необроблені кадри та час від часу спілкувався з Голландом, тому режисер був значно вільнішим у своїх діях.

Препродакшен

Для сцен на літаку знімальна група придбала у Японії списаний літак Lockheed L-1011 TriStar, який розрізали на кілька частин і доставили на знімальний майданчик, де його знову зібрали. На той час у США не було жодного іншого подібного макета, що дало студії можливість після зйомок здавати його в оренду його для інших цілей. Кабіну пілотів зняли та приєднали до гідравлічного пристрою, щоб імітувати струси при турбулентності.

Зйомки

Фільм майже повністю знімався в Бангору, штат Мен (рідне місто Стівена Кінга, де відбувається дія багатьох його творів) та його околицях влітку 1994 року.

Продюсер Девід Каппес зазначив, що знімальна група розглядала можливість використання аеропорту в Піттсбурзі та нещодавно відкритого аеропорту в Денвері, обидва з яких були закриті і тому придатні для зйомок, але вирішила не використовувати їх, оскільки хотіла зняти історію там же, де відбуваються події повісті, хоча те, що аеропорт Бангору не припиняв працювати, викликало певні незручності. Зокрема, через шум літаків знадобилася значна частина бюджету для окремого запису голосів акторів та їх накладання під час постпродакшену.

Знімальна група використовувала ангар для бомбардувальників часів Холодної війни. Для зйомок також орендували другий авіалайнер L-1011, списаний з Trans World Airlines, який використовувався для сцен зльоту та посадки.

Фінальні сцени знімалися у зоні очікування в аеропорту просто під час її роботи, і справжні пасажири мали змогу спостерігати за репетиціями.

Знімальні дні тривали від 12 до 15 годин, актори зазвичай працювали шість днів на тиждень.

Постпродакшен

Зйомки завершилися у вересні 1994 року, приблизно через два місяці після початку. Вартість мінісеріалу, за словами керівника виробництва Чарльза Міллера, склала від 3 до 5 мільйонів доларів, хоча витрати були нижчими через компактне розташування аеропорту та знімального майданчика. Актори та знімальна група зупинилися в готелі «Bangor Airport Marriot Hotel», зайнявши 40 номерів. Кількість акторів та знімальної групи перевищила 130 осіб. Також були задіяні приблизно 175 статистів, всі з яких жили поблизу.

Спецефекти

Спецефекти для «Лангольєрів» створила студія комп'ютерних ефектів «Image Design», яка раніше працювала над спецефектами для «Протистояння».

Оскільки Кінг дуже розкритикував монстра в мінісеріалі «Воно» 1990 року, цього разу Рубінштейн тісно співпрацював з автором у плані вигляду лангольєрів. Спираючись на їх книжний опис як «пляжних м'ячів із зубами», Рубінштейн довго обговорював це з відділом спецефектів, щоб вирішити, в який спосіб створювати монстрів: за допомогою чи комп'ютерної графіки. Врешті Рубінштейн віддав перевагу другому варіанту, вирішивши, що це передасть атмосферу дитячого кошмару, надаючи чудовиськам страшного і водночас трохи мультяшного вигляду.