Копальня Сан-Джорджіо (San Giorgio) – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія, у гірничому районі Іглезіас.
Перші відомі операції на Сан-Джорджіо були пов’язані з розробкою галеніту (сірбловмісний мінерал свинцю) за допомогою шахтного стовбура Сперанца.
1870 року (за іншими даними – 1868) права на родовище придбала компанія Monteponi, яка володіла найбільшим рудником району Іглезіас – копальнею Монтепоні (біля трьох кілометрів на північ від Сан-Джорджіо). Увагу нового власника привернули поклади каламіту (мінерал цинку), які спершу розроблялись відкритим способом та сліпим стовбуром Seghi. Втім, вже 1872 року ввели в дію стовбур Санта-Барбара глибиною 153 метра (устя на позначці 286 метрів НРМ), до обладнання якого входила парова машина потужністю 40 к.с. Також відомо, що в якийсь момент підзмні виробітки Санта-Барбара та Сперанци сполучили на одному з рівнів, а у XX столітті вели певний видобуток відкритим способом із рудного тіла Санна, що складалось переважно із окисненої цинкової руди з невеликим вмістом свинцю.
Обсяги діяльності були доволі невеликими, так, на досягнутому 1880 року піку видобутку отримали 1500 тонн цільових мінералів – 600 тонн галеніту та 900 тонн мінералу цинку. З початку XX століття копальня почала занепадати і в 1940-му її закрили.
З 1962 по 1968 роки компанія Monteponi-Montevecchio (створена унаслідок злиття 1961 року) знову провадила роботи на Сан-Джорджіо, сподіваючись розвідати тут поклади залізної руди, проте проєкт виявився невдалим. При цьому в 1966-му підземні виробітки Санта-Барбара сполучили з виробітками стовбура Губерт на сусідній копальні Кабіца (Cabitza), що лежить за пару кілометрів на північний схід від Сан-Джорджіо біля великого рудника Кампо-Пізано (це було частиною великого проєкту зі створення системи тунелів для доставки руди з цілого ряду копалень Monteponi-Montevecchio на найбільш досконалу збагачувальну фабрику Кампо-Пізано). Можливо відзначити, що Кабіцу з 1874-го розробляла компанія Società Anonima di Malfidano (відома передусім копальнею Мальфідано), яка в 1935-му продала її Monteponi (на той час накопичений видобуток становив лише 11 тисяч тонн мінералів свинцю та 3 тисячі тонн мінералів цинку). Також відомо, що в 1950-х роках Кабіцу розробляли за допомогою штольні Альба на позначці +76 метра НРМ, штольні на рівні +152 метра НРМ та поглибленого до рівня +20 метрів НРМ старого стовбура Губерт.
В 1974-му копальню Сан-Джорджіо передали компанії Societa ricerca gestione e ristrutturazione miniere sarde (SOGERSA), що переважно знаходилась під контролем державних AMMI та EMSA (хоча й мала певну участь приватного капіталу в особі компанії Montedison, яка раніше володіла Montevecchio). SOGERSA та її наступники поступово закривали нерентабельні рудники і до кінця ХХ століття всі копальні району Іглезіас закрились.
Наразі рештки шахти Санта-Барбара з її поверхневою спорудою, що нагадує замок, стали місцевою пам’яткою та відомі як Sa Macchina Beccia.
Примітки