Воротар у хокеї з шайбою під час гри носить спеціалізоване воротарське спорядження для захисту від травм (у першу чергу від ударів шайби) та допомоги у . Ця стаття стосується головним чином хокею з шайбою, але воротарі у рингеті та , використовують приблизно таке ж спорядження.

Більшість сучасного спорядження воротарів виготовлено з гідрофобного шкірозамінника та нейлону зовні, а також з щільного піноматеріалу із закритими порами та пластику всередині. До 1980-х років вага матеріалів обмежувала практичні розміри спорядження воротарів. Поява легших матеріалів зробило можливим використання більшого спорядження, зокрема більші щитки. Щойно стало очевидно, що це призводить до різкого зниження кількості забитих голів, Національна хокейна ліга та Міжнародна федерація хокею із шайбою (International Ice Hockey Federation, IIHF) разом з іншими лігами та керівними органами почали обмежувати максимальні розміри воротарського спорядження, щоб зберегти розумний рівень результативності та запобігти несправедливій перевазі воротарів. Більшість європейських професійних ліг та багато непрофесійних ліг дотримуються правил розміру спорядження, заснованих на правилах IIHF.

Ключка

Воротарі використовують спеціальну , яка відрізняється від ключок польових гравців. Гак воротарської ключки має більшу ширину для ефективнішого блокування шайби — близько 9 см (3 ½ дюйма). Древко має довжину приблизно 65-70 см (25-28 дюймів).

Традиційні ключки воротарів зазвичай виготовлялися повністю з дерева, більшість сучасних посилені графітом та скловолокном, а гак заповнений всередині піноматеріалом для зменшення ваги. Останнім часом виробники почали виробляти ключки, повністю виготовлені з композитних матеріалів, які легші за дерево, хоча й менш міцні. Втім, воротарі часто віддають перевагу дерев'яним ключкам з пінистим наповнювачем, оскільки цей матеріал краще поглинає енергію удару (якщо польовим гравцям потрібні ключки, що передають рукам відчуття шайби, воротарям необхідна ключка, яка поглинатиме удар шайби під час сейву).

Блокер і пастка

Блокер носиться на руці, яка тримає ключку. Це рукавичка з прямокутним щитком на тильній стороні, який зазвичай вигнутий вгору на одному кінці для контролю напрямку відхилення шайби. Розташування долоні гравця на тильній стороні блокувальника варіюється, хоча традиційно вона розміщується посередині. На новіших моделях долоня, як правило, знаходиться далі до внутрішньої сторони блокера, щоб прикривати ним якомога більшу частину воріт. Як правило, використовується лише один блокер, але воротар Ден Блекберн наприкінці кар'єри грав з двома блокерами, оскільки через пошкодження нервів не міг стиснути руку з пасткою.

Пастка — спеціальна рукавичка, яку носять на вільній (недомінантній) руці. Між великим та вказівним пальцями рукавички знаходиться кишеня, якою воротар може зловити шайбу. Пастка схожа на бейсбольну рукавицю (власне кажучи, перші рукавиці, які почали використовувати з такою метою воротарі у 1940-х, і були бейсбольними), але має додаткову підкладку для захисту нижньої частини передпліччя, зап'ястя, долоні та пальців, а також глибшу кишеню.

Маска

Для воротарів, на відміну від інших гравців, носіння захисної маски є обов'язковим. Перші спроби використовувати маски датуються ще 1930-ми, а поширеними вони стали після 1959, коли Жак Плант, отримавши травму обличчя, почав користуватися власноруч виготовленою маскою. Ранні маски відливалися зі скловолокна за формою обличчя власника, але такий облягаючий дизайн виявився травмонебезпечним, і у 1970-х від нього відмовилися. У цей же час з'явилися шоломи з масками-клітками та прообрази сучасних гібридних. Клітки забезпечують кращий огляд, ніж лита маска зі скловолокна, і їх популярність досягла піку в 80-х, але у 90-х почала знижуватися на користь гібридних. Сьогодні більшість воротарів використовують саме гібридні маски, виготовлені зі скловолокна, кевлару, вуглецевого волокна та інших композитних матеріалів. Гібридна маска є литою з великим вирізом в області очей та носа, покритим сталевою або титановою кліткою.

Багатьох воротарів можна впізнати за індивідуальним малюнком, нанесеним на маску за допомогою аерографа. Деякі дотримуються тієї ж теми протягом усієї своєї кар'єри, лише змінюючи кольори відповідно до кольорів команди, в якій наразі грають: наприклад, морда Куджо у Кертіса Джозефа, у Патріка Лаліма, орел Еда Белфура, абстрактний кіт Фелікса Потвена або диявол Мартіна Бродера.

Захист грудей та рук Накладка, призначена для захисту грудей, плечей, рук та ключиць, носиться під джерсі. Особлива увага зараз приділяється захисту від удару серця воротаря, оскільки добре відомо, що удар у цю область може непередбачувано спричинити негайну зупинку серця.

Ранні накладки були набагато тоншими і виготовлялися переважно з товстого фетру — фактично, ці щитки захищали не набагато краще за ті, які використовують . Сучасні нагрудники виготовляються з більш міцних високощільних пластмас із пінопідкладкою, хоча воротарі все ще отримують синці та інші незначні травми при влучанні шайби в тулуб.

Захист паху Воротарський джокстрап має більшу і міцнішу захисну чашку (мушлю), ніж у польових гравців, прикриту товстішою підкладкою, та додаткову підкладку від верху мушлю до талії. Для кращого захисту можуть використовуватися дві мушлі, одягнуті одна на іншу.

Захист ніг

Для захисту ніг та колін воротарі носять спеціальні накладки. Ранні вони були дуже подібні до крикетних, від яких вони й походять. Накладки виготовляли зі шкіри та набивали , оленячим волоссям (яке є порожнистим, тому забезпечує кращий захист), а іноді й капоком — волокнами бавовняного дерева, які використовувалися як наповнювач для корабельних рятувальних жилетів.

З 1990-х років для виготовлення накладок почали використовувати оболонку зі шкірозамінника з набивкою зі щільного піноматеріалу. Такі матеріали мають меншу вагу, нижчу вартість та менше насичуються водою. Щоб воротар не отримував надмірної переваги, правила НХЛ вимагають, щоб накладки на ноги були не ширшими за 29 см (11 дюймів) і не довшими за 97 см (38 дюймів), а допустима висота розраховується пропорційно до зросту воротаря.

Штани воротарів зовні схожі на штани інших гравців, але мають щільнішу підкладку спереду та з боків, захисну підкладку з піноматеріалу на внутрішній стороні стегна і захист для куприка в задній частині.

Ковзани Хокейні ковзани воротаря відрізняються від ковзанів польових гравців: вони мають довше, ширше та пласкіше лезо, щоб забезпечити воротареві більшу стійкість та запобігти вигину леза під час ударів. Леза виготовляються з нержавкої сталі, вуглецевої сталі або нітриду титану. Воротарський черевик не має захисту ахіллового сухожилля, як ковзани польових гравців.

Тримач леза історично був коротшим по вертикалі, щоб воротар знаходився нижче над льодом, але сучасні воротарські леза стали набагато вищими, щоб дати воротарям можливість займати широку стійку, не втрачаючи контакту краю леза з льодом. Крім того, раніше на черевик одягався жорсткий ковпак, що додатково захищав ступні та робив черевик ширшим — коли воротар займав глибоку позу «метелика» щоб бачити між гравцями перед собою, ковпак піднімав лезо від льоду. Сучасні черевики виготовлені з нових матеріалів, що дозволяє самому черевику забезпечувати необхідний захист, і ковпаки поступово виводяться з професійної гри.

Примітки