Ганс Пауль Фолькмар Ценкер (; 10 серпня 1870, Біліц — 18 серпня 1932, Остероде-ам-Гарц) — німецький воєначальник, адмірал рейхсмаріне, в 1924/28 роках — начальник Військово-морського командування Імперського військового міністерства.
Біографія Ганс Ценкер народився в Австрійській Сілезії в родині доктора Карла Ценкера, вчителя математики та фізики, та його дружини Емілії. Після навчання у початковій школі та гімназії Вільгельма Ернста у Веймарі він закінчив тамтешню гімназію в березні 1889 року. Потім 13 квітня 1889 року він вступив до кайзерліхмаріне та служив у різних військово-морських установах. З 1896 по 1898 рік він проходив службу вахтовим офіцером на «Арконі», що входила до складу Східноазійської дивізії крейсерів під командуванням контр-адмірала Отто фон Дідерікса. Разом з «Іреною» «Аркона» брала участь в окупації затоки Кіаучу та захопленні форту в 1897 році. Наступного року він служив першим помічником капітана, а деякий час —командиром торпедних катерів D6 та D10. Це привело його до новоствореної торпедної флотилії. З 1899 по 1902 рік він навчався у Військово-морській академії. Маючи цій кваліфікації для штабу Адміралтейства, його в 1904 році було призначено до Генерального морського відділу Імперського морського відомства в Берліні на посаду військового офіцера з питань артилерії. Згодом, з 1907 року, він командував кількома військовими кораблями, включаючи торпедні катери та легкі крейсери «Любек» (1911) та «Кельн» (1912/13). За цей час він здобув великий стратегічний і тактичний досвід. У 1911 році його підвищено до фрегаттен-капітана. 1 жовтня 1913 року Ценкера перевели до Берліна на посаду керівника відділу тактики та воєнних дій у штабі ВМС, а 27 січня 1913 року підвищено до капітана-цур-зее.
Перша світова війна та її наслідки На початку Першої світової війни Ганс Ценкер займав дуже наступальну позицію та неодноразово виступав за військово-морський підхід до ведення війни. Це суперечило поглядам інших морських офіцерів штабу ВМС, тому його перевели до Флоту відкритого моря, де в лютому 1916 року він прийняв командування лінійним крейсером «Фон дер Танн». З цим кораблем він брав участь у Ютландській битві 31 травня 1916 року, потопивши британський лінійний крейсер «Індефатігабл». Повернувшись звідти, Ценкер у 1917 році став начальником відділу Адміралштабу, а в 1918 році — командувачем служби безпеки Північного моря, посаду, яку він обіймав до кінця Першої світової війни, після чого став інспектором морської артилерії. Подальший конфлікт виник через позицію начальника військово-морського командування Адольфа фон Трота під час Каппівського путчу 1920 року. В результаті Ценкер, якого 21 січня 1920 року було підвищено до контрадмірала, а 1 січня 1921 року — до віцеадмірала, 9 серпня 1921 року подав у відставку. Адмірал Пауль Бенке, наступник фон Трота на посаді начальника Військово-морського командування, переконав його відкликати свою відставку. Таким чином, Ценкер залишався начальником військово-морської станції Північного моря до осені 1923 року. З цієї посади він перейшов до командної структури як головнокомандувач Військово-морських сил наприкінці 1923 року.
Начальник військово-морського командування
1 жовтня 1924 року Ганс Ценкер, одночасно підвищений до адмірала, став начальником військово-морського командування Веймарської республіки, змінивши адмірала Пауля Бенке. Його перебування на посаді характеризувалося зусиллями щодо консолідації рейхсмаріне після потрясінь революційного періоду та обмежень, накладених на Німеччину Версальським договором. У цей час були відбудовані більші кораблі, наприклад, торпедні катери класу «Кенігсберг» типів 1923 та 1924. Було започатковано та розширено міжнародне співробітництво в галузі військово-морської техніки, зокрема з Аргентиною, Фінляндією, Японією, Нідерландами, Радянським Союзом, Іспанією та Туреччиною. У 1925 році, за посередництва Вільгельма Канаріса, між Військово-морським відомством та іспанським підприємцем Орасіо Ечеваррієта (1870–1963) було укладено контракт на будівництво торпед в Іспанії для німецьких торпедних кораблів. 23 травня 1928 року він брав участь у спуску на воду крейсера «Кельн» на верфі у Вільгельмсгафені разом з новим військовим міністром Вільгельмом Гренером та бургомістром Кельна Конрадом Аденауером. Після тривалих переговорів, Ценкер підписав у 1928 році документи про підтвердження будівництва нових типів військових кораблів зі швидкістю 26 вузлів з міністерським директором Паулем Прессе, який також був членом правління Суднобудівного та технічного товариства. Це був вирішальний крок до розробки кишенькового лінкора А та супроводжувався широкою політичною дискусією щодо необхідності кишенькових лінкорів. 19 травня 1931 року перший кишеньковий лінкор А був спущений на воду на верфі в Кілі та отримав назву «Дойчланд».
Поряд з офіційними програмами переозброєння та закупівель, продовжувалися масштабні секретні проєкти озброєння німецького флоту, проекти, які вже були розпочаті за часів його попередника, адмірала Пауля Бенке, та керівника Департаменту морського транспорту Військово-морського відомства, капітана Вальтера Ломанна. За часів Ганса Ценкера ці проєкти були інтенсифіковані та поширені на інші країни, при цьому порушення положень Версальського договору 1919 року охоче приймалися. Ці проєкти підлягали суворій секретності та окремо охоронялися у відповідних місцях проектування офіцерами Військово-морської розвідки. З 1925 року це включало будівництво підводних човнів на голландських верфях, що було заборонено для Німеччини, передачу німецьких технологій озброєння, організовану в Японії, та будівництво підводних човнів для Німеччини колишнім німецьким військово-морським аташе в Японії Вольфрамом фон Кнорром. Ця секретна співпраця вийшла на новий рівень у 1924 році завдяки візиту корветтен-капітана Вільгельма Канаріса на верф в Осаці.Berthold J. Sander-Nagashima, Die deutsch-japanischen Marinebeziehungen 1919 bis 1942, Dissertation der Universität Hamburg, Hamburg 1998, S. 145ff. Це також стосувалося таємної діяльності відставного корветтен-капітана Карла Бартенбаха, який працював військово-морським радником в Аргентині та Фінляндії, щодо таємного будівництва підводних човнів для Німеччини з використанням німецького досвіду на верфях обох країн.
Подібні секретні проєкти також здійснювалися в Іспанії. Коли в 1926 році секретне виробництво зброї для Німеччини мало бути ще більше активізоване там, Ганс Ценкер надав відповідним міністерським відомствам та членам кабінету міністрів відповідні документи з грифом «конфіденційно» для сприяння процесу прийняття рішень. Проєкт озброєння, відомий як проект «Ечеваррієта», передбачав будівництво німецьких підводних човнів на іспанській верфі в Кадісі, створення торпедного заводу в Іспанії та виробництво або придбання систем управління вогнем для запуску торпед. Перші кроки в Іспанії вже були зроблені попереднього року. Тепер, 13 квітня 1926 року, на відомчій нараді в Імперському міністерстві фінансів було розглянуто питання про схвалення позики в розмірі 8 мільйонів золотих песет. Раніше, у листі від 29 березня 1926 року, керівник відомства Вальтер Ломанн знову наголосив на важливості цього проєкту для ВМС. До встановленого терміну було надано експертний висновок радника з питань легації доктора Норда від 6 квітня 1926 року, а на зустрічі 13 квітня 1926 року в Міністерстві фінансів статс-секретар Карл фон Шуберт розкритикував порушення Версальського договору, яких прагнув досягти проєкт. Незважаючи на це, адмірал Ценкер підтримав проєкт озброєння. На наступній зустрічі високопосадовців 1 травня 1926 року під головуванням Густава Штреземана та за участю окремих представників інших відомств, включаючи Вальтера Ломанна та Вільгельма Канаріса, проєкт «Ечеваррієта» було відхилено.
Коли в 1927 році, завдяки статтям та подальшим публікаціям кількох журналістів, деякі з суворо секретних незаконних угод зі зброєю стали відомі, вибухнула справа ЛоманнаBernd Remmele, Die maritime Geheimrüstung unter Kapitän zur See Lohmann, Militärgeschichtliche Mitteilungen, Heft 56, 1997, S. 213ff., яка хвилювала уряд, парламент, відповідні міністерства та громадськість аж до 1928 року. Оскільки Вальтер Ломанн у цьому контексті переважно використовував кінокомпанію Phöbus AG, цю справу також називали «скандалом Фебуса», як її називали кілька видань.Ernst Schneller, Phöbus Skandal. Korruption und Geheimrüstung, Internationaler Arbeiter Verlag, Berlin 1928 Як наслідок, військовий міністр Отто Гесслер був змушений піти у відставку в січні 1928 року. Викриття, приписування вини його безпосередньому підлеглому, начальнику відділу Ломанну, та частково усвідомлене схвалення Ганса Ценкера призвели до його звільнення з посади начальника Військово-морського командування 30 вересня 1928 року наступником Гесслера, Вільгельмом Гренером. Наступником Ценкера на посаді начальника Військово-морського командування став віцеадмірал Еріх Редер. Вся справа була врегульована до 1929 року та коштувала 26 мільйонів рейхсмарок.
Останні роки життя Ганс Ценкер провів в Остероде-ам-Гарц. Після важкої хвороби він помер там 18 серпня 1932 року. Відповідно до останньої волі, урна з його прахом була опущена в море його старшим сином з борту легкого крейсера «Кельн» у районі Ютландської битви 1916 року.
Сім'я Ганс Ценкер одружився з Фрідою Матильдою «Хільде» Тіле (1885–1979) 23 серпня 1906 року в Берліні. Їхній син Карл-Адольф Ценкер та служив інспектором німецького флоту з 1961 по 1967 рік.
Нагороди
Столітня медаль Орден Корони (Пруссія) 2-го класу Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 2-го класу Орден «За військові заслуги» (Баварія), офіцерський хрест Орден Філіппа Великодушного, лицарський хрест 2-го класу Орден Альберта (Саксонія), командорський хрест 2-го класу Орден Фрідріха (Вюртемберг), командорський хрест 2-го класу Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Залізний хрест 2-го і 1-го класу Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
Примітки
Література
Dermot Bradley (Hrsg.), Hans H. Hildebrand, Ernest Henriot: Deutschlands Admirale 1849–1945. Die militärischen Werdegänge der See-, Ingenieur-, Sanitäts-, Waffen- und Verwaltungsoffiziere im Admiralsrang. Band 3: P–Z. Biblio Verlag, Osnabrück 1990, ISBN 3-7648-1700-3, S. 592–593.
Посилання
Jörg Hillmann: Admiral Zenker auf marine.de