«Вергілій навиворіт» () — пародійна переробка «Енеїди» Вергілія, бурлескна поема, опублікована поетом Полем Скарроном у 1648—1653 роках. Оскільки Скаррон перервав свій виклад на 8-й пісні «Енеїди» з 12, то невдовзі з'явилися спроби продовження (Жак Моро, П'єр Брюссель).

Характеристика

У Франції цей твір став найяскравішим твором у жанрі літературної травестії, бурлеску, а також найзнаменитішою з поем Скаррона.

Поема завдала сильного удару по естетиці класицизму й преціозній поезії. Герої «Енеїди» й навіть олімпійські боги говорили тут «мовою ринкових торговок». Паралельно з використанням низького стилю поема відзначалась рядом відповідних варіацій у сюжеті, його вульгаризацією. Скаррон наділив героїв поеми рисами, не притаманними піднесеним персонажам міфології: Еней тут перетворений на боягузливого і плаксивого фата, троянці — на скупуватих буржуа, Дідона — на кокетку, що молодиться. Поема Скаррона пересипана навмисними анахронізмами, що створюють комічний ефект. «Вергілій навиворіт» мав бурхливий успіх у сучасників і зробив бурлескний жанр надзвичайно популярним. Він викликав безліч наслідувань, серед них навіть «Бурлескне Євангеліє». Загалом Скаррон дотримується сюжету «Енеїди» Вергілія, але змінює характеристику персонажів, позбавляючи їх піднесених класичних рис, а там, де у Вергілія панують рок і провидіння, Скаррон бачить випадкові збіги. Скаррон знижує образ і самого Енея, викриваючи його неспроможність як епічного героя, і висміює офіційну історіографію, що зображає носіїв державної влади творцями історії.

Завдяки цьому твору слово travesty проникло в англійську мову і стало популярним.

Послідовники Хоча поема Скаррона стала родоначальником жанру травестії в Європі, до нього подібну переробку створив , «L'Eneide travestita del Signor Gio» (1634). Дослідник, відзначаючи рівень гумору в цих пародіях, пише: «Лаллі знизив „Енеїду“ всього на пару нот, тоді як Скаррон опустив її на кілька октав нижче».

Традицію ірої-комічних перелицювань «Енеїди», популяризовану Скарроном, продовжили іншими мовами:

Англія: «Скарроніади, або Віргілій у травестії. Перша книга „Енеїди“ Віргілія англійською, у бурлескному стилі» (), (1664) Голландія: П. Лангендік (1735) Данія: Людвіг Гольберг (1754) Німеччина: «Життя і діяння дорогого героя Енея» (), (1771) Ф. Беркан (1779—1783) Австрія: «Пригоди благочестивого героя Енея» (), (1784—1788). Ця пародія мала великий успіх і вплинула на слов'янські країни. Росія: «Вергілієва Енеїда навиворіт» () , видана в 1791 році, з продовженням Котельницького (1801) Україна: «Енеїда» Івана Котляревського, перші частини видані 1798 року Білорусь: «Енеїда навиворіт» () Вікентія Ровинського, написана в 1820-х роках Росія: «Енеїда — комічна поема» () , 1828 Росія: «Гумористична Енеїда» () (1896)

Після публікації російської пародії Карамзін писав у травні 1792:

Поет , у своїй поемі «Єлисей, або Роздратований Вакх», що є пародією на перший повний переклад «Енеїди» , виданий під назвою «Еней», звертається до Скаррона з проханням надихнути його й налаштувати йому «гудок чи балалайку».

Примітки

Література Дашкевич, Н. П. Малорусская и другие бурлескные (шутливые) энеиды / Н. Дашкевич. — Киев: тип. Ун-та св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1898 Олийник, Ирина Валентиновна. Типопогическое исследование языка бурлескной литературы (на материале произведений П. Скаррона «Перелицованный Вергилий» и И. Котляревского «Энеида»). : автореферат дис. … кандидата филологических наук. Одесса, 1996 Dominique Bertrand, «Travestissement d'un haut lieu virgilien: l'Etna revisité par Scarron», Les Méditerranées du XVII sicle, Tübingen, Narr, 2002, p. 49-62. Jean-Yves Boriaud, «L'Image des dieux dans le Virgile travesti», Burlesque et formes parodiques dans la littérature et les arts Seattle, PFSCL, 1987, p. 411-421. Gérard Genette, Palimpsestes, Paris, édition du Seuil, 1982, chapitre XII, p. 77-88. H. Gaston Hall, «Scarron and the Travesty of Virgil», Yale French Studies, 1967, n° 38, p. 115-27. Alain Niderst, «Scarron, les Scudéry et le burlesque», Burlesque et formes parodiques dans la littérature et les arts, Seattle, Papers on Fr. Seventeenth Cent. Lit., 1987, p. 139—146. Jean Serroy, «Prolégomènes à une édition du Virgile travesti», Burlesque et formes parodiques dans la littérature et les arts Seattle, Papers on Fr. Seventeenth Cent. Lit., 1987, p. 339—348. Jean Serroy, «Scarron, le burlesque et la Fronde», La Fronde en question, Aix-en-Provence, Univ. de Provence, 1989, p. 143—155. Jean Serroy, «Scarron/Furetière: Inventaire de l'inventaire», La Littérature et le réel, Paris, Aux Amateurs de Livres, 1989, p. 211—219. Jürgen von Stackelberg, « Lalli, Scarron et les Mazarinades: parodie et réalisme dans la littérature française au milieu du XVII sicle», Studi Francesi, Sept-Dec 2004, n° 48 (3 ), p. 517-26. Thomas Stauder, «Le Lutrin de Boileau et Le Virgile travesty de Scarron : étude comparative des procédés et des fonctions», Papers on French Seventeenth Century Literature, 2004, numéro 31 (61), p. 461-79.

Посилання Французький текст