Приходько Михайло Володимирович (; 14 липня 1976, Караганда — 13 жовтня 2024, Севаре, Мопті, Малі) — російський найманець, кавалер шести орденів Мужності, Герой Росії.
Біографія Народився 14 липня 1976 в місті Караганда Казахської РСР у сім'ї співробітника правоохоронних органів, згодом переїхав до Башкортостану, де у 1993 році закінчив 10-й клас середньої школи селища Татли. Вступив до Уфімської вищої школи МВС Росії. У 1996 перевівся до юридичного інституту МВС у Іжевську, по закінченню якого, з 1997, протягом двох років проходив службу на посаді оперуповноваженого карного розшуку.
З червня 1999 року був інспектором штурмового відділення у загоні спецпризначення «Кречет» федеральної служби виконання покарань. Неодноразово брав участь у бойових діях на Північному Кавказі, де у 2004 був поранений. У тому ж році нагороджений медаллю «За відвагу». В 2014 пішов у відставку в званні підполковника внутрішньої служби.
У 2014–2015 роках працював у російській ПВК «РСБ-груп», де займався охороною морських торгових суден від міжнародних піратів. Володів німецькою, французькою, арабською та англійською мовами. У 2015 рядовим бійцем під позивним «Майкл» вступив до лав ПВК «Вагнер», де отримав особистий номер М-1953. Служив розвідником-кулеметником ПКМ у складі 1-ї розвідувально-штурмової роти, брав участь у боях за місто Пальміра в Сирії.
З 2018 року обіймав посаду командира 2-го штурмового взводу 1-го штурмового загону ПВК, перебував у Судані, де російські найманці займалися навчанням місцевих військових та придушенням антиурядових протестів. Брав участь у бойових діях на території ЦАР. У період з осені 2019 по весну 2020 був учасником невдалого наступу військ Халіфи Хафтара на столицю Лівії Триполі. У червні 2020 року призначений командиром новоствореного 9-го штурмового загону ПВК «Вагнер». Станом на осінь 2021, перебував у Лівії, де загін під командуванням Приходька контролював трасу Триполі-Сирт. На початку 2022 року, загін Приходька було передислоковано до Малі.
За даними центру «Миротворець», Приходько також брав участь у російському вторгненні в Україну, зокрема, у битві за Бахмут, у зв'язку з чим представлений до нагородження орденом Святого Георгія 1-го ступеня. Всього, за період служби у ПВК «Вагнер», удостоєний шістьох російських орденів Мужності та низки нагород африканських держав. 3 лютого 2023, закритим указом президента РФ, Михайлу присвоєно звання Героя Російської Федерації.
12 жовтня 2024 року зазнав важких поранень у бою поблизу міста Севаре у малійській провінції Мопті, внаслідок чого помер наступного дня. Посмертно нагороджений платиновою зіркою, яка вважається найвищою внутрішньою нагородою ПВК. Похований 9 листопада 2024 на Хохряковському кладовищі Іжевська.
Нагороди Медаль Суворова (6 липня 2000) Медаль «За відвагу» (26 січня 2004) Орден Мужності (17 грудня 2016) Орден Мужності (28 травня 2018) Орден Мужності (14 жовтня 2020) Орден Мужності (1 листопада 2021) Орден Мужності (11 червня 2022) Орден Мужності (20 жовтня 2022) Орден «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (20 листопада 2022) Звання «Герой Російської Федерації» (3 лютого 2023) Іноземні Національний орден Визнання, ступінь офіцера (ЦАР) Хрест за військову доблесть (ЦАР) Внутрішні нагороди ПВК Платинова зірка Чорний хрест (тричі) Хрест «За відвагу та мужність» Хрест «За кров та хоробрість» Білий хрест «За перемогу над ІДІЛ»
Примітки