В європейській історії комерційна революція ознаменувала активний розвиток європейської економіки, заснованої на торгівлі. Цей період розпочалася в 11 столітті нашої ери та продовжувався до початку промислової революції в середині 18 століття. Початок цього періоду визначають приблизно 1100 р., під час хрестових походів, коли європейці відкрили спеції, шовк та інші товари, які тоді були рідкістю в Європі. Споживчий попит сприяв розширенню торгівлі, і яка розширювалася у другій половині Середньовіччя (приблизно з 1000 по 1500 рік н. е.). Новостворені європейські держави, завдяки подорожам географічних відкриттів, досліджували альтернативні торговельні шляхи у 15-му та 16-му століттях, що дозволило європейським державам побудувати величезні нові міжнародні торговельні мережі. Країни також шукали нові джерела багатства та практикували меркантилізм і колоніалізм. Комерційна революція відзначена зростанням загальної торгівлі та розвитком фінансових послуг, таких як банківська справа, страхування та інвестування.
Витоки комерційної революції Сам термін використовував Карл Поланьї у своїй праці «Велика трансформація»: «Політично централізована держава була новим творінням, викликаним комерційною революцією…».Polanyi, Karl (2001) . The Great Transformation: The Political and Economic Origins of Our Time. Boston: Beacon Press. p. 69. ISBN 978-0-8070-5643-1. Пізніше історик економіки Роберто Сабатіно ЛопесRobert Lopez (1976). The Commercial Revolution of the Middle Ages. [New York]: Cambridge University Press. pp. 56–147. використав його, щоб змістити фокус з англійської промислової революції.Ejvind Damsgaard Hansen (2001). European Economic History. [Copenhagen]: Copenhagen Business School Press. p. 47. ISBN 87-630-0017-2. У своїй найвідомішій книзі «Комерційна революція Середньовіччя» (1971, з численними перевиданнями) Лопес стверджував, що ключовим внеском середньовічного періоду в європейську історію було створення комерційної економіки між XI та XIV століттями, спочатку зосередженої в італо-візантійському східному Середземномор'ї, але згодом поширившись на італійські міста-держави та решту Європи. Такий тип економіки існував приблизно з XIV по XVIII століття.O'Connor, David Kevin (2004). The basics of economics. Westport, Conn.: Greenwood Press. p. 48. ISBN 978-0-313-32520-5. Волт Вітмен Ростоу «довільно» запропонував початок цього періоду у 1488 році, році, коли перший європеєць обплив мис Доброї Надії.Rostow, Walt Whitman (1975). How it all began : origins of the modern economy. London: Methuen. p. 107. ISBN 978-0-416-55930-9. Більшість істориків, включаючи таких вчених, як Роберт Сабатіно Лопес, Анжелікі Лайоу, Ірвінг В. Реймонд та Пітер Спаффорд, вказують на те, що комерційна революція відбулася з XI по XIII століття, або що вона почалася саме в цей момент, а не пізніше.Spufford, Peter (1988). Money and its Use in Medieval Europe. Cambridge: Cambridge University Press. p. 240. ISBN 978-0-521-37590-0.Lopez, Robert (1955). Medieval Trade in the Mediterranean World. New York: Columbia University Press. pp. 9, 50, 69, passim. ISBN 978-0-231-12356-3.Kathryn Reyerson (1999). "Commerce and Communications" in David Abulafia ed., The New Cambridge Medieval History, vol. 5. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 50–1.Angeliki Laiou (1997). "Byzantium and the Commercial Revolution" in G. Arnaldi ed., Europa medievale e mondo bizantino. Rome: Istituto Storico per il Medioevo, Studi Storici 40. pp. 239–53.
Приморські республіки та комуни Італія вперше відчула величезні економічні зміни в Європі з XI по XIII століття. Типовими для неї були:
зростання населення — населення подвоїлося за цей період (демографічний вибух); поява великих міст (Венеція, Флоренція та Мілан мали понад 100 000 мешканців до XIII століття, окрім багатьох інших, таких як Генуя, Болонья та Верона, які мали понад 50 000 мешканців); відбудова великих соборів; значна міграція з країни до міста (в Італії рівень урбанізації досяг 20%, що зробило її найбільш урбанізованим суспільством у світі на той час); аграрна революція; розвиток торгівлі.
У своїх нещодавніх працях про міста-держави американський вчений Родні Старк наголошує, що вони поєднали відповідальний уряд, християнство та зародження капіталізму.Stark, Rodney, The Victory of Reason, New York, Random House, 2005 Він стверджує, що Італія складалася здебільшого з незалежних міст, які процвітали завдяки торгівлі, заснованій на ранніх капіталістичних принципах, і тримали на відстані як прямий церковний контроль, так і імперську владу.
Історик і політичний філософ Кембриджського університету Квентін СкіннерSkinner, Quentin, The Foundations of Modern Political Thought, vol I: The Renaissance; vol II: The Age of Reformation, Cambridge University Press, p. 69 писав, як Отто Фрайзінський, німецький єпископ, який відвідав центральну Італію у 12 столітті, зазначив, що італійські міста, здавалося б, вийшли з феодалізму, тому їхнє суспільство базувалося на купцях і торгівлі. Навіть північні міста та держави також були відомі своїми морськими республіками, особливо Венеціанська та Генуезька республіка.Martin, J. and Romano, D., Venice Reconsidered, Baltimore, Johns Hopkins University, 2000 Порівняно з абсолютистськими монархіями чи іншими більш централізовано контрольованими державами, італійські комуни та комерційні республіки користувалися відносною політичною свободою, що сприяла академічному та мистецькому розвитку. Географічно та завдяки торгівлі, італійські міста, такі як Венеція, стали міжнародними торговельними та банківськими центрами та інтелектуальними перехрестями.
Гарвардський історик Ніал ФергюсонFerguson, Niall, The Ascent of Money: The Financial History of the World. Penguin, 2008 зазначає, що Флоренція та Венеція, а також кілька інших італійських міст-держав, відіграли вирішальну інноваційну роль у світовому фінансовому розвитку, розробивши основні інструменти та практики банківської справи та появу нових форм соціальної та економічної організації.
За оцінками, дохід на душу населення північної Італії майже потроївся з 11 століття до 15 століття. Це було дуже мобільне, демографічно зростаюче суспільство, яке підживлювалося швидкозростаючою торгівлею епохи Відродження.
У 14 столітті, якраз коли починався італійський Ренесанс, Італія була економічною столицею Західної Європи: італійські держави були провідними виробниками готових вовняних виробів. Однак, з Чорною смертю 1348 року, народженням англійської вовняної промисловості та загальною війною, Італія тимчасово втратила свою економічну перевагу. Однак до кінця 15 століття Італія знову контролювала торгівлю вздовж Середземного моря. Вона знайшла нову нішу в предметах розкоші, таких як кераміка, скляний посуд, мереживо та шовк, а також пережила тимчасове відродження вовняної промисловості.
Протягом XI століття на півночі Італії виникла нова політична та соціальна структура: місто-держава або комуна. Громадянська культура, що виникла з цього міста, була вражаючою. У деяких місцях, де виникли комуни (наприклад, у Великій Британії та Франції), вони були поглинені монархічною державою, щойно вона виникла. Вони вижили в північній та центральній Італії, як і в кількох інших регіонах Європи, щоб стати незалежними та могутніми містами-державами. В Італії відокремлення від своїх феодальних повелителів відбулося наприкінці XII та в XIII столітті під час суперечки щодо інвеститури між Папою Римським та імператором Священної Римської імперії: Мілан очолив ломбардські міста проти імператорів Священної Римської імперії та переміг їх, здобувши незалежність (битви при Леньяно, 1176, та Пармі, 1248; див. Ломбардська ліга).Подібні повстання міст призвели до заснування міст-держав по всій середньовічній Європі, як-от у Росії (Новгородська республіка, 12 століття), у Фландрії (Битва під Золотими Шпорами, 14 століття), у Швейцарії (міста Старої Швейцарської Конфедерації, 14 століття), у Німеччині (Ганзейський союз, 14–15 століття) та в Пруссії (Тринадцятирічна війна, 15 століття).
Деякі італійські міста-держави дуже рано стали великими військовими державами. Венеція та Генуя здобули величезні морські імперії в Середземному та Чорному морях, деякі з яких загрожували зростаючій Османській імперії. Під час Четвертого хрестового походу (1204 рік) Венеція завоювала чверть Візантійської імперії.
Морські республіки були одним з головних продуктів цієї нової громадянської та соціальної культури, заснованої на торгівлі та обміні знаннями з іншими регіонами світу за межами Західної Європи. Наприклад, Республіка Рагуза та Венеційська республіка мали важливі торговельні комунікації з мусульманським та індуїстським світом, і це сприяло початковому розвитку італійського Відродження.
До кінця XII століття в Північній Італії виникло нове та визначне суспільство, багате, мобільне та розширюване.зі змішаною аристократією та міським класом борґезів (бюргерів), зацікавленим у міських інституціях та республіканському правлінні. Але багато нових міст-держав також мали насильницькі угруповання, засновані на родині, братствах та зв'язках, які підривали їхню єдність (наприклад, гвельфи та гібелліни).
До 1300 року більшість цих республік стали княжими державами, якими домінував синьйор. Винятками були Венеція, Флоренція, Лукка та кілька інших, які залишалися республіками в умовах дедалі більш монархічної Європи. У багатьох випадках до 1400 року синьйорі змогли заснувати стабільну династію над своїм панівним містом (або групою регіональних міст), отримавши також дворянський титул суверенітету від свого формального начальника, наприклад, у 1395 році Джан Галеаццо Вісконті купив за 100 000 золотих флоринів титул герцога Міланського від імператора Вацлава.
У чотирнадцятому та п'ятнадцятому століттях Мілан, Венеція та Флоренція змогли завоювати інші міста-держави, створивши регіональні держави. Лодійський мир 1454 року поклав край їхній боротьбі за гегемонію в Італії, досягнувши балансу сил та створивши умови для художніх та інтелектуальних змін, спричинених італійським Відродженням.
Колоніалізм і меркантилізм Погіршення клімату, яке призвело до кінця середньовічного теплого періоду (або середньовічної погодної аномалії), спричинило економічний спад на початку 14 століття (див. Великий голод). Однак демографічне зростання тривало до появи епідемії Чорної смерті в 1347 році, коли близько 50% європейського населення загинуло від чуми. Економічні наслідки нестачі робочої сили фактично призвели до зростання заробітної плати, тоді як сільськогосподарські врожаї знову змогли підтримувати зменшене населення. На початку 15 століття економічне зростання, пов'язане з комерційною революцією в попередні століття, повернулося з повною силою, чому сприяли вдосконалення навігації та картографії.