Ебенезер Макберні Байєрс (12 квітня 1880 рік — 31 березня 1932 рік) — американський спортсмен, бізнес-магнат і предстаник світського суспільства. Переможець чемпіонату США з гольфу серед аматорів 1906 року. Сумновідомий тим, що помер від раку щелепи внаслідок вживання аж 1400 пляшок препарату Радітор, що був запатентованим та мав в своєму складі радіоактивні ізотопи радій-226 та радій-228.

Біографія

Ебен Байєрс був сином промисловця Олександра Байєрса. Він здобув освіту в школі Святого Павла, а згодом закінчив Єльський коледж. В коледжі отримав репутацію спортсмена та любителя гольфу, тому приєднався до команди «Єльські бульдоги». У 1906 році Байєрс став чемпіоном США з гольфу серед аматорів, а до цього двічі посідав друге місце — у 1902 та 1903 роках. Після смерті батька він успадкував пост голови компанії Girard Iron Company, засновником якої був його батько.

У 1927 році Байєрс травмував руку, впавши з полички у спальному вагоні потяга. Через постійний біль лікар порадив йому приймати «Радітор» — патентований препарат, створений Вільямом Дж. А. Бейлі. Бейлі, випускник Гарвардського університету, неправдиво стверджував, що має ступінь доктора медицини. Він розбагатів на продажу «Радітора» — розчину радіоактивного радію у воді, який, за його словами, стимулював роботу ендокринної системи. Щоб заохотити лікарів призначати цей препарат, Бейлі пропонував їм «відкат» у розмірі однієї шостої від вартості кожної призначеної дози.

Байєрс почав приймати кілька доз «Радітора» на день, вважаючи, що це дає йому «відчуття підтягнутості». Однак у жовтні 1930 року, після прийому близько 1400 доз, він зрозумів, що вже не відчуває бажаного ефекту, тому припинив прийом препарату, проте вже було надто пізно. Він почав худнути, страждав від головних болів, а його зуби почали випадати. У 1931 році Федеральна торгова комісія попросила Байєрса дати свідчення про свій досвід прийому «Радітора». Однак він був надто хворий, щоб подорожувати, тому комісія надіслала адвоката, щоб той отримав свідчення вдома. Адвокат повідомив, що у Байєрса «вся верхня щелепа, за винятком двох передніх зубів, і більша частина нижньої щелепи були видалені», а також що «вся кісткова тканина, що залишилася, розпадалася, і в його черепі фактично утворювалися отвори».

Його смерть 31 березня 1932 року була офіційно пов'язана з «радіаційним отруєнням», за термінологією того часу. Однак насправді причина полягала в раку, а не в гострій променевій хворобі, хоча рак він отримав якраз внаслідок дії радіоактивних елементів. Відомо, що радій випромінює альфа-, бета- та гамма-випромінювання. Хоча альфа-випромінювання має низьку проникаючу здатність і зазвичай не становить небезпеки, проте потрапляння радію у вигляді «Радітора» безпосередньо в організм призвело до його накопичення в кістках. Без захисту шкіри від цієї високої іонізації альфа-випромінювання могло спричинити локалізовані пошкодження клітин на небезпечному рівні. Це, зрештою, призвело до раку та смерті Байєрса. Він був похований на кладовищі Аллегені в Піттсбурзі, штат Пенсільванія, у труні, обшитій свинцем.

Спадщина Смерть Байєрса викликала значний резонанс і значно посилила усвідомлення небезпеки радіоактивних «ліків». . Це сталося тому, що історія з ліками чи іншими медичними препаратами або косметикою на основі радіоактивних речовин вже була не нова, 20-ті роки в США подібна індустрія була дуже популярна, тому й наслідки у неї були значними та трагічними.

Федеральна торгова комісія видала наказ, що був спрямований проти бізнесу виробника радіоактивних «ліків» Вільяма Бейлі, вимагаючи «припинити та утримуватися від різних заяв про терапевтичну цінність препарату „Радітор“ та від тверджень, що цей продукт є нешкідливим». Після цього Бейлі заснував «Радієвий інститут» у Нью-Йорку і вивів на ринок низку радіоактивних товарів, зокрема радіоактивну кліпсу для ременя, радіоактивне прес-пап'є та механізм, що, за його словами, робив воду радіоактивною.

Після ексгумації тіла Байєрса в 1965 році фізик з Массачусетського технологічного інституту Роблі Еванс оцінив загальне споживання радію Байєрсом на рівні приблизно 1000 мікрокюрі (37 МБк), при цьому половина цього обсягу припадала на радій-226, а інша половина — на високорадіоактивний мезоторій (радій-228). [ не вдалося перевірити ] Доктор Еванс також вивчав радієві фарби для циферблатів і зміг дослідити один з випадків, де споживання радію було подібним, але дещо вищим, ніж у Байєрса.

Примітки

Рекомендована література