Завод хімії фтору та хлору в Кірово-Чепецьку – підприємство хімічної промисловості, що діє у Пермському краї Росії. Первісно був частиною Кірово-Чепецького хімічного комбинату, а в подальшому виділився у компанію «ГалаПолимер» (інша частина комбінату наразі діє як завод добрив у складі корпорації «Уралхім»).
Перше виробництво майданчику З 1943 по 1952 роки на майданчику майбутнього хімічного комібнату діяло виробництво карбіду кальцію, який продукували в електропечах на основі місцевого ресурсу вапняку та привозного коксу. В 1944-му вдалось досягнути фактичного обсягу виробництва біля 1 тисячі тонн.
Фторний напрямок В другій половині 1940-х завод залучили до ядерної програми зі спеціалізацією на отриманні гексафториду урану. Технологічний ланцюжок включав продукування з плавікового шпату та сульфатної кислоти рідкого безводного фторводню, приготування з останнього електролітичного розчину біфториду калію (наприкінці 1950-х замінили на трифторид калію) та електроліз з отриманням фтору, який вже йшов на фторування доправленого на майданчик закису-оксису урану. Невдовзі запровадили більш ефективну двостадійну технологію фторування – спершу фторводнем до тетрафториду урану, який вже обробляли фтором з отриманням гексафториду.
В 1949-му вдалось отримати 30 тонн фторводню, після чого виробництов стрімко зростало та вже у 1952-му його потужність досягнула 1770 тонн на рік, при цьому на додачу до описаного вище ще одним напрямком використання фторводню стало продукування плавікової кислоти (40% водний розчин фторводню), початок чому поклав запуску в 1950-му установки потужністю 1200 тонн на рік.
Враховуючи фторидний напрямок заводу, тут вирішили організувати виробництво політетрафторетилену (тефлону), сировиною для якого був все той же фторводень та хлороформ (трихлорметан). Почали з отримання мономеру (проходив як Мономер-42), який далі відправляли до профільної науково-дослідної організації, а в 1957-му у самому Кірово-Чепецьку розпочалось товарне продукування полімеру. Первісно отримували по кілька тон на місяць, але вже у 1962-му досягнули потужності у 800 тонн. В 1970-му випуск трафторетилену зріс до 4 тисяч тонн.
Тефлон став лише першим із фторопластів і вже у 1960-х роках на майданчику розгорнули випуск таких мономерів, як вініліденфторид (проходив як Мономер-2), хлортрифторетилен (Мономер-3), та гексафторпропілен (Мономер-6). Далі вони йшли на продукування поліхлортрифторетилену, полівініліденфториду (з 1969-го) та цілого ряду кополімерів, як то з тетрафторетилену та етилену (Фторопласт-40), тетрафторетилену та вініліденфториду (Фторопласт-42), тетрафторетилену та гексафторпропілену (Фторопласт-4МБ), вініліденфториду та хлортрифторетилену (проходив як фторований каучук СКФ-32), вініліденфториду та гексафторпропілену (СКФ-26). Набагато пізніше, в 2018-му, узялись за випуск кополімеру тетрафторетилену та перфторметилвінілового ефіру.
Проміжними продуктами при отриманні фторопластів є фреони, що частково спрямовувались на заводи з виробництва охолоджуючого обладнання. Зокрема, в історії майданчику зафіксований випуск фреону-12 (дифтордихлорметан), фреону-22 (дифторхлорметан), фреону-113 (трифтортрихлоретан), фреону-142 (дифторхллретан).
Ще одним супутнім продуктом фторного напрямку став фтористий кальцій, випуск якого у помислових масштабах розпочали в 1969-му.
Хлорний напрямок В 1946 – 1947 роках з Німеччини до Кірово-Чепецька вивезли три з половиною десятки електролізерів. В 1955-му на цьому обладнанні вдалось запустити продукування хлору та каустичної соди методом електролізу хлориду натрію. Станом на 2025 рік завод мав річну потужність у 108 тисяч тонн хлору та 118 тисяч тонн каустичної соди (що було значно менше, аніж на початку 2000-х років, коли проектна потужність по каустичній соді рахувалась як 205 тисяч тонн на рік).
Частина отриманого хлору йшла на похідні виробництва хлористого кальцію та соляної кислоти (отримують з хлору та ще одного продукту електролізу – водню).
Необхідний для напрямку фторопластів хлороформ спершу отримували з заводу в Чапаєвську (Самарська область), проте ці поставки при незадовільній якості ще й не могли покрити потреби кірово-чепецького майданчику. Як наслідок, в 1960-му розпочали продукування власного хлороформу, при цьому через відсутність доступу до природного газу обрали технологію на основі хлоралю (останній отримували тут же шляхом хлорування етанолу). В середині 1960-х через окиснення хлоралю почали продукувати трихлороцтову кислоту, що далі йшла на продукування гербіциду – трихлорацетату натрію.
В 2015-му для заміни старої ввели в дію нову установку хлороформу, що базується на метановій технології (природний газ надходить до Кірово-Чепецька через трубопровід Оханськ – Кіров). Потужність цієї установки дорівнює 45 тисяч тонн на рік. Крім того, в 2014 та 2016 роках організували виробництво тетрахлорметану та дихлорметану (метиленхлориду).
В 2017-му почали випуск хлоретану через реакцію етанолу та соляної кислоти.
Примітки