Економічна історія Швейцарії демонструє довгостроковий перехід від бідної сільської економіки до світового лідера у фінансовій сфері з дуже високим рівнем життя. З 1900 року швейцарська економіка стала однією з найбагатших країн Європи за показником ВВПRoman Studer, «'When Did the Swiss Get so Rich?' Comparing Living Standards in Switzerland and Europe, 1800—1913,» Journal of European economic history (2008) 37 (2), 405—452..
XIX століття
Швейцарія як федеративна держава була заснована в 1848 році. До цього часу міські кантони Цюрих, Женева та Базель, зокрема, почали економічно розвиватися, спираючись на промисловість та торгівлю, тоді як сільські регіони Швейцарії залишалися бідними та слаборозвиненими. Хоча система майстерень існувала протягом раннього Нового часу, виробництво машин розпочалося в 1801 році в Санкт-Галлені, коли третє покоління машин було імпортовано з Великої Британії. Але у Швейцарії гідравлічна енергія часто використовувалася замість парових двигунів через гірський рельєф країни та відсутність значних родовищ вугілля. До 1814 року ручне ткацтво було здебільшого замінено механічним ткацьким верстатом. Як туризм, так і банківська справа почали розвиватися як економічні фактори приблизно в один і той же час. Хоча Швейцарія була переважно сільською, міста пережили промислову революцію наприкінці XIX століття, зосереджену, зокрема, на текстилі. Наприклад, у Базелі текстиль, включаючи шовк, був провідною галуззю промисловості. У 1888 році жінки становили 44 % найманих працівників. Майже половина жінок працювала на текстильних фабриках, а домашня прислуга була другою за величиною категорією роботи. Частка жінок у робочій силі була вищою між 1890 і 1910 роками, ніж наприкінці 1960-х і 1970-х років.Regina Wecker, «Frauenlohnarbeit — Statistik und Wirklichkeit in der Schweiz an der Wende zum 20,» Jahrhundert Schweizerische Zeitschrift für Geschichte (1984) 34#3 pp 346—356.
Новий національний уряд прагнув створити сильну об'єднану націю. Він запровадив швейцарський франк у 1852 році, забезпечивши тим самим стабільну валюту, яка замінила хаотичну валютну ситуацію. Він взяв під контроль кордони, поштову та телеграфну системи, а також національну армію.Church and Head, A Concise History of Switzerland (2013) ch. 6.
Залізниці Залізниці відіграли центральну роль в індустріалізації; перша залізниця відкрилася в 1847 році між Цюрихом і Баденом. Альфред Ешер був лідером у розвитку залізничної системи. У 1849 році він попереджав, що великі сусіди планують обійти Швейцарію, перетворивши її на «забутий глухий куточок». Нова Швейцарська Конфедерація, заснована в 1848 році, була занепокоєна цим фактом та почала діяти. У 1852 році Ешер домігся прийняття національного закону, який зобов'язував будівництво та експлуатацію залишати приватним компаніям. Швидко були побудовані конкуруючі лінії. Ешер очолив найбільшу фірму, Швейцарську Північно-Східну залізницю, з посиланнями на основні іноземні лінії. Завдяки конкуренції між приватними гравцями, до 1860 року Швейцарія мала мережу колій протяжністю понад 1000 км. Після національного референдуму уряд націоналізував більшість приватних ліній на початку XX століття, об'єднавши їх зі Швейцарськими федеральними залізницями.E. Bonjour, et al. A Short History of Switzerland (Oxford University Press. 1952) pp. 292—296, 323—324.
Промисловість Промисловість була слаборозвиненою, за винятком текстильної. Годинникова промисловість прискорилася завдяки зростанню попиту на вимірювання часу, оскільки індустріалізація почала поширюватися на Заході. Провідні годинникарі організували торговельну асоціацію в 1876 році.Pierre-Yves Donzé, History of the Swiss watch industry: from Jacques David to Nicolas Hayek (Berne: Peter Lang, 2011). Longines, заснований у 1832 році, відкрив для себе ринок предметів розкоші, щоб створити світову репутацію.Pierre-Yves Donzé, «The transformation of global luxury brands: The case of the Swiss watch company Longines, 1880—2010.» Business History 62.1 (2020): 26-41.
Банківська справа поступово набувала значення, хоча й далеко після Лондона та Парижа. Швейцарський союзний банк відкрився у 1862 році, Швейцарська банківська корпорація — у 1872 році. На час Першої світової війни обіцянки Швейцарії щодо секретності та безпеки залучили фінансування від заможних партій, стурбованих наслідками війни та революції.Sébastien Guex, «The Origins of the Swiss Banking Secrecy Law and Its Repercussions for Swiss Federal Policy» Business History Review 74 (2): 237—266. doi:10.2307/3116693
Туризм Туризм розпочався у Швейцарії з підкорення британськими альпіністами головних вершин Бернських Альп на початку XIX століття (Юнгфрау 1811, Фінстерааргорн 1812). Альпійський клуб у Лондоні був заснований у 1857 році. Одужання в альпійському кліматі, зокрема від туберкульозу, було ще однією важливою галуззю туризму у XIX та на початку XX століть: наприклад, у Давосі, Граубюндені. Завдяки важливості Бернських Альп у британському альпінізмі, Бернський Оберланд довго був особливо відомий як туристичний напрямок. Перші організовані туристичні тури до Швейцарії пропонувалися у XIX столітті туристичними компаніями Thomas Cook та Lunn Travel. Туризм у Швейцарії був виключно для багатих людей, поки не стало широко популярним у XX столітті.Susan Barton, Healthy living in the Alps: The origins of winter tourism in Switzerland, 1860—1914 (Manchester University Press, 2008).Sara Dominici, and Robert Maitland. «The PTA: Promoting Swiss tours, 1888—1939.» Annals of Tourism Research 60 (2016): 31-47.
XX століття
Промисловість Промисловий сектор почав розвиватися у XIX столітті завдяки політиці невтручання держави в промисловій/торгівлі. Перетворення Швейцарії на одну з найпроцвітаючіших країн Європи, яке іноді називають «швейцарським дивом», стало розвитком середини 19-го — початку 20-го століть, зокрема, пов'язаним з роллю Швейцарії під час світових війн.Roman Studer, «When Did the Swiss Get so Rich?» Comparing Living Standards in Switzerland and Europe, 1800—1913, Journal of European economic history (2008) 37 (2), 405—452.
Фармацевтична промисловість Швейцарії прямо та опосередковано забезпечує роботою близько 135 000 осіб і генерує 5,7 % ВВП.Stephan Vaterlaus et al. «The Importance of the Pharmaceutical Industry for Switzerland» (2011).
Загальне споживання енергії Швейцарією, яке знижувалося з середини 1910-х до початку 1920-х років, знову почало зростати на початку 1920-х років. Воно стагнувало протягом 1930-х років, а потім знову впало на початку 1940-х років; але швидке зростання знову почалося в середині 1940-х років.National report on the Swiss Energy regime, BARENERGY project of EU,
У 1940-х роках, особливо під час Другої світової війни, економіка отримала прибуток від збільшення експорту та поставок зброї до Німеччини, Франції, Великої Британії та інших європейських країн. Однак споживання енергії Швейцарією швидко зменшилося. Співпраця банків з нацистами (хоча вони також широко співпрацювали з британцями та французами) та їхні комерційні відносини з державами Осі під час війни пізніше були піддані різкій критиці, що призвело до короткого періоду міжнародної ізоляції Швейцарії. Виробничі потужності Швейцарії були значною мірою неушкоджені війною, а після цього як імпорт, так і експорт швидко зростали.«Switzerland during the Cold War (1945—1989)». eda.admin.ch. Federal Department of Foreign Affairs FDFA. Retrieved 19 September 2018.
Зростання ВВП У 1950-х роках середньорічне зростання ВВП становило 5 %, а споживання енергії Швейцарією майже подвоїлося. Вугілля втратило своє місце як основного джерела енергії Швейцарії, оскільки інші імпортовані викопні види палива, такі як сира та очищена нафта, а також природний та очищений газ, зросли.Swiss Federal Statistical Office. «Bruttoenergieverbrauch: Anteil der Primärenergieträger und Entwicklung — 1910—2014». Bundesamt für Statistik (in German). Retrieved 19 September 2018.
У 1960-х роках середньорічне зростання ВВП становило 4 %, а загальне споживання енергії Швейцарією знову майже подвоїлося. До кінця десятиліття нафта забезпечувала понад три чверті енергоспоживання Швейцарії.
У 1970-х роках темпи зростання ВВП поступово знижувалися з піку 6,5 % у 1970 році; потім ВВП скоротився на 7,5 % у 1975 та 1976 роках. Швейцарія ставала дедалі залежнішою від нафти, імпортованої від її основних постачальників — картелю ОПЕК. Міжнародна нафтова криза 1973 року призвела до зниження споживання енергії Швейцарією в період з 1973 по 1978 рік.
У 1974 році по всій країні було три неділі без автомобілів, коли приватний транспорт був заборонений через шоковий стан поставок нафти. З 1977 року ВВП знову зріс, хоча Швейцарія також постраждала від енергетичної кризи 1979 року, яка призвела до короткострокового зниження споживання енергії Швейцарією. У 1970 році промисловість все ще залучала близько 46 % робочої сили, але під час економічної рецесії 1970-х років сектор послуг виріс і став домінувати в національній економіці. До 1970 року 17,2 % населення та близько чверті робочої сили становили іноземні громадяни, хоча втрата робочих місць під час економічної рецесії зменшила цю кількість.
У 1980-х роках економіка Швейцарії скоротилася на 1,3 % у 1982 році, але суттєво зростала протягом решти десятиліття, з річним зростанням ВВП приблизно від 3 % до 4 %, за винятком 1986 та 1987 років, коли зростання знизилося до 1,9 % та 1,6 % відповідно.«GDP growth (annual %) — Switzerland | Data». data.worldbank.org.
Економіка Швейцарії була затьмарена повільним зростанням у 1990-х роках, демонструючи найслабше економічне зростання в Західній Європі. На економіку вплинула трирічна рецесія з 1991 по 1993 рік, коли економіка скоротилася на 2 %. Скорочення також стало очевидним у споживанні енергії та темпах зростання експорту Швейцарії. В середньому економіка Швейцарії не показала помітного зростання ВВП (лише 0,6 % щорічно).
Після того, як до 1990 року рівень безробіття був нижчим за 1 %, трирічна рецесія також призвела до зростання рівня безробіття до історичного піку в 5,3 % у 1997 році. У 2008 році Швейцарія посіла друге місце серед європейських країн з населенням понад один мільйон осіб за номінальним ВВП та паритетом купівельної спроможності на душу населення, поступаючись Норвегії. Кілька разів у 1990-х роках реальна заробітна плата знижувалася, оскільки номінальна заробітна плата не могла встигати за інфляцією. Однак, починаючи з 1997 року, глобальне відродження руху валюти надало необхідний стимул швейцарській економіці. Вона повільно набирала обертів і досягла піку в 2000 році зі зростанням на 3,7 % у реальному вираженні.«Öffentliche Finanzen — Panorama» (in German). Bundesamt für Statistik (BFS). February 2013. p. 18.3. Archived from the original on 2013-04-28. Retrieved 2013-05-22.
2000-ні
На початку 2000-х років, під час рецесії, будучи настільки тісно пов'язаною з економіками Західної Європи та Сполучених Штатів, Швейцарія не змогла уникнути уповільнення темпів зростання в цих країнах. Після обвалу світового фондового ринку внаслідок терористичних атак 11 вересня, з'явилося більше оголошень про неправдиву статистику підприємств та перебільшені зарплати менеджерів. Темпи зростання ВВП впали до 1,2 % у 2001 році; 0,4 % у 2002 році; та мінус 0,2 % у 2003 році. Це економічне уповільнення мало помітний вплив на ринок праці.
Багато компаній оголосили про масові звільнення, і таким чином рівень безробіття зріс з мінімуму в 1,6 % у вересні 2000 року до піку в 4,3 % у січні 2004 року,«Amstat.ch». www.amstat.ch (in German). Retrieved 19 September 2018. хоча й значно нижчий за рівень Європейського Союзу (ЄС) у 9,2 % на кінець 2004 року.«Unemployment statistics — Statistics Explained». ec.europa.eu. Retrieved 19 September 2018.
10 листопада 2002 року економічний журнал Cash запропонував політичним та економічним інституціям п'ять заходів, які слід впровадити для відродження швейцарської економіки: