Івáн Івáнович Дорошéнко (5 березня 1924, с. Собичеве Шосткинського р-ну Сумської обл. — 19 листопада 1985, м. Львів) — український літературознавець, критик, письменник, член СПУ (1967), перекладач, публіцист, доктор філологічних наук (1968), професор (1970). Учень академіка Михайла Возняка. Учасник Другої світової війни. Чоловік письменниці й перекладачки Марії Вакалюк-Дорошенко. Життєпис Народився 5 березня 1924 року в селі Собичеве на Сумщині в родині хліборобів. Батько майбутнього науковця став жертвою політичних сталінських репресій 1937-1938 років. Клеймо «сина репресованого» переслідувало вченого протягом усього життя і неодноразово перешкоджало кар'єрному ростові.

По закінченню педагогічної школи вступив до лав партизанського загону, що згодом розмістився на території Словаччини. Разом із словаками воював проти нацистів. Спогади про Другу світову війну і словацьких побратимів стали автобіографічною основою оповідань автора «Здрастуй, су­друг!» (1959), циклу віршів «Сло­ваччина, 1944», що ввійшов до збірника «Звитяга» (1985). Упродовж служби письменник зацікавився словацькою літературою і культурою, згодом переклав ро­мани Володимира Мінача «Довгий час чекання» (1962) і Клари Ярункової «Чорне сонцестояння» (1985).

Закінчивши Львівський університет,  1950 року продовжив навчання в аспірантурі під науковим керівництвом академіка Михайла Возняка. Працював у Львівському університеті: 1946-70 — старший викладач, доцент; 1970-85 — професор; 1970-73, 1980-85 — завідувач катедри української літератури (нині катедра української літератури імені академіка Михайла Возняка); 1969-73 — декан філологічного факультету. Науковець впродовж 14 років очолював редколегію збірника «Українське літературознавство. Статті і матеріали».

Помер 19 листопада 1985 року у Львові, похований на Личаківському кладовищі.

Франкознавчий доробок Знакове місце в українському літературознавстві посідає монографія (докторська дисертація) Івана Дорошенка «Іван Франко — літературний критик» (1966). Учений здійснив перше комплексне дослідження науково-критичної спадщини Івана Франка. На момент створення праці повного академічного зібрання творів Івана Франка ще не існувало, що зумовило особливу джерельну цінність дослідження. Автор опрацював критичні виступи Івана Франка, опубліковані в українських, польських, німецьких та австрійських виданнях від 70-х років ХІХ і до перших десятиріч ХХ століття.

Іван Дорошенко вперше в українському літературознавстві довів, що саме Іван Франко є основоположником літературної критики в Україні. Науковець простежив еволюцію критичних поглядів Франка: 1) період становлення у 70-х рр. 2) період утвердження у 80-х рр. 3) період загальноєвропейського визнання до 90-х рр. ХІХ–початку ХХ ст. Праця Івана Дорошенка стала помітним внеском у франкознавство та українську теорію літератури поряд із дослідженнями інших науковців цього періоду, зокрема Павла Федченка та Валентини Поважної.

Окрему увагу вчений приділив аналізу методів літературної критики, які застосовував Іван Франко. Дорошенко виділив естетичний, психологічний і соціологічний підходи, наголошуючи на поступовому зростанні ролі естетичного аналізу наприкінці ХІХ століття як відхід від традицій «реальної критики» Миколи Добролюбова та наближення до модерних наукових концепцій, зокрема пов’язаних із психологією творчості.

Дослідник одним із перших звернувся до проблеми формування жанрової системи української літературної критики кінця ХІХ — початку ХХ століття, заразом і ролі Івана Франка в цьому процесі.

Наразі в літературознавстві вже опрацьована теорія основних жанрів літературної критики, зокрема найповніше у працях Юрія Бурляя й Михайла Гнатюка, які були вихованцями Івана Дорошенка. Так, Михайло Гнатюк згадував, що саме професор Іван Дорошенко на своєму семінарі у Львівському університеті у 70–80-х рр. прищепив своїм вихованцям зацікавленість до проблем теорії критики. Прикметно, що питання теорії критики стали основою дослідження катедри теорії літератури та порівняльного літературознавства у Львівському університеті, утвореної 2002 року.

У монографії «Іван Франко — літературний критик» Іван Дорошенко послідовно обґрунтував думку, що саме Іван Франко утвердив літературний портрет як жанр української літературної критики. Учений закцентував увагу на тому, що більшість літературно-критичних портретів Іван Франко написав з позицій естетичної та психологічної критики.

Іван Дорошенко як публіцист і критик Окрім студій, присвячених творчості Івана Франка, професор Іван Дорошенко відігравав помітну роль у літературному процесі свого часу як публіцист і критик. Його авторству належить збірка нарисів «Бориславські нафтовики» (1950), а також низка збірок статей літературно-критичного спрямування: «Сучасність кличе» (1962), «Нового прагнучи слова» (1974), «На головному напрямку» (1978). У цих працях учений прагнув окреслити ключові тенденції й особливості розвитку сучасної йому літератури. Характерною рисою методології Івана Дорошенка було відходження від домінантного на той час проблемно-тематичного підходу. Значну увагу він приділяв аналізу композиції, сюжетної побудови, стилістики та художньої структури твору, що вирізняло його дослідження на тлі тодішньої літературної критики.

У збірці «На головному напрямку», зокрема, подано оригінальне прочитання творів Юрія Яновського, Олеся Гончара та Михайла Стельмаха. Це виявилося і в аналізі роману Юрія Яновського «Мир» («Жива вода»), де критик аргументовано простежив творчі здобутки й втрати автора, пов’язані з підготовкою другої редакції тексту.

Як літературний критик Іван Дорошенко звертав чимало уваги на твори напівдокументальної літератури про партизанський рух в Україні у період Другої світової війни. Під час аналізу творів Сидора Ковпака, Миколи Гнидюка, Євгена Березняка наголошував не лише на героїчному патосі а й на драматичну, трагічну та жорстоку правду партизанської боротьби як в Україні, так і за її межами.

Іван Дорошенко активно долучався до дискусій щодо так званого «виробничого» роману. Однією з таких подій стала конференція на Львівському виробничому об’єднанні «Електрон» 1977 року. Доповідь ученого з цієї теми згодом увійшла до його збірки критичних статей. У центрі уваги автора перебував насамперед художній рівень літературного твору. Критик не уникав різких оцінок «виробничих» романів, однак у цій статті автор осмислив перспективи подальшого розвитку «виробничої» проблематики в літературі. Наукові та критичні праці Монографії:

«Естетика праці в поетичній творчості Івана Франка» (1956); «Іван Франко — літературний критик» (1966).

Збірки літературно-критичних статей:

«Сучасність кличе» (1962); «Нового прагнучи слова» (1974); «На головному напрямку» (1979). Збірки нарисів:

«Бориславські нафтовики» (Львів, 1950);

Літературна творчість

Оповідання і нариси «Здрастуй, судруг!» (1959, у співавт.); Цикл віршів «Словаччина, 1944» (у колект. зб. «Звитяга», 1985).

Переклади зі словацької:

Володимира Мінача «Довгий час чекання» (1962); Клари Ярункової «Чорне сонцестояння» (1985).

Іван Дорошенко у спогадах свого учнівства Професор Іван Дорошенко був учителем цілого покоління відомих львівських учених-філологів, серед  яких Михайло Гнатюк, Валерій Корнійчук, Лариса Бондар, Василь Будний та інші.

За спогадами Михайла Гнатюка, Іван Дорошенко, вихідець зі сходу України та учень академіка Михайла Возняка, поєднував у собі традиції лівобережного селянського середовища з патріотизмом галицької інтелігенції. Це, разом із розвиненим естетичним чуттям, сприяло його становленню як одного з провідних львівських літературознавців та вихователя кількох поколінь студентів і аспірантів Львівського університету 1960–1980-х р.

Цей період характеризувався посиленням контролю з боку радянських спецслужб. Ученому доводилося балансувати між адміністративними вимогами та захистом викладацького колективу, що не завжди було можливим. Партійні органи залучали професуру університету до експертної оцінки творів дисидентів, вимагаючи ідеологічно вмотивованих висновків. Утім, навіть у такий складний період, учений намагався зберігати професійність та людську гідність. Показовою в цьому контексті є рецензія Івана Дорошенка на видання творів Богдана-Ігоря Антонича 1967 року. У ній критик зосереджувався на художній своєрідності поета, його образному мисленні та поетичній майстерності, що суперечило тодішні ідеологічним застереженням.

Як зауважує Михайло Гнатюк, 1970–1980-ті роки були складним періодом для університетських викладачів-гуманітаріїв. Водночас значна частина науковців продовжувала виконувати свою педагогічну справу, формуючи нове покоління філологів. До таких викладачів належав і професор Іван Дорошенко.

У спогадах Валерія Корнійчука Іван Дорошенко вирізнявся скромністю, чуйністю, тактовністю й працьовитістю. Дослідник наголошує, що наукова й викладацька діяльність Дорошенка припала на період посиленого ідеологічного контролю 1970-х — початку 1980-х років, які він означує як складний і обмежувальний для гуманітарної науки час. Водночас Валерій Корнійчук підкреслює, що життєвий і професійний шлях ученого не можна розглядати поза історичним контекстом тоталітарної системи, у межах якої доводилося шукати компроміси між науковими переконаннями та вимогами офіційної ідеології.

Примітки

Список використаної літератури Гнатюк М. Професор, літературознавець, громадський діяч (до 90-річчя Івана Дорошенка). Львів: Каменяр, 2014. Режим доступу: Професор, літературознавець, громадський діяч (до 90-річчя Івана Дорошенка) (дата звернення: 12.10.2025). Дорошенко Іван Іванович / М. І. Гнатюк // Енциклопедія Сучасної України / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. Режим доступу: Дорошенко Іван Іванович — Енциклопедія Сучасної України (дата звернення: 10.10.2025). Енциклопедія. Львівський національний університет імені Івана Франка: У 2 т. / Ред. Вакарчук І.О. та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2011-2014. Ювілейний франківський семінар «Перехресні стежки» до 100-річчя з дня народження професора Івана Дорошенка [Електронний ресурс] / Львівський національний університет імені Івана Франка. Режим доступу: Ювілейний франківський семінар «Перехресні стежки» до 100-річчя з дня народження професора Івана Дорошенка - Львівський національний університет імені Івана Франка (дата звернення: 21.11.2025).