Писання в ісламі (, кириліз.: аль-кутубу ль-муқаддисаһ) — тексти з вчення ісламу, послані Аллахом. В даний час тільки Коран залишається в ісламі як Писання, а всі Писання, що передували йому, носили тимчасовий характер, такі як Таурат (Тора), Забур (Псалтир) та Інджиль (Євангеліє) і з часом були скасовані.

Свитки Сухуф (араб. صحف — сувої) — сувої, в яких були одкровення Аллаха окремим пророкам. Згідно з переказами, загальна кількість сухуфів — 100.

10 Сухуф — (або Мусі); 50 Сухуф — (Сіфу); 30 Сухуф — Ідрісу (Еноху); 10 (або 20) Сухуф — Ібрагіму (Аврааму).

Після сухуфів Аллах послав 4 священні книги.

Свитки Ібрагіма Про сувої Ібрахіма згадується в Корані, в сурах «ан-Наджм» («Зірка») і «аль-Аля» («Високий»).

Священні книги Іслам визнає як Писання Таурат (Тора), посланий пророку Мусе (Мойсею); Забур (Псалтир) — Давуду (Давиду); Інджиль (Євангеліє) — Ісе (Ісусу Христу); Сухуф (Свитки), посланий кільком пророкам; Коран, посланий пророку Мухаммеду. З погляду ісламу, оригінали Таурату, Забура та Інджиля не збереглися. Мусульмани вважають, що даровані юдеям і християнам Писання були спотворені (тахриф), тільки Коран, що оберігається Богом, зберігся в тому вигляді, в якому він був посланий на Землю і є останнім одкровенням Бог. Існуючі Тора, Псалтир і Євангеліє не належать до Писання в ісламі.

Таурат Таурат (араб. توراة — Тора, П'ятикнижжя) — священне Писання, послане Аллахом пророку Мусі, арабське ім'я Тори. Згадується в Корані майже завжди разом з Інджілем. Інджіль підтвердив правильність сказаного в Таураті, а Коран підтверджує правильність Таурату та Інджилю.. Згідно з Кораном, у Таураті та Інджилі міститься пророцтво про появу пророка на ім'я Ахмад (Ахмад — одно з імен пророка Мухаммеда).

Згідно з ісламом, пророки судили віруючих по Таурату, а потім рабини та книжники стали судити по ньому. Проте рабини і книжники запам'ятали лише частину Таурату, спотворили його і приписали йому неіснуючі заборони. У суперечках пророка Мухаммада з юдеями, Таурат хіба що залучається свідком на користь пророка. Цитати з Таурату в Корані іноді майже збігаються, іноді віддалено нагадують псалми (Забур). Алюзії на тексти Таурату часто трапляються і в збірниках хадісів пророка Мухаммада. У Хадисі збереглися і сліди полеміки перших мусульман з іудеями.

В ісламському переказі є відомості про те, що Таурат складався з 40 частин (джузів), а в кожній частині було 1000 аятів. Повністю напам'ять Таурат знали тільки Муса (Мойсей), Харун (Аарон), Юша ібн Нун (Ісус Навин), Узайр (Ездра) та Іса ібн Марьям (Ісус Христос). Ісламське переказ також повідомляє про те, що оригінал Таурата був спалений і втрачений під час завоювання Єрусалима НавуходоносоромСм. также .. Окремі розповіді, що залишилися, перемішалися з іудейською народною традицією і, через багато століть, були зібрані в єдину книгу. Цю книгу мусульмани не вважають оригіналом Таурату, принесеного пророком Мусою. За вченням ісламу, після послання Корану релігійні положення, які містилися в Таураті, були Аллахом повністю скасовані. Сучасна Тора (П'ятикнижжя) відноситься до Святого Письма в іудаїзмі та християнстві, але не відноситься до Святого Письма в ісламі.

Середньовічні ісламські богослови широко використовували тексти сучасної Тори для коментування оповідань про біблійних персонажів. Приблизно з IX століття ісламські богослови почали наводити тексти сучасної Тори, які мусульмани вважають пророцтвом про Мухаммеда . Зазвичай вони посилалися на Буття 16:9—12; 17:20; 21:21;. Повторення Закону 18:18, 33:2, 12. та ін.

Забур Забур () — Святе Письмо, послане пророку Давуду (Давид). Згадується в Корані. В ісламі Забур вважається другим після Таурату Писанням, посланим Аллахом. Забур є найменшою за обсягом божественною книгою. На відміну від Таурату і Корану Забур не містить нових релігійних приписів.

Пророк Давуд керувався шаріатом Муси, а Забур був покликаний ще більше зміцнити шаріат Муси. Вірші (псалми) Забура були послані в поетичному стилі.

Більшість ісламських богословів вважають Забуром Псалтир.

З погляду ісламу, оригінал Забура не зберігся, а Псалтир не є його первісним текстом. Існуюча Псалтир не належить до Святого Письма в ісламі. За вченням ісламу, після послання Корану релігійні положення, які містилися в Забурі, були Аллахом повністю скасовані.

Інджиль Інджиль () — одна з чотирьох священних книг ісламу, арабська назва Євангелія, використана в Корані. З погляду мусульман, Інджиль було послано Аллахом пророку Ісі. У широкому значенні в Інджиль входять усі книги Нового Завіту.

Мусульмани вважають, що Інджиль не зберігся в первісному вигляді, а існуюче Євангеліє є лише переказом, в який протягом століть вносилися зміни (тахріф) і доповнення, і тому він лише частково передає первісний зміст. За вченням ісламу, після послання Корану релігійні положення, що містилися в Інджілі, були скасовані Аллахом.

Коран Коран () — святе письмо мусульман. Слово «Коран» походить від арабського «читання вголос», «настанова» (Коран, 75:16–18). Коран є зведенням одкровень, вимовлених від імені Бога пророком Мухаммедом. Сучасна редакція Корану вважається компіляцією записів, зібраних і узагальнених спеціальною колегією на чолі із Зейдом ібн-Сабітом, за наказом другого халіфа Умара ібн Хаттаба, затверджена як єдина канонічна версія при третьому халіфі Усмані. У мусульманській традиції вважається, що канонічна версія була затверджена згідно з загальною думкою тих живих сподвижників пророка, що залишилися на той момент, про те, що саме в такому вигляді і послідовності читав як завершене ціле Коран сам Мухаммед. У той же час, на сьогоднішній день відомо сім варіантів читання — таджвіда — Корану, що сягають різних шкіл початкового періоду мусульманської історії.

Коран був записаний за словами пророка Мухаммеда його сподвижниками. Згідно з мусульманською традицією, передача Корану була здійснена через ангела Джибриля і тривала майже 23 (точніше 22, з 610 по 632 рік) року, а перше одкровення Мухаммед отримав у віці сорока років, у Ніч могутності (місяць Рамадан).

Корану присвячено безліч досліджень як мусульманських, і немусульманських учених. У мусульманському світі однією з визнаних узагальнюючих праць визнано «Досконалість у коранічних науках» Джалал ад-Дін ас-Суйути (1455—1505).

Відповідно до ісламської догматики, Коран — це:

божественне керівництво для людства, останнє Святе Письмо, послане Аллахом; споконвічне і нестворене Слово Боже, свідчення пророцтва і останнє небесне одкровення, яке підтвердило істинність всіх попередніх священних Писань, скасувало проголошені ними закони і затвердило останнє і найдосконаліше небесне законодавство (втім, в питаннях створеності/нествореності Корану); диво, один із доказів пророчої місії Мухаммеда, кульмінація серії божественних послань. Божественні послання почалися з Адама, включали Свитки Авраама, Таурат (Тору), Забур (Псалтир) і Інджиль (Євангеліє).

В ісламських країнах Коран служить основою законодавства як релігійного, так цивільного та кримінального.

Тахріф Тахріф (; ) — в ісламському богослов'ї: зміни, які іудеї та християни внесли в біблійні рукописи Таурат (Тору), Забур (Псалтир) та Інджиль (Євангеліє). Серед богословів, що стверджували про тахриф біблійних текстів, були Ібн Хазм, аль-Куртубі, аль-Макризі, Ібн Теймія, Ібн Каййім та ін.

Тема тахрифа вперше торкається у працях Ібн Хазма (X століття), який відкинув авторство Тори Мойсеєм (Муса) і стверджував, що її автором був Езра (Узайр). Ібн Хазм систематизував аргументи проти справжності біблійного тексту Танаха і Нового Завіту зазначивши в них: хронологічні та географічні неточності та протиріччя, заборонені дії (антропоморфні вислови, розповіді про розпусту і розпусту, гріхи пророків), а також відсутність надійної передачі (таватур). На думку Ібн Хазма фальсифікація Тори могла статися в той час, коли існував тільки один рукопис, що зберігався в Єрусалимському Храмі . Аргументи Ібн Хазма щодо тахрифа мали великий вплив на ісламську літературу і були використані пізніми полемістами.

Примітки

Література

Ализаде А. А. Кутуб Самавия // Исламский энциклопедический словарь. — М. : Ансар, 2007. — ISBN 978-5-98443-025-8. (CC BY-SA 3.0)