Зи́гмунт Подго́рський (псевдонім Заза; 25 травня 1891 р. — 12 вересня 1960 р.) був бригадним генералом Польської армії. Народився 25 травня 1891 року, Подгорський воював у Першій світовій війні (у складі Російської імператорської армії), Польсько-радянській війні та під час вторгнення до Польщі. Загалом він служив у війську з 1914 до 1946 року. Помер у 1960 році в Лондоні.

Життєпис Подгорський народився у 1891 році в маєтку Попудня, розташованому в Київській губернії, Російська імперія (нині: Україна), в родині полонізованих російських князів, які оселилися на польських Кресах у 16 ​​столітті. У 1909 році він закінчив середню школу у Варшаві, а потім пройшов обов'язкову військову службу в 9-му уланському полку в Білій Церкві, де в 1911 році був підвищений до звання хораза. У 1911—1914 роках Подгорський навчався на сільськогосподарському факультеті Ягеллонського університету. Оскільки він був молодшим офіцером російської армії, щоб уникнути арешту, Подгорський покинув Краків у серпні 1914 року, незадовго до початку війни.

Під час Першої світової війни Подгорський воював у лавах російської кавалерії. У березні 1915 року його підвищили до підпоручника, а в жовтні того ж року він був поранений під час сутички з австрійськими військами. Він повернувся до дійсної служби у травні 1916 року, а в лютому 1917 року був переведений до 1-го полку уланів, який складався переважно з етнічних поляків. Подгорський відзначився в битві під Креховцями (24 липня 1917 року), за що був нагороджений орденом Святого Георгія та підвищений до поручика (серпень 1917 року).

У вересні 1917 року 1-й полк уланів був об'єднаний з I польським корпусом у Росії під командуванням генерала Юзефа Довбора-Мусницького. У травні 1918 року, після роззброєння Польського корпусу німецьким Обер-Остом у Бобруйську, Подгорського перевели до польських військ на Кубані, а згодом він служив військовим аташе польського посланця в Києві. 3 листопада 1918 року він повернувся до Польщі та взяв участь у створенні польських кавалерійських сил. 11 листопада 1918 року, на чолі кінного ескадрону, він захопив військові казарми, розташовані на вулиці Кошиковій у Варшаві, роззброївши німецьких солдатів, які там дислокувалися. 6 грудня його підвищено до ротмистра, а невдовзі після цього відправили до південно-східної Польщі для участі в польсько-українській війні.

У лютому 1920 року Подгорський командував резервним ескадроном 1-го полку уланів, дислокованого в Тарнові. У липні його підвищено до майора, і як комендант 203-го добровольчого полку уланів він воював проти Червоної армії, що вторгалася, поблизу Цеханова. 9 вересня 1920 року Подгорського призначили комендантом 1-го Креховського уланського полку, дислокованого в Августові, і він залишався на цій посаді до 29 липня 1927 року. У 1920-х роках він підтримував поселення ветеранів Польської армії на Кресах (див. осадник). У 1927 році Подгорського направили до школи військових офіцерів у Франції: після повернення його призначили комендантом навчального центру кавалерії в Грудзьондзі (1928—1935). У липні 1935 року його перевели до 13-ї кавалерійської бригади в Плоцьку, а в 1937 році його призначили комендантом Сувальської кавалерійської бригади. 19 березня 1938 року Зигмунта Подгорського підвищили до бригадного генерала. Під час вторгнення до Польщі 1939 року Подгорський командував Сувальською кавалерійською бригадою, яка входила до складу Незалежної оперативної групи «Нарев» (9–10 вересня, коли його бригада брала участь у важких боях під Замбровом, Подгорський тимчасово командував Наревською групою).

11 вересня Подгорський створив так звану Оперативну кавалерійську групу, яка складалася із залишків Сувальської кавалерійської бригади та Підляської кавалерійської бригади. Зі своїми силами він прорвався крізь німецьке оточення до Біловезької пущі, де 20 вересня Оперативну кавалерійську групу перейменували на Зажську кавалерійську дивізію, названу так на честь військового позивного Подгорського. Дивізія вирушила на південь, щоб приєднатися до Незалежної оперативної групи «Полісся» в останні дні вересня 1939 року. Подгорський брав участь у битві під Коцьком (1939), після чого був захоплений вермахтом.

Генерала Зигмунта Подгорського утримували в Офлазі IV-B Кенігштайн, Офлазі IV-A Гохнштайн та Офлазі VIII-E Йоганнісбрунн. У квітні 1942 року його перевели до Офлагу VII-A Мурнау, де він перебував до його звільнення 5 квітня 1945 року. Через кілька тижнів, 19 червня, він вступив до лав Польських збройних сил на Заході. Після демобілізації Подгорський оселився з родиною в Лондоні. Він був активним членом польської громади, підтримуючи генерала Владислава Андерса. Він помер 12 вересня 1960 року в Лондоні та був похований на цвинтарі Бромптон.

Джерела Polski Słownik Biograficzny, T.XXVII/I, Zeszyt 112, Ossolineum 1982 Cezary Leżeński / Lesław Kukawski: O kawalerii polskiej XX wieku. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1991. . Zbigniew Mierzwiński: Generałowie II Rzeczypospolitej. Warszawa 1990: Wydawnictwo Polonia. .

Примітки