Canis gezi (родова належність дискусійна) — викопний вид великого псового, який традиційно включали до роду Canis. Він мешкав у Південній Америці у плейстоцені, зокрема в часи , хоча точний хронологічний діапазон залишається невідомимPrevosti, F.J.; Tonni, E.P.; Bidegain, J.C. (2009). «Stratigraphic range of the large canids (Carnivora, Canidae) in South America, and its relevance to quaternary biostratigraphy». Quaternary International 210 (1): 76-81. doi:10.1016/j.quaint.2009.06.034. Consultado el 13 de abril de 2017..

Таксономія C. gezi описаний Лукасом Краглієвичем в 1928 році.

Aenocyon dirus з’явився в Південній Америці у пізньому плейстоцені і, ймовірно, був обмежений північними та західними узбережжями континенту. Його рештки не були виявлені в районі Аргентини, де знайдені C. gezi та Canis nehringi, і, навпаки, їхні рештки не знайдені в інших регіонах Південної Америки. Деякі дослідники висували припущення, що A. dirus міг походити саме з Південної АмерикиR. M. Nowak. 1979. North American Quaternary Canis. Monograph of the Museum of Natural History, University of Kansas 6:1-154, page 106 LINK:B. Kurten and E. Anderson. 1980. Pleistocene mammals of North America 1-442. У 1988 році дослідження цих двох великих південноамериканських вовків засвідчило: C. gezi був виявлений у енсенадайських відкладеннях Південної Америки, що корелюють із пізнім та Північної Америки; C. nehringi — у відкладеннях формації Лухан, які відповідають пізньому плейстоцену. З огляду на морфологічні подібності та часові рамки, було запропоновано, що C. gezi міг бути предком C. nehringi.

Дослідження показало, що C. gezi є найподібнішим до Aenocyon dirus nebrascensis (пізньоірвінгтонський підвид, запропонований як рання форма жахливого вовка), і є сестринським таксоном до нього. Натомість C. nehringi виявив тісніший зв’язок із C. dirus епохи ранчолабрейської фауни. Дослідження також встановило, що C. dirus є еволюційно найрозвинутішим представником роду Canis у Новому Світі, і, порівняно з C. nehringi, він був: більшим за розміром, мав нижні моляри, краще пристосовані до ефективного хижацтваBerta, A. 1988. Quaternary evolution and biogeography of the large South American Canidae (Mammalia: Carnivora). University of California Publications in Geological Sciences 132:1–49.. У 2009 році палеонтолог Річард Тедфорд запропонував, що, оскільки тепер простежується зв’язок між C. armbrusteri та ранчолабрейським C. dirus, можна аргументовано висунути гіпотезу про південноамериканську побічну (колатеральну) лінію, яка пов’язує C. gezi із C. nehringi. Ці дві клади мають схожі зубні та черепні ознаки, характерні для гіперхижаків, що вказує на спільного предка для обох ліній.

У 2010 році дослідження, що ґрунтувалося на ДНК-аналізі та зубних характеристиках південноамериканських гіперхижих псових, виявило існування «південноамериканської клади» та клади Canis. C. gezi віднесли до південноамериканської клади, яка об'єднує місцевих гіперхижих псових. Натомість C. dirus і C. nehringi включені до клади Canis як еволюційно просунуті види. Було встановлено, що: C. dirus є сестринським таксоном до C. lupus, а наукові оцінки для C. nehringi були ідентичні тим, що спостерігалися у C. dirus, що підтримує припущення, ніби обидва види могли бути синонімами одного й того самого виду.

У 2018 році інше дослідження показало, що C. gezi не належить до роду Canis і має бути віднесений до підтриби Cerdocyonina, але новий рід для нього запропоновано не було.

Ареал Його викопні рештки обмежені центрально-східною частиною Південної Америки: лише два зразки були знайдені у відкладах енсенадайської фауни пізнього плейстоцену в пампасах центральної Аргентини, і ще один зразок — на півдні Бразилії.

Середовище існування та поведінка C. gezi мешкав у степових районах Південної Америки наприкінці плейстоцену. Палеоекологічні аналізи, що базуються на вивченні морфометричних показників та якісних морфологічних ознак, свідчать про те, що це був гіперхижаком, який активно переслідував і полював на ссавців середнього та великого розміру, масою приблизно 50 — 300 кг. Ймовірно, основною здобиччю C. gezi були численні види оленів, коней, верблюдових та пекарі, які населяли ці регіони Південної Америки у той період. Можливо, вони також полювали на молодих особин більших тварин.

Опис Маса дорослих особин C. gezi оцінюється в 31 — 40 кг. Палеоекологічні дослідження фауни енсенадайської епохи вказують на вимирання багатьох ссавців масою понад 100 кг, що супроводжувалося зникненням великих гіперхижих псових, зокрема C. gezi.

Філогенетичні зв’язки Філогенетичні аналізи підтримують включення C. gezi до клади південноамериканських псових, разом із такими родами як Protocyon, Speothos, Theriodictis, Chrysocyon. Це відділяє його від роду CanisPrevosti, Francisco J. (2006). «Grandes cánidos (Carnivora, Canidae) del Cuaternario de la República Argentina: sistemática, filogenia, bioestratigrafía y paleoecología (tesis doctoral)». Asociación Paleontológica Argentina: 501., хоча він усе ще залишається в межах триби CaniniTedford, Richard; Xiaoming Wang, Beryl E. Taylor (2009). "Phylogenetic systematics of the North American fossil Caninae (Carnivora: Canidae)". Bulletin of the American Museum of Natural History 325: 1–218. DOI:10.1206/574.1. На думку науковців, C. gezi був споріднений із північноамериканським видом Canis armbrusteriBerta, A (1988). «Quaternary Evolution and Biogeography of the Large South American Canidae (Mammalia: Carnivora)». Univ. California Publ. Geol. Sciences 132: 1-149.. Проте, за деякими краніодентальними особливостями, також висувається гіпотеза, що C. gezi слід віднести до роду TheriodictisPrevosti, F.J (2001). «The fossil record of Canis (Carnivora: Canidae) in South America. Comments on the systematic status of Canis gezi». Canid Biology and Conservation Conference. Abstracts 94..

Див. також Еволюція вовка

Примітки