Тоталітарний лібералізм або ліберальний тоталітаризм, ліберальний фашизм, диктатура (диктат) лібералізму подекуди моральний тоталітаризм — поняття, що використовуються для опису явища, коли принципи лібералізму застосовуються в спосіб, що набуває рис тоталітарного контролю, обмежуючи свободу думки, слова чи дії під виглядом захисту ліберальних цінностей. Це парадоксальне поєднання, коли ідеологія, що пропагує свободу, перетворюється на інструмент примусу чи цензури.

Рівень тоталітарності суспільства визначається не за кількістю жертв репресій, а за ступенем охоплення суспільного і приватного життя людини зовнішнім (притім не обов’язково державним) контролем, адже сам термін тоталітаризм походить від латинського слова totus — весь, цілий, і відповідно тоталітарний — це усеохоплюючий. Уряди країн широко впроваджують його під приводом захисту головного принципу лібералізму: «Свобода однієї людини не повинна суперечити свободі іншої людини». Цей «захист» обгрунтовується на основі постулату, згідно з яким «базові свободи можуть бути обмежені, якщо вони конфліктують одна з одною, жодна з них не є абсолютною». А оскільки свобода будь-якої людини потенційно суперечить свободі іншої людини та будь-яка свобода певним чином обмежує іншу, то при взаємному узгодженні цих свобод поступово відбувається їх зменшення до мінімальних розмірів, а у процесі боротьби за дотримання цих мінімальних «базових» свобод поступово складається репресивне «суспільство контролю» (термін Жиля Делеза).

Походження й історія терміну Поширений американським журналістом і письменником Джона Голдбергом у своїй книзі "" (2008), де він стверджував, що деякі сучасні ліберальні рухи мають авторитарні риси, схожі на фашизм або соціалізм, попри їхню риторику про свободу. Сам Голдберг в інтерв'ю казав, що назва була запозичена із промови піонера наукової фантастики Герберта Веллса в Оксфорді 1932 року.

Схоже за назвою та сутністю поняття "тоталітарна демократія" (totalitarian democracy) був введений ізраїльським істориком Джейкобом Л. Талмоном у книзі "The Origins of Totalitarian Democracy" (1952). Талмон розрізняє "ліберальну демократію" (емпіричну, скептичну, з акцентом на плюралізм і поступові реформи, натхненну Дж. Локом, Дж. С. Міллем та Б. Константом) від "тоталітарної демократії" (доктринарної, де існує "єдина істинна" модель суспільства, яку держава нав'язує силою, як у якобінців чи пізніше в комунізмі/фашизмі).

У своїх есе 1960-х років, опублікованих у журналі "Partisan Review", Сідні Гук запровадив термін «тоталітарні ліберали» — на позначення американських лівих, які толерували сталінізм. Зокрема, він критикував Генрі Воллеса, кандидата у президенти США, за виправдання радянської політики. У 1970-х роках Гук повертається до цього терміна, застосовуючи його до культури 1960-х: нових лівих, які, на його думку, використовували свободу для ідеологічного контролю — через політкоректність, академічну цензуру та моральний тиск.«Тоталітарний ліберал — це той, хто в ім’я свободи виправдовує її знищення». - Сідні ГукУ працях 1980–2010-х років (Traité d’athéologie, La pensée 68, Décadence) Мішель Онфре вводить термін «ліберал-тоталітаризм» — як форму морального контролю через толерантність. Він критикує європейську ліву інтелігенцію за виключення інакших позицій: тих, хто не погоджується із «прогресивною» нормою, маркують як «ретроградів», «фашистів» або «ненависників». Онфре описує сучасну Європу як м’який тоталітаризм, де моральна уніфікація замінює політичний плюралізм. Зокрема, застерігав, що фемінізм, який вимагає моральної покори, може перетворитися на нову форму догматизму.«Толерантність, яка не терпить інакшости, — це нова форма тоталітаризму». - Мішель ОнфреУ книзі " Fools, Frauds and Firebrands" (2015) Британський філософ і англіканин Роджер Скрутон критикує ліву інтелігенцію за моральний тоталітаризм. Також він Критикував ліберальний секуляризм, який виключає релігійні голоси з публічного простору. Вважав, що християнство — джерело моральної гідності, яке протистоїть утопічному прогресизму.Сучасний лібералізм вимагає не свободи, а покори новій догмі — без Бога, без традиції, без вибору». - Роджер Скрутон

Ознаки

Диктатура меншості (меншостей) або певної (певних) спільноти: сексуальної, релігійної, господарсько-економічної, ідеологічної, моральної, політичної, регіональної тощо; ();

Приклади

Меншою чи більшою мірою до прикладів морального тоталітаризму (фашизму) можна віднести культуру скасування та політкоректність.

ЄС 2013 року Францію стрясали масові протести проти легалізації одностатевих шлюбів. Тоді на вулиці вийшло близько мільйона осіб, що для Франції небачена справа. Влада, тим не менш, заявила, що не збирається "піддаватися тиску вулиці, і закон прийняли. Характерно, що закон був повністю в контексті ліволіберальних ідей з їх нехтуванням традиційними цінностями, а також інших ідеологій, суспільно-політичних кутів зору. Ліволіберальні мас-медіа по всій Європі масово підтримали французький уряд соціалістів, який наплював на думку більшости.

Після того як стало відомо про нищівну перемогу ультраправих партій, вулицями 8 французьких міст пройшли марші місцевих студентів, які заявили про свою незгоду з думкою більшості й угледіли в симпатії до ультраправих ідей небезпеку для демократії. У всіх маршах в цілому учасників було близько 15 тисяч осіб. Влада і ЗМІ країни поспішили подати це як голос народу і всерйоз почали громадську дискусію про правомірність якщо не скасування, то перегляду результатів парламентського голосування. Отже, 15 тисяч прихильників ліволіберального світогляду виявилися гідними більшої уваги з боку влади і ЗМІ, ніж майже мільйон прихильників традиційних поглядів.

Північна Америка

У червні 2017 у канадській провінції Онтаріо правляча Ліберальна партія просунула “тоталітарний" і диктаторський законопроєкт – Закон про підтримку дітей, молоді та сімей або Закон-89, який передбачає загрозу вилучати дітей з християнських сімей за свої релігійні та моральні переконаннями відносно ЛГБТ осіб. Закон-89 змінює також мірила визначення «найбільшого блага дитини». Згідно з пропонованими приписами, урядовці повинні тепер брати до уваги «статеву ідентичність» та «ґендерну вираженість» дитини. Опріч цього, при визначенні блага дитини має братися до уваги заявлене дитиною «сповідання» — не як досі, «віра, в якій батьки виховують дітей». Згідно з пропонованими приписами Закону‑89, батьки зберігають право вирішувати питання освіти і виховання дитини тільки тоді, якщо їхні дії будуть «згідні з визнанням, суспільним і культурним ототожненням дитини». На думку канадських діячів і правників, а також прородинних діячів (організацій Parents as First Educators, REAL Women Canada, the Association for Reformed Political Action Canada), рішення становлять загрозу для родин з Авраамічним віросповіданням і совістю. Достатньо, щоб у вчителя виникла підозра, що дитина ставить під сумнів свою стать або сексуальну орієнтацію і не має при цьому підтримки батьків, як він буде зобов’язаний звідомити цей факт відповідним службам, які перевірятимуть, чи дитині не завдано кривди батьками і чи не треба її в них забрати. Опрече того, батьки, які хотіли б усиновити дитину або стати її опікунами, а при цьому противляться ідеології ґендеру та «ґендерному вираженню», можуть бути виключені зі списків усиновителів як ті, що «діють не в зацікавленостях дитини». Атестація у програмі Canada Summer Jobs 2018 — вимога уряду Канади, запроваджена в рамках програми літньої зайнятості молоді (Canada Summer Jobs, CSJ), яка фінансувалася Міністерством зайнятості, розвитку робочої сили та праці (Employment and Workforce Development Canada). Програма, керована Ліберальною партією Канади (Liberal Party of Canada) під керівництвом прем'єр-міністра Джастіна Трюдо, жорстко диктувала заявникам (некомерційні організації, державні та приватні установи) підписання атестації про повагу до прав людини, зокрема репродуктивних прав і захисту від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Це призвело до суперечок щодо свободи совісті та релігії, з відмовами приблизно 1559 заявкам (переважно релігійним групам). Прем'єр-міністр Джастін Трюдо відігравав ключову роль як лідер партії, ініціюючи політику з 2014 року (заборона антиабортним кандидатам у Ліберальній партії) та відстоюючи атестацію публічно, називаючи критику "kerfuffle" (дрібницею). Із 1 січня 2018 року заявники мусили підписати атестацію: "Робота та основна діяльність організації відповідають індивідуальним правам людини в Канаді, включаючи репродуктивні права та захист від дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, етнічного походження, кольору шкіри, фізичних чи психічних вад, сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності". Це призвело до суперечок щодо свободи совісті та релігії, з відмовами приблизно 1559 заявкам (переважно релігійним групам), що у 12 разів більше, ніж 126 у 2017 році. Атестація фактично диктувала пристосуванство: свобода вірувань і совісті дозволена лише за умови мовчання або зради принципів. Опитування Angus Reid (лютий 2018) показало, що 58% канадців вважали атестацію "надмірною". У християнських, юдейських, мусульманських, сикхських громадах це викликало жваву дискусію, протести, масове невдоволення.

Судові позови 25 січня 2018 року Асоціація "Toronto Right to Life" подала позов до Федерального суду Канади (Federal Court of Canada), стверджуючи порушення Хартії прав (свобода вираження поглядів, совісті, релігії та рівність). Вимагали тимчасової заборони атестації; слухання відбулося в січні 2018 року, рішення очікувалося незабаром. Уряд, очолюваний Трюдо, відкинув звинувачення, стоячи на своєму.

Україна У березні 2018 року в інформаційному просторі здійнявся буревій довкола зникнення зі сайту президента України петиції, якою вимагали заборонити пропаганду гомосексуалізму, попри, те що сама петиція – фейк Однак сам чинник її зникнення – доволі тривожний напрям. Адже лібералізм, який доводить свою відданість ідеям демократії, моральний релятивізм, у дійсності проявив рису тоталітарної ідеології.

Наслідки

Ліволіберальні ЗМІ країн, які відносять себе до західної цивілізації, тривалий час таврували всіх не згодних з даною формою лібералізму ксенофобами, расистами і фашистами, що сталася несподівана зміна суспільної свідомости. Люди більше не бояться, що їх так назвуть, адже зарахування до цих категорій людей стала для них меншим злом, аніж підтримка ліворадикальної ідеології. Наслідком, негативний сенс цих слів майже цілком знецінений частим і безглуздим повторенням. Іншими словами, стараннями ліволіберальних ідеологів, політиків і масмедіа бути фашистом, расистом і ксенофобом припинило бути погано. Тепер, ці слова є тавром і для тих, хто думає та відстоює майбутнє своєї сім 'ї, віри, культури, свого народу. Брендинг: надання об'єктам і людям «особистості», аби викликати прихильність, емоційну прив’язаність і комерційну привабливість. Люди змушені перетворювати себе на бренд, тобто на громадський образ, що продається, змушуючи індивіда постійно демонструвати себе як товар — у соцмережах, на роботі, у побуті. Брендинг стає формою морального примусу: ти мусиш бути «собою», але лише в межах того «я», яке прийнятне для публічного простору. Людина не може сховатися — кожен твіт, фото, коментар стає частиною її бренду. Відсутність бренду або «неправильний» бренд — це суспільна смерть: тебе не наймуть, не підтримають, не помітять. Проголошена лібералізмом свобода самовираження змінилася на обов'язок бути виразним. Зведення суспільства у якому ніхто не має права на істину.

Покликання та примітки

Джерела

publish.com.ua / Тоталітарний лібералізм сучасності / 13 червня 2021. Yanis Varoufakis/ Liberal Totalitarianism / 30 квітня 2021. Роулз Джон. Політичний лібералізм // Сучасна політична філософія: Антологія. К., 1998. С. 196. Дельоз Жиль. Суспільство контролю. Post Scriptum // Література плюс. 1999. № 13—16 (18—21). Mariusz Wesołowski – OBŁĘD TOTALITARNEGO LIBERALIZMU | Polska Canada