Герман Карл Бруно фон Франсуа (; 31 січня 1856, Люксембург — 15 травня 1933, Берлін-Ліхтерфельде) — німецький воєначальник, генерал піхоти Прусської армії. Кавалер ордена Pour le Mérite з дубовим листям

Біографія

Франсуа був сином прусського генерал-майора Бруно фон Франсуа (1818–1870), загиблого під час Французько-прусської війни, та його дружини Марії Амалії Елени, уродженої фон Венцель (1829–1909). Його молодший брат Гуго загинув у бою в Німецькій Південно-Західній Африці під час боїв проти гереро. Його старший брат Курт відіграв провідну роль у придбанні та картографуванні колонії Німецька Південно-Західна Африка; там він був відповідальним за різанину в Горнкранці.

Франсуа навчався в кадетських школах у Вальштатті та Берліні. Він служив пажем імператора Вільгельма I та 15 квітня 1875 року вступив до 1-го гвардійського піхотного полку Прусської армії. 1 жовтня 1884 року його було направлено до Військової академії для подальшого навчання. Через три роки він пішов звідти в званні капітана Генерального штабу. Як професійний солдат, Франсуа згодом просувався типовими військовими командними званнями. З 24 серпня 1904 року він командував Гренадерським гвардійським полком № 3 королеви Єлизавети в Шарлоттенбурзі. 18 листопада 1907 року йому було призначено командиром 49-ї піхотної бригади (1-а великогерцогська гессенська), а 27 січня 1908 року затверджений на посаді. 20 березня 1911 року його призначили командиром 13-ї дивізії в Мюнстері. 1 жовтня 1913 року він обійняв посаду командувача 1-го армійського корпусу в Кенігсберзі.

На початку Першої світової війни 1- корпус був частиною 8-ї армії у Східній Пруссії. Франсуа привернув увагу на початку війни своїми своєрідними рішеннями, які часто призводили до непокори. Таким чином, всупереч прямому наказу свого начальника, фон Прітвіца, він розташував свій корпус безпосередньо на кордоні та вступив у битву під Шталлупененом. Він також розпочав битву під Гумбінненом атакою свого корпусу, яка, як тактична безвихідь, принаймні стала своєрідним пропагандистським успіхом для росіян.

Під час битви при Танненберзі наприкінці серпня 1914 року він двічі відмовився від прямих наказів головнокомандувача 8-ї армії Гінденбурга та його начальника штабу Людендорфа. З одного боку, він затримав атаку свого корпусу в битві при Усдау на два дні; з іншого боку, він ігнорував кожен наказ, щоб обмежити наступну атаку в ході консолідації. Думки у військовій історіографії щодо внеску Франсуа у перемогу у Східній Пруссії різняться. Дехто розглядає його поведінку як щасливий «випадок» у системі командування 8-ї армії; інші, як-от Олександр Солженіцин у своєму романі «Серпень чотирнадцятого», вважають його стратегічним провидцем. Після битви на Мазурських озерах 8 жовтня 1914 року він отримав командування 8-ю армією на місяць, вразивши імператора Вільгельма своїм сміливим підходом. Наскільки його поведінка загострила його стосунки з генерал-майором Людендорфом, який був його начальником як «фактичний командувач» Східного фронту, неясно.

24 грудня 1914 року він прийняв командування новосформованим 41-м резервним корпусом. Після операцій у Пікардії його підрозділ у квітні 1915 року було передислоковано до Галичини, а на початку травня брав участь у прориві битви під Горліце-Тарнів у складі 11-ї армії. Після відвоювання Лемберга він відмовився від командування 41-м резервним корпусом, залишив Східний фронт і 29 червня 1915 року прийняв командування 8-м армійським корпусом на Заході. Цей корпус був розгорнутий разом з 5-ю армією у Верденській битві з червня 1916 року. В середині липня 1916 року генерал Франсуа також прийняв командування західною штурмовою групою на Маасі.

Наприкінці травня 1918 року його корпус брав участь у наступі 7-ї армії на ділянці між Суассоном та Реймсом. Однак, після контрнаступу союзників, він був змушений відвести свій корпус до Нуайона в середині червня. 6 липня 1918 року він відмовився від командування 8-м корпусом і був призначений до 3-го полку гвардійського гренадерського полку королеви Єлизавети.

Після виходу на пенсію Франсуа написав серію військово-наукових робіт. Він опублікував численні публікації, зокрема військову біографію кронпринца Вільгельма, який командував 5-ю армією під час Першої світової війни, а з листопада 1916 року — групою армій «Кронпринц», до якої також належав Франсуа. 20 травня 1925 року за академічні досягнення Тюбінгенський університет присвоїв йому почесний докторський ступінь.

Сім'я 5 січня 1878 року одружився у Потсдамі з Елізабет Еммою Ольгою фон Бессер (1859–1927). В пари народився син Бернгард Герман (1879–1951), майбутній актор театру і німого кіно.

Звання

Другий лейтенант (15 квітня 1875) Перший лейтенант (14 жовтня 1884) Гауптман (22 березня 1889) Майор (18 жовтня 1894) Оберстлейтенант (18 квітня 1901) Оберст (18 квітня 1903) Генерал-майор (27 січня 1908) Генерал-лейтенант (20 березня 1911) Генерал піхоти (19 серпня 1914)

Нагороди

Орден дому Саксен-Ернестіне лицарський хрест 2-го класу командорський хрест 2-го класу Орден Червоного орла 4-го класу 3-го класу з бантом 2-го класу з дубовим листям і короною 1-го класу з дубовим листям і мечами великий хрест з дубовим листям і мечами (14 жовтня 1918) Почесний хрест (Ройсс) 2-го класу Почесний хрест (Шварцбург) 2-го класу Столітня медаль Орден Альбрехта Ведмедя, командорський хрест 2-го класу Орден Корони (Пруссія) 3-го класу 2-го класу зірка до ордена 2-го класу 1-го класу Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Китайська медаль в сталі для некомбатантів Орден Святих Маврикія та Лазаря, командорський хрест (Королівство Італія) Орден Спасителя, командорський хрест (Грецьке королівство) Пам'ятний знак Срібного весілля 1906 Медаль «За кампанію в Південно-Західній Африці» в сталі для некомбатантів Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний командорський хрест Орден «За військові заслуги» (Баварія) 2-го класу 1-го класу з мечами Орден Церінгенського лева, командорський хрест 1-го класу Орден Філіппа Великодушного, командорський хрест 1-го класу Орден Заслуг (Чилі), великий хрест Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден дому Ліппе, почесний хрест 1-го класу з мечами Хрест «За героїчний вчинок» (Ліппе) Pour le Mérite з дубовим листям орден (14 травня 1915) дубове листя (27 липня 1917) Ганзейський хрест (Гамбург, Бремен, Любек) Орден «За заслуги» (Вальдек) 1-го класу з мечами Орден Вюртемберзької корони, великий хрест з мечами Орден Залізної Корони 1-го класу з військовою відзнакою (Австро-Угорщина) Орден Чорного орла Почесний доктор філософії Тюбінгенського університету (20 травня 1925)

Примітки

Література

Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band I: A-L. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 320–324. Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 1: A-G. Biblio Verlag, Osnabrück 1999, S. 420–422. ISBN 3-7648-2505-7.

Посилання

Nachlass Bundesarchiv N 274 Франсуа на сайті Prussianmachine.com Фотографії і нагороди Франсуа.