«Смерть у Києві» — історично-пропагандистський роман українського письменника Павла Загребельного, вперше опублікований 1972 року. Роман був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Дія роману відбувається у Русі в середині XII століття. У центрі оповіді двоє вигаданих персонажів, лікар Дуліб та його помічник Іваниця, які на замовлення князя Ізяслава розслідують обставини загибелі київського князя Ігоря Ольговича.
Сюжет Події починаються у вересні 1147 року. У Києві править князь Ізяслав. Його попередник Ігор, правнук Ярослава Мудрого, був ув'язнений, а потім постригся в монахи. Ізяслав веде постійні війни з Ольговичами та своїм дядьком Юрієм Долгоруким. Лікар Дуліб — довірена особа Ізяслава, фактично він має більший вплив на князя, ніж бояри.
Чернігівські князі (Давидовичі та Святослав Всеволодович) на показ визнавали владу Ізяслава, а насправді планували заманити його до Чернігова, щоби вбити. Помічник (офіційно — слуга) Дуліба, Іваниця, дізнався про змову і розповів про це Дулібу. Той повідомив Ізяслава. Князь послав до Києва послів Добринка і Радила з наказом скликати віче. Під час віча за закликом невідомого натовп знайшов Ігоря та тягнув його вулицями. Молодий князь Володимир Мстиславич намагався врятувати його, але Ігор невдовзі загинув від побоїв. Ізяслав боявся, що його звинуватять у організації вбивства, що вкрай невигідно за поточних політичних обставин. Він таємно послав Дуліба розслідувати справу.
Дуліб з Іваницею подорожують Києвом і зупиняються в скиту монастиря святого Феодора, де Ігор раніше був монахом. Ігумен Ананія зустрічає їх холодно і зверхньо. Дуліб опитує свідків, але не дізнається жодних конкретних імен можливих причетних до вбивства. Проте, з'ясовується, що прибрамний Сильвестр зник перед убивством, тому натовп зміг ввірватися до келії Ігоря. Вночі невідомий шукає свого сина Кузьму та сприймає за нього Дуліба. Лікар робить невтішний висновок, що винні всі присутні того дня на вулиці.
Іваниця дізнається, що померлий брат Ігоря, Всеволод, дав поштовх подіям, які призвели до вбивства. Всеволод налаштував киян проти Ігоря, пропагуючи його як нового володаря. Кияни ж ненавиділи Всеволода ще й за те, що він був педофілом і це кинуло тінь на весь рід Ольговичів. Дуліб та Іваниця їдуть до боярина Войтишича. Цей боярин має вагомі зв'язки: одружений із сестрою Ананії, а також служив воєводою кільком князям. Войтишич поводиться грубо і хвалькувато, але обмовляється, що «князів убивають лише князі». Дуліб розуміє — боярин щось знає про вбивство. Киянин Кричко, який був присутній при трагедії, дає Дулібу та Іваниці тимчасовий прихисток. При розмові з ним вони припускають, що фатального удару завдав Кузьма, син сліпого Ємця. Саме Ємця Войтишич послав на віче зі словами «покричи там за мене, старого!».
Юрій Долгорукий захоплює Київ. Кияни спершу приймають його владу, але голод, свавілля суздальських вояків і бездіяльність влади стають підставою для бунтів і погромів. Іваниця закохується в Ойку, доньку Ємця. Під час одного з бунтів суздальці вбивають Ємця, Ойку та Іваницю. Їхні трупи таємно закопують біля монастиря святого Феодора. Дуліб, який супроводжував послів ромейської царівни Ірини до Долгорукого, повертається до Києва і не знаходить Іваниці. Кузьма зустрічається з Дулібом, звинувачує восьминника Петрила та Войтишича. Дуліб розуміє, що справжньою причиною злочинів у Києві є моральний занепад тамтешніх можновладців і покарання конкретних виконавців убивств не змінить ситуації загалом. Він покидає Київ, залишивши Долгорукому грамоту з докором.
Долгорукий повертається до Києва в 1155. Через два роки його отруюють бояри. Князь важко хворіє, Дуліб не встигає врятувати його. Невдовзі в Києві спалахує пожежа і Войтишич гине в ній. Дуліб, розчарований у київській владі, вирушає в Суздаль, до князя Андрія Боголюбського.
Оцінки «Смерть у Києві» була опублікована в 1972 році і стала частиною умовного циклу романів, присвяченого Київській Русі. Вона була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Радянські літературознавці наголошували, що головна тема роману — моральна стійкість людини, яку має «трудова мораль». У протиставленні Юрія Долгорукого, зображеного як позитивний персонаж, «прогресивний діяч», Ізяславу Мстиславичу вони бачили полеміку Загребельного з історіографією «буржуазного націоналізму».
Дуліб та Іваниця також явно симпатизують Юрію і вважають його непричетним до вбивства.
Пропагандистський намір роману полягає у тому, щоб зобразити Юрія, який хотів підкорити Київ, позитивним персонажем та «об'єднувачем», тоді як Ізяслава, предка Данила Галицького — навпаки, негативним.
Примітки