Еміль Зейдель (; , Ешленд, Пенсільванія — 24 червня 1947, Мілуокі, Вісконсин) — американський політик, 36-й мер Мілвокі (1910—1912) і перший очільник великого американського міста, обраний від Соціалістичної партії Америки на президентських виборах 1912 року.

Народився 1864 року Пенсільванії у сім'ї німецьких емігрантів, але ще дитиною переїхав до Мілвокі. Навчався у школі до 13 років, після чого кинув її і почав працювати різьбярем по дереву. Незабаром почав активно підтримувати боротьбу за восьмигодинний робочий день і за порадою свого батька вирушив до Німеччини, щоб здобути освіту. Там зацікавився соціалістичними ідеями і, повернувшись до США, приєднався до Соціалістичної партії Америки. Після кількох невдалих кампаній обраний спочатку олдерменом одного з округів Мілвокі, а 1910 року став мером міста. На посаді ініціював реформи, але не зміг досягти всіх своїх цілей і 1912 року зазнав поразки від об'єднаного кандидата від республіканців і демократів. Після цього ще кілька разів балотувався на різні посади в масштабі міста та штату та працював олдерменом у 1916—1920 та 1932—1936 роках. Помер 1947 року.

Дитинство та молодість Народився 13 грудня 1864 року в місті Ешленд в Пенсільванії в сім'ї Отто Зейделя і Генрієтти Кнолл, німців, які емігрували з Померанії після весілля і був одним з 13 дітей у сім'ї, 11 з яких пережили немовлячий вік, а 10 — дитинство. Сім'я переїхала у Вісконсин за рік після його народження, спочатку живучи в Прері-дю-Шин, потім у столиці штату Мадісоні і, нарешті, в Мілвокі. До 13 років навчався в державній школі, а потім кинув її, щоб стати різьбярем по дереву. Попри це, він читав книги з бібліотеки батька і іноді навіть роботодавці заставали його за читанням на роботі.

У молодості став свідком в Мілвокі, який до цього вважався одним з найрозкішніших готелів Середнього Заходу. Внаслідок трагедії загинули робітники, які опинилися в пастці всередині будівлі. Хоча міська влада називала кілька причин того, що сталося, більшість жителів вважали, що причиною було недотримання необхідних норм при будівництві готелю. Також, як різьбяр, Зейдель спостерігав за тим, як його колеги втрачали кінцівки в процесі роботи та страждали від неналежного медичного обслуговування. Пожежа у «Ньюголлі» переконала його виступити на захист робітників. 1883 року Зейдель провів перші збори «Асоціації різьбярів по дереву в Мілвокі», щоб обговорити умови праці зі своїми колегами. Внаслідок профспілка приєдналася до «Лицарів праці». У цей час Зейдель почав навчатися у вечірній школі двічі на тиждень. 1884 року його профспілці вдалося досягти дев'ятигодинного робочого дня для різьбярів по дереву. Наступні два роки працював із «Лицарями праці», беручи участь у русі за восьмигодинний робочий день. У записах організації за травень 1886 року згадується, що її члени прагнули ненасильницьких страйкових дій.

У 22 роки Зейдель залишив США і вирушив до Німеччини за порадою свого батька, який вважав, що німецька освіта відкриє його синові найкращі можливості. У Берліні Зейдель навчався у художній школі та продовжив брати участь у русі за скорочення робочого дня. Його обрали представником профспілки берлінських різьбярів і звільнили з роботи за агітацію за скорочення робочого дня, після чого на знак солідарності його колеги також залишили робочі місця. Зейдель очолив страйк різьбярів, який тривав чотири місяці; він зміг домогтися встановлення мінімальної заробітної плати та восьмигодинного робочого дня на своїй ділянці.

Тоді ж Зейдель вперше зацікавився соціалістичними ідеями. Під час страйку він без успіху намагався знайти «Капітал» Карла Маркса, але не зміг цього зробити, тому що тоді подібна література була заборонена через Винятковий закон проти соціалістів. Зрештою, йому вдалося знайти брошуру про марксизм. Пізніше Зейдель згадував: «Чим більше читав, тим більше мене тягнуло. Я з головою поринув у вивчення соціалізму». 1895 року одружився з Люсі Гейссель, яка була старша за нього на кілька років, попри те, що його батьки не схвалили шлюб через різницю у віці. У них народився син Люціус, який загинув у немовлячому віці і дочка Віола.

Політична кар'єра 1982 року повернувся до США і вступив до «Соціалістичного об'єднання», в якому потоваришував з Віктором Бергером й іншими соціалістами. Багато членів об'єднання раніше перебували в Соціалістичній робітничій партії Америки, але залишили її через розбіжності з керівництвом організації. Незабаром Бергер і Юджин Дебс заснували Соціал-демократичну партію Америки, яка пізніше була перетворена на Соціалістичну партію Америки. З 1898 року кількість прихильників соціалізму в Мілвокі зростала. 1902 року соціалісти висунули Зейделя на посаду губернатора Вісконсину, але програв, набравши менше як 5 % голосів. 1904 року, коли Бергер висунувся на посаду мера, але програв, кандидатам від місцевої Соціалістичної партії вдалося обрати своїх перших посадових осіб, серед яких був Зейдель, обраний олдерменом 20-го округу міста. 1906 року переобраний, а 1908 року став кандидатом на посаду мера Мілвокі, але програв . Після цього Зейдель повернувся на посаду олдермена.

Мер Мілвокі 1910 року соціалісти на партійному референдумі висунули Зейделя на посаду мера вдруге. Йому протистояли демократ Вінценц Шенекер, представник однієї зі старовинних німецьких сімей Мілвокі та міський скарбник і республіканець Джон Беффель, який був маловідомим політиком, але провів яскраву передвиборчу кампанію. «Нью-Йорк таймс» характеризувала кампанію 1910 року як «найспекотнішу за багато років» і попереджала про ймовірну перемогу Зейделя. У підсумку Зейдель переміг, набравши 46,5 % голосів, що стало кульмінацією довгої боротьби соціалістів за владу і здивувало навіть прихильників партії. Таким чином він став першим соціалістичним мером великого американського міста. Над його кампанією старанно працювала його команда, серед них був і майбутній мер ; близько тисячі людей приєдналися до бригад для розповсюдження агітаційних листівок, надрукованих 12 мовами, по будинках і вулицях. У них соціалісти звертали увагу на корупцію в уряді: за кілька років до виборів в муніципалітеті стався скандал, пов'язаний з хабарництвом. Проте перемога Зейделя була сприйнята не як свідчення народної підтримки соціалізму, а як знак невдоволення жителів міста стилем правління республіканців і демократів. На момент обрання мер працював секретарем-скарбником Milwaukee Pattern and Manufacturing Company, невеликої модельної компанії. Також соціалістам вдалося виграти більшість місць у міській раді Мілвокі.

У своєму першому посланні до міського парламенту Зейдель наголосив, що вибори є лише першим кроком перед переходом до соціалізму. Він наполягав на передачі комунальних служб, як-от система освітлення та водопостачання, під контроль муніципалітету і вплутався у протистояння з начальником місцевої поліції Джоном Янссеном і магнатом комунальної сфери Джоном Беггсом. Адміністрація Зейделя змогла оптимізувати та стандартизувати діяльність міського уряду завдяки створенню Бюро з економіки та ефективності, очолюваного Джоном Коммонсом, знаним професором економіки з Університету Вісконсину. Міські закупівлі були централізовані, що дозволило використовувати ресурси раціональніше; був проведений перший в історії опис міської власності Мілвокі. Процедуру голосування переглянули та посилили; Зейдель стверджував, що виключив стільки мертвих виборців з виборних списків, що зекономив місту 500 доларів на щорічних витратах на друк. Під час терміну повноважень політика знаний американський поет і письменник Карл Сендберг працював його секретарем.

Після перемоги соціалісти запустили кілька ініціатив, прагнучи зробити місто комфортнішим для робітників: мінімальну заробітну плату підвищили з 1,5 долара до 2 доларів на день, восьмигодинний робочий день став стандартним для муніципальних служб, поліціянти отримали два додаткові вихідні щомісяця. Відкрили муніципальний кар'єр для отримання щебеню для будівництва і започаткували розвиток системи вуличного освітлення. Попри це, соціалісти зіткнулися з перешкодами: міська влада мала лише обмежені повноваження в питаннях самоврядування, через що Зейделю часто доводилося звертатися до столиці штату — Мадісон за дозволами на ті чи інші реформи, тоді як представники опозиційних партій, що залишилися в міських органах влади, прагнули саботувати соціалістичну програму.

Соціалісти Мілвокі намагалися створити міське самоврядування як корпоративну співдружність, в якій кожен громадянин зміг би брати участь в управлінні містом. Зейдель вірив в еволюційний соціалізм. Закони Вісконсину не дозволяли соціалістам реалізувати багато своїх ініціатив, зокрема пов'язані з передачею комунальних служб у суспільну власність. Попри це, за правління Зейделя департамент охорони здоров'я зайнявся активними перевірками фабрик, шкіл і молочних заводів. 1911 року лектор з Університету Каліфорнії писав, що «мер Еміль Зейдель, з усякого погляду, найкомпетентніший мер Мілвокі в історії». Проте Зейдель іноді вступав у конфлікти з міським прокурором Даніелем Гоаном, який відмовився просувати соціалістичну політику, порушуючи закон. Попри це, вони залишалися друзями. Гоан зумів змусити приватну компанію-монополію Milwaukee Electric Railway & Light Company, яка надавала комунальні послуги, виплатити ліцензійні збори, які не надходили до бюджету роками. Також соціалісти вирішили створити власне ЗМІ, щоб не дозволяти великим газетам говорити за себе і оголосили про запуск видання під керівництвом Бергера.

Незабаром вся опозиція в місті об'єдналася проти соціалістів, через що вони зазнали поразки на муніципальних виборах в Мілвокі 1911 року і поразка Зейделя на виборах 1912 року здавалося цілком ймовірною. Як республіканці, так і демократи були сповнені рішучості не допустити подальших перемог лівих сил. Прихильники Зейделя проводили енергійну кампанію, організувавши понад 100 мітингів й опублікувавши 224-сторінкову «Книгу муніципальної кампанії», де описувалися досягнення чинної адміністрації. Об'єднаний кандидат від опозиції, що представляв обидві провідні на національному рівні партії, звинуватив соціалістів в ігноруванні проблеми водопостачання міста, через що з усіх кранів міста, за його словами, йшов «тифозний сік». Зрештою Бадінг переміг з досить великою перевагою, попри те, що Зейдель набрав більше голосів, ніж 1910 року. Обраний мер оголосив, що місто «скинуло з себе ганьбу, від якої страждало останні два роки» і «дав зрозуміти світові, що жителі Мілвокі — віддані американці, а не соціалісти чи анархісти». Причинами поразки соціалістів серед іншого було невдоволення середнього класу риторикою партії та явне бажання республіканців і демократів повернутися до влади за будь-яку ціну.

Подальша діяльність

У травні 1912 року Зейдель висунули на посаду віцепрезидента США від Соціалістичної партії на майбутніх виборах разом з Юджином Дебсом, висунутим на пост президента. Під час кампанії колишній мер подорожував країною та відзначив зміну у сприйнятті соціалізму авдиторією. Він згадував, що 1910 року натовпи іноді зустрічали його виступи тухлими фруктами та яйцями, а за два роки такого вже не було. Соціалісти отримали на тих виборах трохи більше як 900 тисяч голосів, що становило приблизно 6 % від їхньої загальної кількості. 1914 року Зейдель знову висунувся на посаду мера Мілвокі, але зазнав поразки. Незабаром він повернувся до міської ради як олдермен, перемігши на місцевих виборах 1916 року і працював організатором Соціалістичної партії на національному рівні. Зейдель обіймав посаду олдермена до 1920 року. 1918 року він невдало балотувався на посаду губернатора Вісконсину і набрав 16 % голосів, а 1920 року програв вибори міського скарбника Мілвокі.