Владислав Зигмунт Беліна-Пражмовський (; 3 травня 1888, Рушковець — 13 жовтня 1938, Венеція) — польський офіцер і політик, полковник кавалерії.

Біографія Син Гіполіта, землевласника та учасника повстання 1863 року, та Броніслави, уродженої Дудельської. Він навчався в середній школі в Радомі, з якої був виключений у 1905 році за участь у шкільному страйку. Потім він продовжив освіту у Варшаві, де склав випускні іспити в середній школі імені Мар'яна Рихловського в 1905 році. З 1909 року він навчався у Львівській політехніці, потім у 1913 році перевівся до Гірничої академії в Леобені, яку закінчив.

З 1909 року він був членом Спілки активних бойових дій, дослужившись до звання прапорщика. Він також належав до Стрілецького товариства. У 1911 році його було підвищено до лейтенанта. Він формував підрозділи Спілки під час перебування у Франції, Бельгії та Швейцарії. У 1913 році він став заступником командира Краківського округу Спілки активних бойових дій, а в 1914 році взяв на себе командування шкільною літньою ротою. 2 серпня 1914 року він взяв на себе командування патрулем із семи осіб, який наступної ночі увійшов на територію, розділену Росією. Той самий патруль, тепер у формі, на конях та озброєний, знову пройшов через кордон 6 серпня та вступив у безкровну сутичку з російськими поліцаями, ставши таким чином першим кавалерійським підрозділом Легіону (так звана «Белінська сімка»). 13 серпня він сформував перший кавалерійський ескадрон чисельністю 140 осіб. У травні 1915 року його було підвищено до капітана. З 1914 по 1917 рік він був офіцером Польських легіонів, організатором і командиром 1-го уланського полку Польських легіонів, так званих «Беліняк». На його чолі він пройшов весь бойовий шлях легіонів. У січні 1917 року його було підвищено до майора, а в грудні 1918 року — до підполковника.

Після закінчення Першої світової війни він служив у Польській армії. Він організував і командував 1-ю кавалерійською бригадою, під командуванням якої брав участь у багатьох битвах у війнах проти українців та більшовиків. Відомий захопленням Вільнюса у квітні 1919 року. 7 травня 1919 року його було підвищено до полковника, з 1 травня 1919 року. Він командував Кавалерійською групою у 1920 році. Після 10 вересня 1920 року, рішенням міністра військових справ генерала Казімежа Соснковського, його було призначено командиром 209-го Підкарпатського уланського полку. Пізніше йому було присвоєно звання полковника зі старшинством, що діє з 1 червня 1919 року, та 8-ме місце в Корпусі резервних кавалерійських офіцерів. У резерві його було призначено до 1-го легкого кавалерійського полку імені Юзефа Пілсудського у Варшаві. У 1934 році його було зараховано до списку старшинства резервних кавалерійських офіцерів, де він посідав 1-е місце. На той час він залишався в обліку Командування набору Львівського міського округу та був призначений на 12 місяців. У 1929 році він оселився в Кракові. Був президентом Краківського відділення Спілки легіонерів. Після звільнення з армії він обіймав посаду мера Кракова з 16 липня 1931 року по 1933 рік. Потім з 31 січня 1933 року по 14 квітня 1937 року він обіймав посаду воєводи Львова. Він був секретарем Представництва колишніх солдатів на Сході. У лютому 1936 року він отримав почесне громадянство Ланьцута та всіх міст і гмін Ланьцутського повіту за свої заслуги в боротьбі за польську незалежність та за організацію допомоги постраждалим від повені мешканцям цього повіту. У 1936 році він став членом Головного комітету Гірського конгресу, організованого в серпні 1936 року в Сяноку. У лютому 1936 року його було обрано президентом гуртка Беліняка. Після повернення до Кракова в 1937 році він став генеральним директором Явожно-комунального товариства купалень «Венгла». У 1937 році йому було присвоєно звання почесного члена Львівського відділення Малопольського сільськогосподарського товариства.

Він був мисливцем, полював, серед інших, з Рудольфом Вацеком, який присвятив йому свої мисливські мемуари 1936 року «Darz Bór».

У 1937 році він вийшов на пенсію через погіршення здоров'я. Він помер 13 жовтня 1938 року від серцевого нападу у Венеції, де проходив лікування. Похорон у Кракові став великою патріотичною демонстрацією, порівнянною за масштабом з похороном маршала Пілсудського. Його поховали 20 жовтня 1938 року на Раковицькому цвинтарі в Кракові, у секції LXIX.

Сім'я У 1913 році він одружився з Анастазією Рудзькою (пом. 1975). Дружина полковника у 1930-х роках обіймала посаду голови Головної ради Родини чиновників. 5 грудня 1933 року у Львові її було обрано головою ради районної ради «Родини резервістів», а 10 листопада 1938 року її було нагороджено золотим хрестом Заслуги «за внесок у громадську роботу». Від шлюбу з Анастазією у нього було чотири сини та донька:

Збігнєв Владислав (13 квітня 1914), найкращий студент Кавалерійської кадетської школи в Грудзьондзі у 1936 році, підпоручник 1-го легкого кавалерійського полку Юзефа Пілсудського, який трагічно загинув 7 лютого 1937 року у Варшаві внаслідок випадкового вогнепального поранення. Януш (1917–1943), капрал-штурман 300-ї бомбардувальної ескадрильї. Лех (1921–2004), кавалерійський курсант, який брав участь у Польській кампанії, а пізніше служив солдатом у 2-му Польському корпусі Анджей, який помер у дитинстві. Аліна Ангелусова (1923–2019), стоматолог, яка після системних перетворень у Польщі працювала над увічненням пам'яті свого батька.

Нагороди

Офіцерський знак «Парасоль» Хрест Хоробрих — нагороджений 4 рази в 1921 році. Virtuti Militari, срібний хрест (№2523; 28 лютого 1922) Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Орден Відродження Польщі командорський хрест (10 листопада 1928) командорський хрест із зіркою (11 листопада 1935) великий хрест (19 жовтня 1938, посмертно) Золотий хрест Заслуги (7 листопада 1929) Хрест Незалежності з мечами (24 жовтня 1931) Орден Білого лева, командорський хрест (Чехословаччина; 1933) Орден Орлиного хреста 2-го класу (Естонія; 1935) Знак «За вірну службу» Пам'ятний знак «Перша кадрова» Знак 1-го легкого кавалерійського полку імені Юзефа Пілсудського Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест із зіркою Орден Корони Італії, командорський хрест

Примітки

Література

Jednodniówka – Z okazji dziesięciolecia Janów Lubelski swą pracą czci Wielką Rocznicę Niepodległości Najjaśniejszej Rzeczypospolitej Polskiej, 1928.

Janina Wiater: Działalność społeczno-gospodarcza Władysława Beliny-Prażmowskiego w latach 1917–1929 na terenie powiatu janowskiego, Kielce 1994.

Tomasz Gąsowski, Władysław Belina-Prażmowski, IPN, Warszawa 2020, s. 6.