Нижній Новгород — Ярославль — нафтопровід у Росії.
Історія Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років до Нижнього Новгороду подали ресурс нафти по трубопроводу Альметьєвськ – Нижній Новгород, що створило передумови для подальших поставок у західному напрямку. Як наслідок, в 1964-му ввели в дію нафтопровід Нижній Новгород — Ярославль і того ж року став до ладу Ярославський нафтопереробний завод. Надалі протранспортований по Нижній Новгород — Ярославль ресурс також стало можливим передавати до нафтопроводів Ярославль — Кіриші (в 2000-х роках став частиною Балтійської трубопровідної системи) та Ярославль – Москва.
Довжина траси нафтопроводу 354 кілометри, на своєму шляху він долає 37 річок, зокрема, Оку (наявна резервна нитка довжиною 2,34 км) та Клязьму (резервна нитка завдовжки 3,3 км). Трубопровід був виконаний в діаметрі 820 мм та розрахований на робочий тиск 5,1 МПа, що забезпечувало пропускну здатність у 24 млн тонн нафти на рік. Транспортування ресурсу здійснювали нафтоперекачувальні станції (НПС): Старолікєєво — , Степаньково — , Філіно — , Залєсьє — .
У 2018 році в межах проєкту нафтопродуктопроводу «Північ» нафтопровід Нижній Новгород — Ярославль перевели під перекачування нафтопродуктів. Водночас створили новий (менш потужний) шлях транспортування нафти між цими пунктами, що складається із:
перепрофілійованої ділянки довжиною 214 кілометрів та діаметром 500 мм НПС Старолікєєво — НПС Второво колишнього продуктопроводу Нижній Новгород – Новки – Рязань;
перепрофілійованої ділянки діаметром 500 мм НПС Второво — НПС Ярославль продуктопроводу Кстово — Ярославль — Кіриші — Приморськ.
Також можливо відзначити, що у 1980-х роках паралельно Нижній Новгород — Ярославль пройшла ділянка значно потужнішого нафтопроводу Сургут — Полоцьк.
Примітки