Мітанні або Майтанні, також Ханігальбат (у вавилонських текстах)von Dassow, Eva (2022). "Mittani and Its Empire". The Oxford History of the Ancient Near East: Volume III. Oxford University Press. pp. 455–528, Хані-рабат (в ассирійських текстах)Astour, "Ḫattusilis̆, Ḫalab, and Ḫanigalbat" Journal of Near Eastern Studies 31.2 (April 1972:102–109) p 103., Нахарін (у давньоєгипетських текстах)Gauthier, Henri (1926). Dictionnaire des Noms Géographiques Contenus dans les Textes Hiéroglyphiques Vol. 3. p. 25 — давньосхідна держава, заснована племенами хуритів в північній Месопотамії приблизно в 1500-ті роки до н. е.Shaw, Ian; Jameson, Robert (15 April 2008). A Dictionary of Archaeology. John Wiley & Sons. p. 402. ISBN 978-0-470-75196-1 Населення Мітанні переважно складалося з хуритів і семітів, офіційними мовами були хуритська й аккадська.Найбільшої могутності Мітанні досягла в період XIV сторіччя до н. е., коли займала територію сучасної південно-східної Туреччини, північної Сирії та північного Іраку. Столицею було місто Вашуканні, розташування якого археологами ще не визначене.
Мітанні утвердилась на історичній арені в умовах вакууму, який утворився в результаті розгрому Вавилонського царства хетто-хуритським союзом в XVI столітті до н. е.
Основу військової потуги Мітанні складали колісниці. Зберігся мітаннійський трактат з виїздки коней, в якому описується система тренування дуже схожа на так звану «англійську» систему XIX століття. Цей трактат написано хуритською, але він містить чимало індо-арійських коренів які стосуються коней та колісниць.
Відома давньоєгипетська цариця Нефертіті за походженням, можливо, була мітаннійкою — деякі теорії говорять, що до одруження вона була царівною Мітанні Тадукіпою.
Міжусобна боротьба, що розпочалася після смерті царя Мітанні Тушратти, призвела до втручання хеттів у внутрішні справи царства, Мітанні втратило політичну вагу, а в 1250 до н. е. було остаточно знищено Ассирією, раніше залежною від Мітанні.
Назва Найдавніша зафіксована форма назви цієї держави — Майтанні. Зазвичай це пояснюється походженням хурритського суфікса «-нні» від основи, запозиченої з індоарійської мови, майта- «об'єднувати», яка є спорідненою із санскритським дієсловом міт (मिथ्; «об'єднувати, з'єднувати, з'єднувати, зустрічатися»). Таким чином, назва Майтанні означала «об'єднане королівство»Fournet, Arnaud (2010). "About the Mitanni-Aryan Gods". Journal of Indo-European Studies. 38 (1): 26–40, p. 11. Паралельно зі зміною протоіндоарійського майтхаті «він об'єднує» на санскритське метаті (मेथति) з монофтонгізацією протоіндоарійського «ay» на санскритське «e», назва Майтанні могла змінитися на пізнішу форму Мітанні, де основа «майта-» могла змінитися на «міта-» з монофтонгізацією «ai» на «i»Fournet 2010, p. 11.
Історія У часи Аккадської імперії хурити мешкали на схід від річки Тигр на північному краю Месопотамії та в долині Хабур. Група, яка стала мітаннійцями, поступово просувалася на південь до Месопотамії до XVII століття до н. е. У середині того ж століття ймовірно утворюється їх державаDe Martino, Stefano, (2014). «The Mittani State: The Formation of the Kingdom of Mittani», in Constituent, Confederate, and Conquered Space in Upper Mesopotamia: The Emergence of the Mittani State, De Gruyter, Berlin, Boston, p. 61.. На цей час Мітанні вдалося об'єднати дрібні племінні хуритські групи Месопотамії. Перша письмова згадка про царство відноситься до давньовавилонського тексту близько 1600 року до н. е.van Koppen, Frans, (2004). «The Geography of the Slave Trade and Northern Mesopotamia in the Late Old Babylonian Period», in: H. Hunger and R. Pruzsinszky (eds.), Mesopotamian Dark Age Revisited, Österreichische Akademie der Wissenschaften, Vienna, p. 21
Кінцем цього століття датується великий похід хуритів Ханігальбата (у пізніших текстах «Ханігальбат» виступає лише як інша назва царства Мітанні) вглиб Малої Азії за хетського царя Хаттусілі I. Цей напад було хурритов легко відбито хетами, які підкорили територію між горами Тавра і Євфратом.
Скориставшись тим, що після смерті царя Мурсілі I в Хетській державі почалися тривалі внутрішні чвари, Мітанні зуміло здобути незалежність. Перший відомий нам мітаннійський цар КіртаLewy, Hildegard (1964). «Notes on the Political Organization of Asia Minor at the Time of the Old Assyrian Texts». Orientalia. 33: 181—198. ISSN 0030-5367. Парраттарна I розширив владу на північ Сирії, встановивши зверхність над державою АлалахVan De Mieroop, Marc (2007). A History of the Ancient Near East c. 3000–323BC (2nd ed.). Malden, MA: Blackwell Publishing. p. 152. ISBN 978-1-4051-4911-2. За ним послідували Аррапха, Староассирійське царство, яке хоч і не увійшов безпосередньо до складу Мітанні, але мало мітаннійського посла (суккаллу). Останній брав участь у роботі ради старійшин Ашшура і носив нарівні з іншими званням лімму. Зміг підпорядковувати багато міст східної частини Малої Азії. Він уклав договір із Шунашшурою, царем Кіззуватни
За часів царя Парраттарни I починається боротьба з Єгиптом за сфери впливу у Передній Азі, оскільки єгиптяни почали з часів Тутмоса I стали здійснювати походи до північної Сирії. Під час походів єгипетського фараона Тутмоса ІІІ він зустрів опір з боку коаліції сиро-палестинських володарів під егідою Мітанні. Згідно зі складеним писарем фараона Таніні анналам, на 33 рік свого царювання Тутмос III вдерся в межі царства Митанії, змусивши його правителя втекти за Євфрат.
Намагався зберегти вплив в Малій Азії та Сирії Шауштатар. Уклав союз з державою Ішува як противагу Хетській державі.
Війна Мітанні з Єгиптом йшла зі змінним успіхом до правління Артатами I, коли між ними був укладений мир. Шуттарна II продовжив політику попередника. Для зміцнення союзу з Єгиптом віддав свою доньку Гілухіпу за фараона Аменхотепа III. Це замирення пояснюється потужною загрозою Мітанні з боку хетського царя Хаттусілі III, що також розпочав поглинання Сирії. Весь наступний період йдуть війни між хетами та мітаннійцями, а в Мітанні починається черга династичних чвар за трон між Тушратою та його братом Артатмою. Проте цар Тушратта, спираючись на дружбу з Єгиптом, зміг напочатку успішно боротися з хетами. Втім Ассирія скинула мітаннійську залежністьGeorge Roux, Ancient Iraq, Penguin Books; 3rd ed. edition (1 March 1993) ISBN 978-0140125238. Цим скористався хетський цар Суппілуліума I, що у 1345 році до н. е. підкорив північну Сирію, розграбував мітаннійську столицю. Але Тушрата до 1327 року до н. е. боровся з хетамиBryce, Trevor (2024). Ancient Syria: a three thousand year history. Oxford University Press. pp. 38–45. ISBN 978-0-19-882890-7.. В цей час було втрачено землі на сході на користь ассирійського царя Ашшур-убалліта ICline, Eric H. (2014). 1177 B.C.: The Year Civilization Collapsed. Princeton University Press. p. 61. ISBN 978-1400849987.
Після загибелі Тушратти царство опинилося у складній ситуації: вороги (Хеттська держава і Ассирія) посилилися, відносини з Єгиптом охололи, військова та економічна потугу були надламані. При формальному цареві Артатамі II, який здавна претендував на нього, фактично країною править його син Шуттарна III. Останній наказав стратити велику групу знаті та військовиків — прихильників Тушратти. Проте 200 колісниць на чолі з їхнім начальником Агі-Тешшубом втекли до дружньої країни Аррапху. Згодом Шаттіваза, син Тушратти, за допомоги хетів переміг Шуттарну IIIDevecchi, Elena. «Details That Make the Difference: The Akkadian Manuscripts of the ‘Šattiwaza Treaties.’» Die Welt Des Orients, vol. 48, no. 1, 2018, pp. 72–95. На той час царство було скорочено до долини Хабур. В подальшому держава зазнавала почергових нападів хетів та ассирійців, поки близько 1260 року до н. е. ассирійський цар Шульману-ашаред I остаточно не захопив Мітанні, поваливши її останнього царя Шаттуару II. Мітанні було перетворено на провінцію Середньоассирійського царстваNovák, Mirko, (2013). «Upper Mesopotamia in the Mittani Period», in Archéologie et Histoire de la Syrie I, Harrassowitz Verlag, Wiesbaden, p. 349.
Територія Розташовувалася на території Північної Месопотамії та прилеглих областей. Столиця Мітанні - Вашшуканні (Хошкані) знаходилася біля витоків річки Хабур. У Мітанні були форпости, зосереджені навколо столиці. Іншими великими міськими центрами були Таїте (відоме як «царське місто» Мітанні)De Martino, Stefano, 2018. "Political and Cultural Relations between the Kingdom of Mittani and its Subordinated Polities in Syria and Southeast Anatolia", in Changing Faces of Kingship in Syria-Palestine 1500–500 BCE, Ugarit Verlag, p. 38, Нагар, Азу, Захіку, Мардаман,
Мова Те, що мітаннійці розмовляли хуритською мовою, видно як із текстів договорів, укладених ними з хеттами, так і з листів єгипетським фараонам. Ділові документи внутрішнього вжитку, хоч переважно й написані аккадською, але з характерними помилками які вказують, що рідною для авторів була хуритська. Водночас скріплення текстів договорів з хеттами іменами божеств Мітра, Варуна, Індра і клятви цим богам, а також індо-арійські імена, що часто зустрічалися серед мітаннійської аристократії свідчать про те, що принаймні частина панівного класу була індо-арійського походження. Усі царі Мітанні мали давньоіндійські імена, навіть якщо до коронування вони мали хуритські імена. Саме на місці держави Мітанні, на території сучасною північної Сирії, були знайдені перші писемні документи написані давньоіндійською мовою.
У найдавнішому збереженому посібнику по тренуванню коней багато технічних термінів, кольорів коней та кількість кіл написані давньоіндійською мовою
Такий вплив давньоіндійської мови на території Мітанні можна пояснити тим, що тогочасні найманці розмовляли давньоіндійською мовою. Найняті хуритським царем близько 1500 року до н. е., вони узурпували його трон і заснували свою династію, що дуже часто зустрічається в історіях близькосхідних та іранських династій.
Устрій Дуже мало відомо про внутрішній політичний та соціальний устрій Мітанні. Відомо, що це не була монолітна імперія, а «федеративний» союз міст-держав та племен, які об'єднувалися навколо Вашшуканні, столиці Ханігальбата, які платили мітаннійському цареві данину та виставляли на допомогу йому військові контингенти.
На чолі стояв правитель, що мав титул великого царя (шарру рабу), що мав політичну, військову та судову владу, але Мітанні не належала до категорії східної деспотії, оскільки зберігалися збори старійшин. Спадкоємність престолу зазвичай відбувається від батька до сина, але можливо, що цей принцип спадкоємності не був правилом, оскільки засвідчені інші випадки (але вони в меншості)Eva von Dassow, «Mittani and Its Empire», dans Karen Radner, Nadine Moeller et Daniel T. Potts (dir.), The Oxford History of the Ancient Near East, Volume 3: From the Hyksos to the Late Second Millennium BC, New York, Oxford University Press, 2022, p. 475. Однією з важливіших посад після царя був шакін-біті (очільник царського палацу).
Цар домінував над неоднорідною групою політичних утворень, безсумнівно, зазнаючи різних форм панування. Держава поділялася на провінції (халсу), що управлялися безпосередньо та були довірені намісники (халзоглі). Потім воно включало васальні королівства, такі як Алалах та Аррафа. Царськими містами з навколишніми землями зазвичай керували родичі царя. Деякими містами в регіоні Середнього Євфрату керували ради старійшин чи аристократські родини (так було в Емарі, Басірі, Екалті та Азу), які безпосередньо спілкувалися з великим царем.
Царі Мітанні Кірта (бл. 1500—1490 до н. е.) Шуттарна I, син Кірти Парраттарна I (П/Барат(т)ама), син Кірти (бл. 1500 — 1470 до н. е.) Парша(та)тар (можливо ідентифікується з Парраттарною I) (бл. 1470 — 1450 до н. е.) Шауштатар, син Парша(та)тара (бл. 1450 — 1410 до н. е.) Артатама I (бл. 1410 — 1400 до н. е.) Шуттарна II (бл. 1400 — 1375 до н. е.) Арташшумара, син Шуттарни II (бл. 1375 — 1370 до н. е.) Тушратта (бл. 1370 — 1350 до н. е.) Артатама II Шуттарна III