Японські бойові мистецтва — група бойових мистецтв, об'єднаних спільним походженням. Завдяки кіно- та відеофільмам зажили великої популярності у світі. Короткі відомості
Першим з них можна вважати сумо, силову боротьбу, що спочатку включала в себе окрім кидків, також удари. Пізніше бойові мистецтва розвивалися в середовищі самураїв і мали спільну назву — будо («шлях воїна»). Сюди входять: дзюдзюцу → дзюдо (боротьба) кендзюцу → кендо (фехтування на мечах) іаідзюцу → іайдо (вміння блискавично вихоплювати меча) наґінатадзюцу (вміння битися алебардою) суйейдзюцу (вміння плавати у складних умовах) кюдзюцу → кюдо (стрільба з луку) бодзюцу (вміння битися важкою (інколи залізною) жердиною) дьодзюцу (вміння битися киями) содзюцу (вміння битися списом) інші.
Тобто будо включало в себе як оволодіння власне навичками боротьби (голіруч чи холодною зброєю), так і допоміжні військові дисципліни (те ж плавання). Кожне з самурайських мистецтв розвивалося у численних школах, котрі часто мало різнилися між собою. Приміром дзюдзюцу розвивали приблизно 200 шкіл, кендзюку — більше тисячі. Деякі з них із часом занепали. Інша військова традиція розвивалася в середовищі професійних шпигунів — ніндзя. Їхнє мистецтво мало загальну назву ніндзюцу і охоплювало (як і будо) цілий комплекс різних напрямків підготовки. Ніндзюцу також поділялося на багато шкіл:
когарю ігарю дзікісінрю тогакуре інші
Більшість шкіл (як і ніндзя) зникли. Наразі відомий лише патріарх школи Тогакуре.
В літературі до японських бойових мистецтв також відносять численні школи карате. Проте в інших джерелах їх класифікують як японські.