Ящірка прудкаНаукові назви земноводних та плазунів України (Lacerta agilis)The Reptile Database: Lacerta agilis — вид ящірок родини ящіркових (Lacertidae). Один із 10 видів роду ящірок (Lacerta)The Reptile Database: LacertaRepFocus: Lacerta Найпоширений вид ящірок Північної Євразії. Типовий мешканець лучних ландшафтів. Раритетний вид плазунів, занесений до Бернської конвенції та ряду інших природоохоронних документів. Ящірка прудка в Червоному списку МСОП )Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 38) Описано 11 підвидів.
Етимологія Наукова назва виду походить від лат. agilis, що означає «рухливий», «спритний», «швидкий».
Назва на інших мовах: Sand Lizard (англ.; дослівно «піщана ящірка»); Zauneidechse (нім.; дослівно «піщана ящірка»); Lezard des Souches (фр.; дослівно «стовбурова ящірка»); Lagarto Ágil (ісп.; дослівно «спритна ящірка»); lucertola agile (італ.; дослівно «прудка ящірка»); прыткая ящерица (рос.).Пятиязычный словарь названий животных. Амфибии и рептилии. Латинский-русский-английский-немецкий-французский / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С., Орлов Н. Л. — М. : Рус. яз., 1988. — 560 с. (с. 225)
Опис
Ящірка середнього розміру завдовжки (L.+ L.cd.) до 32 см. Довжина тіла від кінчика морди до клоаки (L.) в самців до 108 мм, у самиць — до 114 мм (в Україні — до 110 мм). Хвіст (L.cd.) відносно довгий, іноді вдвічі перевищує довжину тулуба з головою: відношення L./L.cd. становить 0,49—0,80 (в Україні — 0,53—0,77). Хвіст ламкий, здатний до регенерації. Основа хвоста в самців потовщена (біля анального отвору розташовані парні копулятивні органи). Кінцівки відносно довгі, з циліндричними або трохи стислими з боків пальцями. Кисть задньої ноги звичайно менша, ніж довжина голови або рівна їй. Голова з досить масивним і відносно високим (не сплощеним) черепом; на крилоподібних кістках присутні зуби. Повіки розділені і рухливі, нижні вкриті лускою. У самців голова більш масивна, ніж у самок. Маса тіла до 45 г.Пащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. — К. : Рад. школа, 1955. — 148 с.Фауна України. Т. 7. Земноводні та плазуни / Таращук В. І. — К. : Наук. думка, 1959. — 246 с. (с. 170—177)Куриленко В. Е., Вервес Ю. Г. Земноводные и пресмыкающиеся фауны Украины. Справочник-определитель. — К. : Генеза, 1998. — 208 с. (с. 140—145)Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г. и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с.Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с.
Лускатий покрив Тіло вкрите відносно невеликою лускою. Спинна луска вузенька (витягнута), з добре вираженими реберцями. Бічна луска більша за спинну, гладенька. Навколо середини тулуба (Sq.) 33—54 лусок, не рахуючи черевних щитків. Черевні щитки більш-менш чотирикутні, гладенькі, розташовані в 6 поздовжніх рядів і 23—29 поперечних у самців та 25—34 у самиць. Анальний щиток середнього розміру, його ширина значно більша за довжину; він півколом оточений 2 рядками навколоанальних щитків. Стегнові пори (P.fm.) в кількості від 9 до 21 (частіше 14—17) доходять до колінного згину. Луска на хвості зверху і знизу з реберцями і згрупована в широкі і вузькі кільця, які, чергуються, охоплюючи хвіст. Навколо 9—10 кільця хвоста більше 25 лусок.
Голова вкрита симетричними щитками різного розміру. Міжщелепний щиток, як правило, не торкається ніздрі. Задньоносових щитків 1—3. Вилицевих щитків до 6. Вилично-носовий щиток 1, рідше 2. Попереду підорбітального звичайно 6, рідше 3 або 5 верхньогубних щитків. Між надорбітальними і верхньовійковими може бути розташовано до 12 зерняток, але на більшій частині ареалу їх нема зовсім. Центральноскроневий щиток звичайно виражений. Барабанний щиток, як правило, нерозвинений. Верхньоскроневих щитків звичайно 2; вони більш-менш однакового розміру. Комір добре виражений, зазубрений, складається з 7—12 лусок. Кількість горлових лусок і зерняток від нижньощелепних щитків до середини коміра (G.) 14—25 (частіше 18—19).
Забарвлення Забарвлення верхньої частини тіла в самців варіює від жовтувато-бурої, салатової, зеленуватої до яскраво-зеленої (особливо в старих самців), у самиць — від жовтувато-коричневої, коричневої до бурувато-сірої, рідко — зеленої. Зелений колір ящірки прудкої має синюватий відтінок, у ящірки зеленої — жовтуватий. Уздовж хребта тягнуться 1—2 ряди темних плям неправильної форми. На боках у самиць звичайно є добре виражені ряди світлих плям у темній облямівці. Горло та черево у самців зеленувате, жовтувате або блакитнувате, у самиць — білувате, звичайно з дрібними темними плямками. Трапляються темно забарвлені особини (меланісти). У період розмноження та восени зелені тони у самців стають яскравішими. Зустрічаються деякі специфічні типи забарвлення, серед яких найзвичайнішими є дві: 1) аберація erythronotus — іржаво-коричневого, червонувато-коричневого або кофейного кольору, у самців із зеленуватим відтінком; 2) аберація immaculata — забарвлення тіла одноколірне, в самиць мишачого або коричневого кольору та яскраво-зеленого кольору в самців.
Молоді особини бурувато-сірі або коричневі з 1 або 2 темними смугами уздовж хребта, які облямовані вузькими, світлими, іноді переривчастими лініями. По боках тулуба іде ряд світлих вічок, оторочених неправильними темними кільцями (у дорослих самиць вони яскравіші). По мірі росту спина зеленішає, а смуги розпадаються на окремі плями.
Поширення Поширена майже на всій території Європи, а також на схід до північного заходу Монголії. Виняток становлять території Піренейского півострову, західної і південно-східної Франції, більшої частини Великої Британії, Італії (тільки ізольовані колонії), європейської частини Туреччини і більшої частини Греції. Ареал проживання простягається до Азії й обмежується на сході до північного Прибайкалля і південного Забайкалля, Кавказу, на півдні Казахстану і гір східної частини Середньої Азії. На півночі її розповсюдження обмежене 60 ° північної широти.
В Україні ящірка прудка поширена по всій території і представлена 4 підвидами, зокрема Lacerta agilis agilis (західні області), Lacerta agilis chersonensis (переважно Правобережжя), Lacerta agilis exigua (переважно Лівобережжя) і Lacerta agilis tauridica (Гірський Крим).
Місця проживання Ксеромезофільний вид плазунів. Населяє різноманітні біотопи, зокрема луки, помірно сухі відкриті місця по долинах річок, на схилах і днищах балок та яруг, посеред хвойних, змішаних, листяних лісів і чагарників (узлісся, галявини, просіки, узбіччя доріг, порубки тощо), розріджені лісосмуги з прилеглими трав'янистими ділянками, сади, виноградники, узбіччя автошляхів. Не уникає урбанізованих ландшафтів. Місцями проникає в зону напівпустель та на околиці пісків. У горах тримається переважно помірно остепнених схилів, а також суходільних і гірських лук, узлісь гірських лісів і чагарників, відома до висоти 3500 м над рівнем моря (Киргизстан).
В Україні ящірка прудка населяє біотопи, характерні для інших частин ареалу. Вони мешкають на галявинах, відкритих сонячних схилах горбів та гір, на сухих луках, місцях, що заросли рідким чагарником, у соснових лісах, а також на полях, городах і садах. Уникає сирих та тінистих лісів, сирих луків, хоч часто зустрічається коло відкритих боліт.
Загалом ящірка прудка є найевритопнішим видом з усіх плазунів фауни України. Вона населяє найрізноманітніші біотопи усіх природних зон країни і уникає лише дуже вологих темних лісів (наприклад, грабових груд у Лісостепу), мокрих луків і сипких, позбавлених рослинності або слабозадернованих дюнних пісків (кучугур). У лісових районах (Полісся, Карпати, Крим) ящірки тримаються переважно на узліссях, галявинах, порубках, вздовж шляхів і т. п. У відкритих місцевостях вони звичайні повсюди, в тому числі на заплавних луках, де концентруються на підвищених місцях, на суходільних луках, по балках, перелогах серед лучного і чагарникового цілинного степу. На сільськогосподарських землях найчастіше трапляються по межах, лісосмугах, обочинах доріг з трав'янистою рослинністю. У приморських районах можуть населяти задерновані черепашково-піщані дюни і навіть околиці солончаків. У населених пунктах ящірки звичайні на їх околицях, зокрема в парках, садах, на кладовищах, городах і баштанах.
Чисельність Ящірка прудка вважається зникаючим видом і охороняється у багатьох країнах Західної Європи, на відміну від Східної Європи, де вона — звичайний, місцями численний вид, у тому числі в Україні.
У Західному Передкавказзі, Саратівській і Рязанській областях Росії чисельність (щільність популяції) ящірки прудкої становить відповідно 120—1000, 17—403 і 20—130 ос./га. В Україні цей вид є численним на більшій частині території, де його чисельність може становити до 300 ос./га.
Сезонна активність Навесні на півдні ареалу ящірки з'являються в березні, на півночі та в горах — у квітні або навіть на початку травня. Активні вдень. Швидко рухаються по землі та серед трави, нерідко збираються на кущі та дерева. Добре плавають, можуть стрибати у воду, втікаючи від хижака. Як сховища використовують нори гризунів, пустоти серед каміння та при основі дерев, дупла дерев і щілини в старих пеньках, купи хмизу, а також неглибокі власні нори завдовжки до 70 см з одним або двома входами. Індивідуальна ділянка становить від 15 до 250 м².
В Україні ящірки з'являються навесні в південних районах (у Причорномор'ї) у середині березня, у північніших районах (в Київській області) — в кінці березня — перші дні квітня. Масове з'явлення ящірок спостерігається у І декаді квітня. Дорослі ящірки вилазять із зимових сховищ на 2—3 дні раніше від молодих. До середини травня ящірки з'являються на поверхні звичайно через 1,5—2,5 години після сходу сонця і полюють весь день без перерви. У літні місяці вони виходять із нічних сховищ із сходом сонця. В окремих районах, переважно південних, в середині дня (з 11 до 16 години) рухова активність ящірок різко зменшується і вони переходять у тінь та ховаються в тимчасових (денних) сховищах. Малоактивні вони також у погану погоду. Восени, у вересні — жовтні, ящірки активні в середині дня з 10—11 до 16—17 годин. На зимівлю дорослі ящірки уходять у кінці вересня, молоді пізніше — звичайно на початку жовтня. Зимують у норах гризунів та інших тварин, різноманітних пустотах нижче рівня промерзання ґрунту.
Розмноження. Розвиток Ящірка зелена належить до яйцекладних плазунів. Парування відбувається в Україні в кінці квітня — на початку травня. У цей час між самцями відбуваються жорстокі бійки. Самець і самиця можуть деякий час триматися разом і користуватись одним сховищем. Вагітність у самиць триває 6—8 тижнів. Самиці з другої половини травня відкладають від 4 до 15 яєць (залежно від віку) розміром 7—11 × 11,5—16,8 мм. Вибравши сонячне місце з пухким ґрунтом, самиця вириває там ямку завглибшки 6—7 см, відкладає туди яйця і засипає їх землею. Інкубаційний період становить 50—55 днів. В окремих районах ареалу самиці можуть робити 2 кладки (друга кладка — у другій половині літа). У цього виду відмічені кілька кладок після одиничного весняного лонгованого запліднення. Наприкінці липня — в середині липня з'являються молоді ящірки до 23—34 мм завдовжки (L.). Статева зрілість настає на третьому році життя (після другої зимівлі) при довжині тіла (L.) близько 8 см.
Живлення Живляться різноманітними безхребетними. Харчовий раціон складається в переважно з комах, зокрема з жуків (20—77 % зустрічальності), метеликів і гусінні (12—48 %), перетинчастокрилих (8—24 %), прямокрилих (6—78 %), двокрилихдвокрилих (6—22 %), бабок (3—11 %), клопів (3—11 %), а також із пауків (5—40 %), молюсків (до 11 %), мокриць (до 9 %) та земляних черв'яків (до 6 %).