Кастель (; також Кучку-Кастель; Демір-капу, ) — руїни укріпленого поселення X—XIII століття, розташовані на вершині однойменної гори на Південному березі Криму, неприступної з півдня і заходу, а з півночі і сходу — доступної лише вузькими підходами. Рішенням Кримського облвиконкому від 15 січня 1980 року «Городище на горі Кастель» VIII—XV століття оголошено історичною пам'яткою регіонального значення.
Опис Фортечні стіни Кастеля (складені з буту насухо, від них залишилися розвали каменів) огороджували територію розміром 400 на 300 м (близько 10 гектарів), зайняту житловими, господарськими та культовими спорудами. Південно-західний край гори займала невелика цитадель, з триметровими стінами, також із ламаного каменю без розчину. В укріпленні, за переказами, було три храми: св. Івана, св. Костянтина і св. Миколая, але вже Петро Кеппен не зміг їх відшукати; цю ж версію переказував і Євген Марков, поза стінами, на західному схилі, є руїни монастиря XIV—XV століть святого Прокула. Фортеця постачалася водою по керамічному водопроводу з джерела Врисі. У праці «Про давнину південного берега Криму та гір Таврійських» Петро Кеппен, на основі аналізу середньовічних джерел, наводив можливі варіанти назви поселення: Pangropulle (перипл графа І. О. Потоцького), Pangropoli (портолани XIV—XV століття, карта з Вольфенбіттельської бібліотеки), але сучасні дослідники ідентифікують цей топонім з Партенітом, що не применшує заслуг вченого, який залишив один із найповніших описів руїн і справедливо відніс їх до середньовіччя.
Перші археологічні дослідження укріплення провів у 1947 році Євгеній Веймарн у складі «Тавро-скіфської експедиції»: було розкопано одну церкву, знайдено багато кераміки VIII—IX століття, і навіть пізнішого часу. Вчений допускав існування поселення в XII—XIII столітті, але після огляду стін, у світлі поглядів, що панували тоді, відносив фортецю до часів таврів. Лише 1974 року Олегом Домбровським у роботі «Середньовічні поселення та „Ісари“ Кримського Південнобережжя» були доведені середньовічні датування життя укріплення.
Історія вивчення Перше повідомлення про руїни фортеці залишив Дюбуа де Монпере, який вважав усі давні споруди у Кримських горах справою рук таврів
Незважаючи на аргументовані докази Кеппена про середньовічне датування укріплення, майже півтори сотні років у науці домінувала таврська версія їх походження. Цієї версії дотримувався Микола Ернст у 1935 році, Микола Рєпніков в «Матеріалах до археологічної карти південно-західного нагір'я Криму» 1941 року, Веймарн, після розкопок 1947 року, Павло Шульц, Олександр Лєсков у книзі "Гірський Крим у I тисячолітті.
Примітки