Пектусан, Байтоушань (, , ) — білоголова гора) — стратовулкан, найвища вершина плоскогір'я Чанбайшань. Один із священних символів корейського народу. Розташований на корейсько-китайському кордоні. Висота вулкана 2744 метрів. Є глобальним геопарком ЮНЕСКО.
Загальні відомості
Гора складається переважно з білої пемзи, якій власне й завдячує назвою.
Вулкан діючий — останнє виверження, вибухи з викидами газів та каміння, сталося в 1904 році. В кратері вулкана розташоване досить велике Небесне озеро. На схилах вулкана знаходяться витоки річок Туминьцзян, Сунгарі, Ялуцзян.
Інші назви: гора Чанбай (, «вічнобіла гора»), гора Голмін Шан'ян (мань.: Golmin Šanggiyan Alin, «всюдибіла гора»).
У лютому 2025 року територія схилів гори Пекту, яка належать КНДР, отримала статус глобального геопарку ЮНЕСКО за його «вражаючу природну та культурну спадщину» й стала першим об'єктом такого рівня в країні .
Географія та геологія
Гора Чанбай є стратовулканом, чий конус обрізаний великою кальдерою, яка має близько 5 км у ширину та 850 м у глибину. Кальдера частково заповнена Небесним озером, яке має периметр 12-14 км, середню глибину 213 м та максимальну глибину 384 м. З середини жовтня до середини червня озеро переважно вкрито кригою.
2011 року експерти Північної та Південної Кореї зустрілися для обговорення ризику значного виверження у близькому майбутньому, оскільки вулкан прокидається в середньому раз на сто років, а останнє виверження було 1903 р.
Геологічні сили, які формують гору Пекту, остаточно не визначені. Дві основні теорії включають гарячу точку та неокреслену частину Тихоокеанської плити, яка зазнає субдукції у надрах під горою.
Центральна частина гори піднімається на 3 мм на рік під дією зростання кількості магми на глибині під нею. Кальдеру оточують 16 вершин висотою понад 2500 м.н.м. Найвища вершина, Янггун (Janggun), вкрита снігом 8 місяців на рік. Схили вулкану відносно пологі до висоти приблизно 1800 м.н.м.
Озеро має витік з північної сторони, поблизу якого є водоспад висотою 70 м. На схилах вулкана знаходяться витоки річок Туминьцзян, Сунгарі, Ялуцзян. Річки Туминь та Ялу далі формують північний кордон Північної Кореї з Китаєм та Росією.
Виверження Тяньвеньфень Дата виверження Тяньвеньфень точно не встановлена, але карбонізована деревина у брекчії Хейфеньку отримала датування 4105 ± 90 р. тому. У результаті виверження значні території виявилися покритими жовтою пемзою та інгімбритом, а в стратосферу було викинуто близько 23,14 млн тонн SO2. Загальний об'єм викидів сягнув принаймні 100 км³, що відносить це виверження також до категорії VEI 7. Виверження Тяньвеньфень ймовірно знайшло відображення у маньчжурських міфах. Маньчжури описували гору як «Вогняний дракон», «Вогняний демон» чи «Небесний вогонь».
«Виверження тисячоліття» Кальдера вулкану утворилась 946 року під час колосального (VEI 7) «Тисячолітнього» або «Тяньчі» виверження, одного з найбільш потужних за останні 5000 років, яку можна порівняти з виверженням 180 р.н. е. озера Таупо та 1815 року вулкану Тамбора. Виверження, чия тефра була знайдена на південній частині Хоккайдо, та аж у Гренландії, зруйнувало значну частину вершини вулкану та утворило кальдеру, яка зараз частково заповнена Небесним озером.
Нещодавні події
Після цих великих вивержень, відомо принаймні три менших — у 1668, 1702 та 1903 роках, які ймовірно утворили інгімбрит Багуамяо, тонну пемзу Ухаоцзе та туфове кільце Люхаоцзе.
2011 року уряд Північної Кореї запросив вулканологів Джеймса Хаммонда з Імперського коледжу Лондона та Клайва Оппенхаймера з Кембриджського університету, дослідити сучасну вулканічну активність гори. Їх проект тривав близько 7 років. У дослідженні також брала участь американський вулканолог Кайла Яковіно, ставши однією з перших науковиць, яка провадили дослідження у Північній Кореї.
Клімат Погода на горі може змінюватись дуже раптово і бути досить жорсткою. Середньорічна температура на вершині становить -4,9 °C, при цьому середня температура січня становить -24 °C, а липня — +10 °C, і в цілому лишається нижче нуля 8 місяців на рік. Влітку температура може сягати 18 °C і вище, а взимку падати до -48 °C. Рекорд найнижчої температури зафіксовано на рівні -51 °C 02 січня 1997 р. Середня швидкість вітру становить 42 км/год, деколи сягаючи 63 км/год. Відносна вологість повітря в середньому становить 74 %.
Флора та фауна
У озері на вершині відомо 5 видів рослин, а на його берегах нараховано 168 видів. Ліс на китайській стороні є давнім, первісним та майже не має слідів зміни внаслідок діяльності людини. Береза домінує поблизу верхньої лінії лісу (близько 2000 м.н.м.), а нижче змінюється сосною, змішаною з іншими видами. Зі сторони Північної Кореї на нижчих схилах гори відбувається інтенсивна вирубка лісу.
Фауна гори включає сибірських тигрів, ведмедів, вовків та диких кабанів.Gomà Pinilla, D. (2004). Border Disputes between China and North Korea. China Perspectives 2004(52): 1−9. Уссурійський куон можливо був винищений на цій території. У гірських лісах поширена пектусанська сарна. Серед птахів на горі поширені тетеруки, сови та дятли. BirdLife International надала горі статусу "Важлива орнітологічна територія" (IBA), оскільки там існує популяція креха китайського.
Туризм Китайці та більшість іноземних туристів відвідують гору з китайської сторони. Вона також є популярним туристичним обєктом і в Північній Кореї.
Національна туристична адміністрація Китаю класифікувала китайську частина як , що є найвищою категорією.
На північнокорейській стороні є ряд монументів та туристичних об'єктів: гаряче мінеральне джерело використовується для бутильованої води; пагорб Пега (Pegae) є місцем, де стояв табір загону КНРА (), за легендою очолюваного Кім Ір Сеном під час боротьби корейців проти Японської імперії. Публіці відкриті і таємні табори; декілька водоспадів, включно з водоспадом Хьонгі (Hyongje), який розділяється на два рукави на третині падіння 1992 року на День Сонця, 80-ту річницю Кім Ір Сена, на схилі гори був споруджений гігантський напис "Священна гора революції" з металевих літер. також там облаштований фунікулер та сходи
Див. також Гімн Республіки Корея Аріран
Примітки
Література і джерела
Посилання Большая Советская Энциклопедия