Кисень-17 (позначається 17O) – стабільний ізотоп кисню, масове число якого дорівнює 17. Його атомне ядро складається з 8 протонів та 9 нейтронів зі спіном 5/2+ та атомною масою 16,999131756 г/моль. Він характеризується надлишком маси −808,764 кеВ та енергією зв'язку ядра на нуклон 7751 кеВ. Цей ізотоп є малопоширеним – його частка становить лише 0,0373% у морській воді (що приблизно вдвічі перевищує вміст дейтерію). Є одним із трьох стабільних ізотопів кисню, єдиним з них з ненульовим спіном. Характерна релаксація цього ізотопу в рідкій воді не залежить від напруженості магнітного поля. Це дозволяє використовувати його в дослідженнях оксидантних метаболічних шляхів за допомогою ЯМР-спектроскопії.
Проблематика в ядерній енергетиці Вода, що використовується в контурах охолодження ядерних реакторів, під час експлуатації піддається інтенсивному опроміненню потоком нейтронів. Природна вода містить близько 373 ppm (часток на мільйон) кисню-17. У важкій воді цей показник вищий – приблизно 550 ppm, оскільки процес збагачення дейтерієм дещо концентрує і цей ізотоп. Під дією нейтронного потоку стабільний кисень-16 поступово перетворюється на кисень-17 шляхом захоплення нейтронів. Одночасно, потік нейтронів також повільно перетворює кисень-17 з води на вуглець-14 за реакцію + n → + . Вуглець-14 є небажаним продуктом, який може потрапляти в навколишнє середовище. Технологічні процеси, що застосовуються для вилучення тритію, також дають можливість замінити оксиген у використаній воді на воду з природним ізотопним складом (що складається переважно з ). Це дає додаткову перевагу – суттєве зниження швидкості утворення вуглецю-14.
Історія Існування цього ізотопу вперше припустив Патрік Блекетт у лабораторії Резерфорда в 1924 році:
Він був продуктом першої штучної ядерної трансмутації під дією альфа-променів () на азот-14, проведеної Фредеріком Содді та Ернестом Резерфордом у 1917–1919 роках.
Рівняння реакції для цієї реакції виглядає так: + → +
Зрештою, його природна поширеність у земній атмосфері була виявлена в 1929 році Вільямом Джіоком та Джонсоном за допомогою спектрів поглинання.
Примітки