Сня́тинська гімна́зія і́мені Франці́шека Карпі́нського () — історичний навчальний заклад у місті Снятин, восьмикласна гімназія змішаного типу (коедукаційна), що діяла протягом 1919—1939 років під польською адміністрацією та носила ім'я польського поета і драматурга доби Просвітництва Францішека Карпінського.

Заклад виник у період австрійського панування в Галичині як класична гімназія з гуманітарним спрямуванням. Навчання у ній здійснювалося переважно польською мовою, а освітня програма відповідала стандартам цісарсько-королівських гімназій Австро-Угорщини. У міжвоєнний період гімназія залишалася одним із найпрестижніших навчальних закладів Покуття, де здобували освіту учні різних національностей — поляки, українці та євреї. Випускники й викладачі гімназії брали активну участь у громадському, культурному та політичному житті регіону.

Після встановлення радянської влади у Західній Україні 1939 року діяльність гімназії в її попередньому вигляді була припинена внаслідок реорганізації освітньої системи. Частина викладачів зазнала репресій або емігрувала, а приміщення та матеріальна база закладу були передані радянським навчальним установам. Попри це, Снятинська гімназія імені Францішека Карпінського залишила помітний слід в історії освіти Покуття та стала важливою складовою культурної спадщини міста Снятина.

Історія

Створення У 1859 році, в період австрійського панування, у Снятині діяла нижча реальна школа. У 1903 році було засновано цісарсько-королівську реальну школу. Від початку свого існування заклад функціонував у приміщенні, переданому міським магістратом, а з 1908 року — у новозбудованому будинку на вулиці Середній. Споруда, зведена коштом місцевої громади, у 1920 році була передана державній скарбниці. Гімназію утворено польським урядом у вересні 1919 року як наслідок ліквідації української державної школи доби Західноукраїнської Народної Республіки, яка діяла тут в 1918 —1919 роках.

1920-ті Спочатку налічувала сім класів, а після 1924 року розширена до восьми, змінивши форму навчання на змішану — коедукаційну, приймаючи на навчання як юнаків, так і дівчат. Українській гімназії довелося покинути своє попереднє приміщення й розташувати навчальний процес в іншій будівлі. Основний склад педагогічного колективу загалом зберігся. До нього приєдналися нові вчителі, зокрема Йосип Афтарчук, Еміліан Баран, Броніслав Хом’як, Арон Лігман, Генрі Голлендер та деякі інші.

Вчителі ж, що відмовились скласти присягу на вірність польській владі, втратили місце роботи без права на пенсію. Серед звільнених було чимало українців, активних учасників розбудови української державності. Значна їхня кількість була змушена покинути Снятин разом із вояками Української галицької армії, що чинили опір польській владі у західноукраїнських землях, а після встановлення влади Польщі зазнали переслідувань. Серед таких був і перший директор української державної реальної школи, сотник УГА Іван Ґдуля.

Протягом 1919–1928 років істотно збільшилася кількість учнів гімназії — зі 101 до 243 осіб. Такий зріст учнів спричинило зарахування учнів із Коломийської гімназії та прийомом до навчального закладу дівчат як вільних слухачок, попри відсутність офіційних норм про спільне навчання юнаків та дівчат. В результаті звернень батьків та за відсутності явних заборон навчатися було дозволено й ученицям.

Посаду директора навчального закладу, який із 1924 року називався Гімназією імені Карпінського математико-природничого профілю, обіймав Владислав Ціхоцькі. Соціальний склад учнів представляв собою переважно дітей заможних селян та купців — вони становили близько половини від загальної кількості учнів, серед яких лише 28 дітей ремісників та 20 — службовців та військових. В навчальному закладі також навчалися 7 дітей робітників торгівлі та фабрик, тоді як діти сільськогосподарських працівників, що становили більшість населення повіту, були практично відсутні. В 1920-х за навчання не платили діти українських ремісників. Одним із тих гімназистів був майбутній повітовий провідник ОУН в Снятині Василь Андрусяк .

1930-ті У міжвоєнний період становище українців у Польській Республіці погіршилося, особливо у галузі освіти. У 1930—1931 навчальному році із 287 учнів лише 66 становили українці. Викладання проводилося польською мовою, вивчення української дозволялося лише раз на тиждень — паралельно з уроками релігії, яку проводив священик Йосип Проць. Плата за навчання сягала 150 злотих на рік, до чого додавалися вступний внесок та витрати на підручники й навчальні матеріали. Водночас середньомісячна зарплата звичайного працівника становила дещо більше 10 злотих.

В останніх роках існування гімназії за директорства Яніни Розенгек, що походила з єврейської родини й за своїми поглядами підтримувала офіційну освітню політику Польщі, тиск на українських учнів істотно зріс. Зокрема, директорка відрахувала 64 українців за відмову читати молитву «Отче наш» польською мовою — цей крок розкритикували навіть деякі польські освітні кола.

Розпорядженням міністра віросповідань і публічної освіти від 23 лютого 1937 року заклад було перетворено на «Державний ліцей і гімназію імені Францішека Карпінського у Снятині» — загальноосвітню середню школу, що складалася з чотирирічної гімназії та дворічного ліцею. Після впровадження реформи Єнджеєвича заклад набув коедукаційного характеру, а ліцейний відділ функціонував за гуманітарним профілем із поєднанням природничих дисциплін.

У 1938 році відбувся останній випуск восьмого класу гімназії. У зв'язку з освітньою реформою, яка розділила навчальні заклади на гуманітарні та природничі ліцеї, Розенгек було звільнено з посади директорки та призначено на її місце І. Піскозуба. Усі спроби Розенгек відновитися на цій посаді за допомогою судового розгляду виявились безуспішними, попри зусилля її синів адвокатів. Водночас вона залишалась працювати заступником директора з навчальної роботи. У цей час гімназія носила назву Гімназії чотирикласної змішаної, для юнаків та дівчат, нового типу. Наступні чотири класи було сформовано як ліцей гуманістичного профілю.

Ліквідація У 1938 році ненадовго посаду директора обійняв Юліан‑Станіслав Косінський, який до цього керував міською школою в районі Балки, розташованої на виїзді у напрямку Чернівців. Після місцевих виборів він був обраний бургомістром міста Снятин. В останній рік існування гімназії посаду директорки знову обійняла Яніна Розенгек, у шлюбі Крензльова. Після приходу радянської влади у Снятин, в жовтні 1939-го року була перепрофільована на Снятинську загальноосвітню середню школу № 1. Відомі учні

Василь Андрусяк — український військовий діяч, полковник Української повстанської армії. Гоїв Зенон-Ярослав Іванович — український військовий та громадсько-культурний діяч, член ОУН. Гоїв Омелян Іванович — хорунжий УГА, український студентський активіст, лісничий інженер . Отто Рікріх — офіцер гестапо, рятівник жителів Снятина від нацистських репресій 1941—1944 років. Микола Плав'юк — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній президент УНР в екзилі протягом 1989—1992 років, п'ятий голова Організації українських націоналістів протягом 1979—2012 років, публіцист, співорганізатор та один з президентів Світового конгресу українців.

Примітки

Джерела

Розвиток середньої освіти в Снятині в другій половині XIX - першій половині XX ст. В контакті з Кліо, 25 жовтня 2015.