Дже́йн Ме́ллорі Бі́ркін (; 14 грудня 1946, Лондон — 16 липня 2023, Париж) — британсько-французька акторка та співачка. Мати французьких акторок і співачок Шарлотти Генсбур і Лу Дуайон та фотохудожниці Кейт Баррі.
Життєпис Народилася 14 грудня 1946 року у Лондоні в родині лейтенанта-командера ВМС Британії Девіда Біркіна (1914—1991) і акторки Джуді Кемпбелл (1916—2004). Її брат Ендрю Біркін (нар. 1945) став режисером та сценаристом, а сестра Лінда Біркін (нар. 1950) стала скульптором.
Джейн Біркін, яка виросла у вільній атмосфері Лондона 1960-х, вже у 17 років вирішила піти слідами матері й уперше записалася на кінопроби. Тоді ж вона дебютувала на сцені лондонського театру Haymarket, зігравши другу дівчину в постановці за п'єсою «Carving a Statue» Грема Гріна.
Далі вона бере участь у пробах до мюзиклу «Готель Пассіфлора». У цей час знайомиться з популярним композитором Джоном Баррі (відомим за музичною темою до фільмів про Джеймса Бонда). У 19 років Біркін вступила у шлюб з Баррі. 1967 року народила доньку Кейт Баррі. Однак шлюб тривав недовго. Відразу після розриву Біркін вирішує переїхати до Франції, аби побудувати кінокар'єру.
Після скромної дебютної ролі у фільмі «Вправність... і як її придбати», славу Джейн Біркін приносить участь у культовому фільмі Мікеланджело Антоніоні «Фотозбільшення», який здобув Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 1967 року, де вона зіграла одну з фотомоделей і з'явилася повністю оголеною в короткій сцені. У наступному році Біркін потрапила у Францію на кінопроби у фільм «Слоган», і хоча вона не говорила французькою, отримала роль. На знімальному майданчику вона зустріла Сержа Генсбура, і, за словами акторки, «це була любов з першого погляду».
Біркін і Генсбур одразу стали наймоднішою парою Франції. 1969 року вони випускають спільний сингл «Je t'aime… moi non plus» («Я тебе кохаю… Я тебе теж ні»), у фіналі якого Біркін починала стогнати, імітуючи оргазм. Сингл став найбільш продаваною піснею року у Франції (більше мільйона копій у перші тижні після випуску) і великим хітом по всій Європі. Усе це відбулося попри заборону на радіоефір пісні в багатьох країнах, а також офіційну заяву Папи Римського із засудженням композиції. За чутками, Генсбур і Біркін дійсно займалися сексом під час запису пісні, хоча це неодноразово спростовувалося. Пісня стала візитівкою скандальної пари.
Окрім того, пісня позначила початок музичної кар'єри Джейн Біркін. Серж Генсбур продовжив писати для її голосу пісні. Творчий союз підкріплювався особистими 12-річними стосунками. 1971 року Біркін народила дочку Шарлотту (популярна акторка й співачка). Упродовж спільних років Джейн Біркін продовжувала активно зніматися в кіно. З її участю вийшло понад 30 картин, здебільшого комедій і детективів, що не здобули особливого успіху. Однією з найпомітніших стала її робота у скандальній стрічці Генсбура «Я тебе кохаю… Я тебе теж ні» (за назвою пісні), яка вийшла 1976 року.
У 1980—1993 роках перебувала у фактичному шлюбі з французьким режисером Жаком Дуайоном. 1982 року народила дочку Лу Дуайон, також акторку.
У 1995—1998 роках у стосунках з французьким письменником Олів'є Роленом.
1984 року будинок моди Hermès представив модель жіночої сумки Біркін, названої на честь акторки.
1989 року Джейн Біркін відмовилася від ордену Почесною легіону.
1992 року виступила режисером і автором сценарію телефільму «О, пробач! Ти спав...» з Крістін Буассон і Жаком Перреном. 2007 року створила фільм «Коробки» за власним сценарієм, заснованим на автобіографічному матеріалі, де також виконала головну роль. Стрічка, у якій також зайняті Джеральдіна Чаплін і Мішель Пікколі, номінувалася на премію Золота камера Каннського кінофестивалю та на Гран-прі Міжнародного кінофестивалю у Братиславі.
2016 року виконала головну роль у швейцарській короткометражці «Жінка і швидкісний потяг» Тімо ван Гунтена, яка номінувалася на премію Оскар за найкращий художній короткометражний фільм. Її останньою появою на екрані стала присвячена їй документальна стрічка «Джейн очима Шарлотти» (2021), створена її дочкою Шарлоттою Генсбур.
2018 року у видавництві «Фаяр» вийшла автобіографічна книга Джейн Біркін «Щоденник мавпочки: 1957—1982». Наступного року вийшла книга-продовження — «Post-scriptum: 1982—2013».
1998 року Біркін було діагностовано лейкемію. 2021 року перенесла інсульт .
Джейн Біркін померла 16 липня 2023 року в себе вдома у Парижі в 76-річному віці https://telegraf.com.ua/ukr/zvezdy/2023-07-16/5800212-umerla-legendarnaya-aktrisa-i-pevitsa-dzheyn-birkin. Прах після кремації захоронено на цвинтарі Монпарнас поряд з її донькою Кейт Баррі, яка загинула у грудні 2013 рокуhttps://www.cbsnews.com/atlanta/news/actress-and-singer-jane-birkin-who-found-fame-in-france-dies-age-76/.
Дискографія
Студійні альбоми 1969 — Je t'aime... moi non plus (з Сержем Генсбуром). 1973 — Di doo dah 1975 — Lolita go home 1978 — Ex fan des sixties 1983 — Baby alone in Babylone 1987 — Lost song 1990 — Amours des feintes 1996 — Versions Jane 1998 — Best Of 1999 — A la legere 2004 — Rendez-Vous 2006 — Fictions 2008 — Enfants d'Hiver 2020 — Oh! Pardon tu dormais… Концертні альбоми 1987 — Jane Birkin au Bataclan 1992 — Integral au Casino de Paris 1996 — Integral a l'Olympia 2002 — Arabesque 2009 — Au palace (live) 2012 — Jane Birkin Sings Serge Gainsbourg via Japan </div>
Фільмографія
Режисер 1991 — Проти забуття (), сегмент «Для Марії Нонни Санта-Клара, Філіппіни» (). 1992 — О, пробач! Ти спав... (), телефільм, також автор сценарію. 1994 — 3000 сценаріїв проти вірусу (), телесеріал, епізод «Я тебе кохаю... я тебе теж ні» (). 2007 — Коробки ( / ), також автор сценарію.
Бібліографія 2013 — Pièces attachées, у співавторстві з Габріель Кроуфорд, з передмовою Олів'є Ролена. 2018 — Щоденник мавпочки: 1957—1982 / Munkey Diaries: Journal 1957—1982, автобіографія. 2019 — Post-scriptum: 1982—2013 / Post-scriptum: le journal intime de Jane Birkin (1982—2013), автобіографія.
Кіновтілення 2010 — Генсбур. Герой і хуліган (), французький фільм Жоанна Сфара у жанрі біографічної фантазії. Роль Джейн Біркін виконала Люсі Гордон.
Нагороди та номінації Сезар 1985 — Номінація на найкращу акторку (Піратка). 1987 — Номінація на найкращу акторку (Жінка мого життя). 1992 — Номінація на найкращу акторку другого плану (Чарівна пустунка). Люм'єр 2019 — Почесна премія Люм'єрhttps://www.parismatch.com/Culture/Cinema/Les-Lumieres-ont-celebre-Jacques-Audiard-Alex-Lutz-et-Jane-Birkin-1603256. Victoires de la musique 1992 — Виконавиця року. 2021 — Почесна преміяhttps://www.ouest-france.fr/culture/musiques/victoires-de-la-musique/direct-artiste-de-l-annee-meilleure-chanson-suivez-la-ceremonie-des-victoires-de-la-musique-2021-7153014. Каннський кінофестиваль 2007 — Номінація на премію Золота камера (Коробки)https://www.festival-cannes.com/2007/la-selection-camera-dor/. Міжнародний кінофестиваль у Братиславі 2007 — Номінація на Гран-прі за найкращий фільм (Коробки). Міжнародний кінофестиваль у Локарно 2016 — Почесна премія Золотий леопард за кар'єрні досягнення.
Відзнаки 2001 — Орден Британської імперії офіцерського ступеня. 2015 — Орден «За заслуги» (Франція) офіцерського ступеняhttps://jorfsearch.steinertriples.ch/name/Jane%20Birkin; кавалер (2004). 2018 — Орден Вранішнього Сонця четвертого ступеняhttps://www.fr.emb-japan.go.jp/itpr_fr/20180430-decorations.html. 2022 — Орден Мистецтв та літератури командорського ступеняhttps://www.culture.gouv.fr/Nous-connaitre/Organisation-du-ministere/Conseil-de-l-Ordre-des-Arts-et-des-Lettres/Arretes-de-Nominations-dans-l-ordre-des-Arts-et-des-Lettres/Nomination-dans-l-ordre-des-Arts-et-des-Lettres-hiver-2022.
Галерея
Примітки
Література англійською мовою Véronique Mortaigne (2019). Je t’aime: The legendary love story of Jane Birkin and Serge Gainsbourg. Icon Books, 256 pages. ISBN 978-1-7857-8484-2. німецькою мовою Gabrielle Crawford: Jane Birkin, Planegg: Hannibal Verlag, 2005, 189 Seiten, ISBN 978-3-8544-5260-7. французькою мовою Andrew Birkin. Serge Gainsbourg et Jane Birkin: L'album de famille intime. Albin Michel, 2022, 224 pages. ISBN 978-2-2264-7105-5. Tony Frank. Serge Gainsbourg. Seuil, 2009, 168 pages. ISBN 978-2-0209-9346-3. японською мовою 山口路子. ジェーン・バーキンの言葉. 大和書房 (2018), 208ページ. ISBN 978-4-4793-0694-8. ジェーン・バーキン. メディア・パル (2011), 127ページ. ISBN 978-4-8961-0204-8.
Посилання Офіційний сайт Історія створення легендарної сумки Hermes Birkin