Склерофітні чагарники Парагуани (ідентифікатор WWF: NT1313) — неотропічний екорегіон пустель і склерофітних чагарників, розташований на північному заході Венесуели.
Географія Екорегіон склерофітних чагарників Парагуани розташований на північному заході Венесуели, простягаючись уздовж південно-східного узбережжя Венесуельської затоки Карибського моря, від крайнього північного сходу штату Сулія на схід через північний захід штату Фалькон. На північному сході екорегіону розташований півострів Парагуана, а на південному сході — посушливі міжгірські западини Баркісімето та , які простягаються через центральну частину штату Лара і складають внутрішню частину регіону . Південно-східна частина екорегіону прилягає до північних передгір'їв гір Кордильєра-де-Мерида, які є частиною .
Півострів Парагуана площею 3405 км² протягом останніх мільйонів років, починаючи з пліоцену, був окремим островом, однак у голоцені, приблизно 3000 років тому, він був поєднаний з континентом піщаним перешийком завдовжки 25 км, який утворився внаслідок тектонічного підняття. Уздовж узбережжя Меданоса простягаються молоді піщані дюни, які постійно оновлюються матеріалом, що надходить із затоки Вела. Сам півострів Парагуана має переважно рівнинний рельєф, а в його центрі є кілька пагорбів та гора заввишки 830 м.
Міжгірські западини Баркісімето та Карора є частиною перехідної зони між Андами та горами Венесуельського Прибережного хребта. З погляду геології тут переважають крейдові та третинні пісковики, вапняки, аргіліти та конгломерати. Кальцитові ґрунти регіону мають високий вміст солей. Уздовж узбережжя Венесуельської затоки простягаються піщані пляжі та дюни. У прибережних районах переважають піщані ґрунти, а далі вглиб континенту — піщано-глинисті ґрунти. Вони мають низький вміст органічних речовин і фосфору та нейтральну кислотність.
На півострові Парагуана присутні лише періодичні водні потоки, а постійні водойми відсутні. На материку річка розділяється на річки Педрегал та Параїсо, які впадають у затоку Коро на південь від Парагуани. Головною річкою, що тече через міжгірські западини на південному сході регіону, є . Ця річка утворюється при злитті річок Морере, Барігуа та Букарес і тече на схід, де впадає у затоку Трісте.
На півдні склерофітні чагарники екорегіону переходять у сухі ліси Маракайбо, на південному сході — у гірські ліси Венесуельських Анд, а на сході — у сухі ліси Лари та Фалькону. У деяких районах на узбережжі Карибського моря зустрічаються мангрові ліси, які є частиною екорегіону венесуельських мангрів.
Клімат На більшій частині екорегіону переважає напівпустельний клімат (BSh за класифікацією кліматів Кеппена), а у деяких районах на узбережжі Венесуельської затоки та на півострові Парагуана — пустельний клімат (BWh за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів у Парагуані не перевищує 300 мм, а у міжгірських долинах Лари та Фалькону коливається від 350 мм до приблизно 1000 мм у передгір'ях. Температура в регіоні може підійматися до 50 °C на відкритому сонці та опускатися до 15 °C у тіні. Причиною посушливості місцевого клімату є сильні північно-східні пасати, що дмуть вздовж узбережжя зі швидкістю від 7 до 11 м/с, а також контраст між температурою моря та суходолу.
Флора Рослинний покрив екорегіону представлений прибережними луками та чагарниками. На прибережних дюнах та солончаках поширені луки та невисокі чагарники, які в глибині континенту переходять у колючі чагарникові та кактусові зарості. Присутність листяних та вічнозелених дерев змінюється залежно від природних умов, утворюючи складну рослинну мозаїку. Флора екорегіону пристосована до екстремальних посушливих умов, солоних ґрунтів, сильних вітрів та спеки.
У прибережних районах екорегіону переважають галофітні та псамофітні луки. Прибережні склерофітні луки переважно поширені на східному узбережжі півострові Парагуана, вздовж вузької смуги стабілізованих дюн між містами Коро та , а також вздовж материкового узбережжя по обидва боки від Коро. Інші ділянки піщаних дюн зазвичай мають рідкісний рослинний покрив або на них він взагалі відсутній.
Галофітні луки — це низькотравні, відкриті трав'янисті угруповання, у яких відсутні дерева та чагарники. Вони ростуть у солонуватих западинах та характеризуються низьким флористичним різноманіттям. Серед видів, що переважають на галофітних луках, слід відзначити (Atriplex cristata), (Heterostachys ritteriana), кущовий солонець (Salicornia fruticosa), (Batis maritima) та (Sesuvium portulacastrum).
Псамофітні луки утворюють густий, однак нерівномірний трав'янисто-чагарниковий покрив серед стабілізованих прибережних піщаних дюн. Серед трав'янистих рослин, поширених на цих луках, слід відзначити (Scaevola plumieri), (Portulaca pilosa), (Cakile lanceolata), (Cyperus planifolius), (Sporobolus virginicus), (Sporobolus pyramidatus), (Sporobolus pumilus) та (Ipomoea pes-caprae), а серед напівчагарників, чагарників та кактусів — (Euphorbia mesembryanthemifolia), (Calotropis procera), (Egletes prostrata), (Tournefortia gnaphalodes), (Myriopus volubilis), (Opuntia caracassana), різноколосник Ріттера (Heterostachys ritteriana), (Euphorbia dioeca), (Croton punctatus), (Cenchrus echinatus) та (Tribulus zeyheri). Подекуди серед піщаних дюн зустрічаються ізольовані дерева, вигнуті внаслідок постійного сильного вітру, зокрема (Conocarpus erectus), (Neltuma juliflora) та (Vachellia tortuosa).
У внутрішніх частинах екорегіону переважають чагарники. Основу чагарникових заростей, поширених у перехідній зоні між екорегіоном та навколишніми сухими лісами, складають кущі та невисокі дерева заввишки до 5 м, які не формують суцільного лісового намету. У цих невисоких однорідних заростях переважають каракаські опунції (Opuntia caracassana), (Lippia origanoides) та (Croton flavens), а також (Croton heliaster), (Bourreria cumanensis), (Caesalpinia mollis), (Randia obcordata), (Bonellia frutescens), (Libidibia coriaria), (Pithecellobium dulce), (Quadrella odoratissima), (Cynophalla linearis), (Leuenbergeria guamacho), китицецвіті мескіти (Neltuma juliflora), (Stenocereus griseus), (Bursera tomentosa), (Morisonia americana) та різні види (Malpighia spp.). Під час сезону дощів між кущами проростає велика кількість однорічних рослин.
У більш посушливих районах поширені невисокі, колючі чагарникові зарості висотою від 3 до 8 метрів. Вони здебільшого дуже густі й можуть розглядатися як деградовані листяні ліси. Серед видів, що переважають у цих заростях, слід відзначити китицецвітий мескіт (Neltuma juliflora), (Castela erecta), мексиканський органний кактус (Stenocereus griseus), каракаську опунцію (Opuntia caracassana), (Mallotus rhamnifolius), (Ipomoea carnea) та сонорські пало-верде (Parkinsonia praecox).
У найбільш посушливих частинах екорегіону переважають невисокі чагарникові зарості бріарес, які включають різноманітні колючі чагарники та кактуси, а також чагарники кардоналес, у яких переважають колоноподібні кактуси. Щільність рослинного покриву може варіюватися від дуже рідкісного до дуже густого. Серед чагарників, які складають основу бріаресу, слід відзначити прямий козячий кущ (Castela erecta), китицецвітий мескіт (Neltuma juliflora), сонорську пало-верде (Parkinsonia praecox), куманську буррерію (Bourreria cumanensis), солодкі мавпячі сережки (Pithecellobium dulce), покручену акацію (Vachellia tortuosa), (Vachellia macracantha), рожеві кручені паничі (Ipomoea carnea), (Croton heliotropiifolius), (Indigofera suffruticosa), (Tephrosia senna), високий калотропіс (Calotropis procera), (Capraria biflora) та (Aristida venesuelae), а серед кактусів — мексиканський органний кактус (Stenocereus griseus), (Cereus hexagonus), (Acanthocereus tetragonus), (Opuntia elatior), (Cylindropuntia caribaea) та (Pilosocereus lanuginosus).
Рослинний покрив півострова Парагуана представлений кількома типами рослинних угруповань. На більшій частині півострова, на висоті до 300 м над рівнем моря, поширені колючі чагарники. В горах у центральній частині півострова, на висоті від 300 до 500 м над рівнем моря, поширені листяні ліси, на висоті від 500 до 700 м над рівнем моря — гірські хмарні ліси, на висоті від 700 до 800 м над рівнем моря — карликові ліси, у яких переважають невисокі кущоподібні види дерев, а на вершині гори Серро-Санта-Ана, на висоті від 800 до 830 м над рівнем моря, — субальпійська парамоподібна рослинність, основу якої складають карликові дерева. За винятком колючих чагарників, флора інших рослинних угруповань Парагуани значно відрізняється від рослинності, поширеної на решті екорегіону. Ліси, поширені в горах півострова, зазвичай дуже густі, невисокі і складаються з двох ярусів дерев та розвиненого підліску. Їхню основу складають (Protium tovarense), (Tetrorchidium rubrivenium), (Hieronyma fendleri), (Alchornea triplinervia), (Qualea calophylla), (Gordonia fruticosa), (Graffenrieda latifolia), (Clusia multiflora), голі сциодафіллуми (Sciodaphyllum glabratum), (Ladenbergia moritziana), (Vasconcellea microcarpa), (Philodendron tripartitum) та (Wettinia praemorsa), а також різні види хамедорей (Chamaedorea spp.) та (Geonoma spp.). Ендеміками Парагуани є (Geonoma paraguanensis) та фальконські родоспати (Rhodospatha falconensis).
В екорегіоні є кілька важливих прісноводних водно-болотних угідь, які є місцями відпочинку для місцевих та перелітних птахів. Серед рослин, що зустрічаються на болотах регіону, слід відзначити (Acrostichum aureum), (Nephrolepis hirsutula), (Pityrogramma trifoliata), (Marsilea ancylopoda), звичайний водяний гіацинт (Pontederia crassipes), (Amoreuxia wrightii), (Ipomoea heptaphylla), (Pluchea odorata), (Pluchea sagittalis) та (Eleocharis mutata).
Загалом флора екорегіону характеризується низьким видовим різноманіттям та рівнем ендемізму. Тим не менш, тут зустрічається кілька видів ендемічних рослин, таких як рідкісні (Oxycarpha suaedifolia) та (Atriplex oestophora). Майже ендемічними представниками регіону є (Crossopetalum rhacoma), кущі висотою 1—3 м, які окрім Парагуани зустрічаються лише в екорегіоні сухих лісів Лари та Фалькону.
Фауна Серед ссавців, поширених на луках та в чагарникових і кактусових заростях екорегіону, слід відзначити білохвостого оленя (Odocoileus virginianus), ошийникового пекарі (Dicotyles tajacu), оцелота (Leopardus pardalis), ягуарунді (Herpailurus yagouaroundi), майконга-крабоїда (Cerdocyon thous), смугастого свинорилого скунса (Conepatus semistriatus), дев'ятипоясного броненосця (Dasypus novemcinctus), американського тамандуа (Tamandua tetradactyla), південного опосума (Didelphis marsupialis), флоридського кролика (Sylvilagus floridanus) та вечірню мишу Хуммелінка (Calomys hummelincki). Ендеміками екорегіону є парагуанські колючі торбомиші (Heteromys oasicus) та парагуанські вусані (Pteronotus paraguanensis), а майже ендемічними його представниками — гуахірські мишачі опосуми (Marmosa xerophila) та кюрасайські нічниці (Myotis nesopolus).