Ка́пова пече́ра (; ) — карстова печера в Бурзянському районі Башкортостану, Росія. Печера комплексного (горизонтально-вертикального) типу простягання. Загальна протяжність - 2220 м. Глибина печери становить 73 м. Категорія складності проходження ходів печери - 2А. Найбільша з багатоярусних горизонтальних печер Башкортостану і Південного Уралу загалом, а також друга за глибиною після Кіндерлінської печериСоколов Ю. В. Капова пещера // Башкирская энциклопедия: в 7 т. - Уфа: ГАУН РБ «Башкирская энциклопедия».. Має статус геологічної (геоморфологічної) пам'ятки природиРеестр особо охраняемых природных территорий Республики Башкортостан / отв. ред. А. А. Мулдашев. - Уфа: Издательский центр «МедиаПринт», 2010. - С. 144., історії та культури, входить до складу заповідника Шульган-Таш. Всесвітньовідома завдяки наскельним розписам доби палеоліту. Печера відноситься до Шульгано-Іргізлинського підрайону Бельсько-Нугуського району Південної області Західноуральської спелеологічної провінції.
Етимологія Об'єкт має кілька історичних назв: російські — Капова печера і Бі́льська пече́ра (), башкирські — Шульга́н-Таш () і Шулюга́н ()Капова пещера // Большая российская энциклопедия: в 35 т. / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М.: Большая российская энциклопедия, 2009. — С. 32. . З них у друкованих джерелах переважає назва «Капова печера», оскільки саме російські дослідники відкрили її для світової науки. Назва «Більська печера» рідковживана. Місцеве населення віддає перевагу етнічній назві «Шульган-Таш».
Офіційну назву виводять або від дієслова — «крапати», оскільки в печері через високу вологість випадає конденсат, або від слова «капище», оскільки Шульган-Таш здавна мав культове значення для місцевих язичників. Назва «Більська печера» походить від назви річки Білої, на березі якої розташований вхід до підземної порожнини.
Башкирська назва «Шульган-Таш» має два витоки. Один з них — місцевий епос «Урал-батир» про братів-багатирів на ім'я Урал і Шульган, що уособлювали добро і зло, відповідно. За легендою брати побилися й Урал переміг Шульгана, однак не став його страчувати, а навіки запроторив до озера у підземній в'язниці. Шульган-Таш в перекладі з башкирської якраз і означає «шульганів камінь». Інший виток цієї назви більш прозаїчний. Вона могла утворитися просто від назви річки Підземний Шульган, яка в ній протікає. В свою чергу її назва є видозміненим словосполученням — «вода померла» (в сенсі щезла, пішла під землю). Ця версія пояснює також і походження маловживаної назви «Шулюган».
Опис
Географія та геологія
Капова печера розташована в 4,5 км від села Акбулатово і в 3,5 км на південний схід від села Гадельгареєво в Бурзянському районі Башкортостану, що на території Росії. Вона знаходиться на заході Південного Уралу, на схилі гори Сарик-Ускан, в 150 метрах від берега Білої та на висоті 8 м над її рівнем, в тому місці, де течія річки різко змінює напрям. Місце розташування печери лежить у кварталі 51 заповідника Шульган-Таш, загалом закритого для відвідування, однак в окремому порядку туристів допускають до неї. За спелеологічним районуванням її відносять до Шульгансько-Іргізлинського підрайону Більсько-Нугуського району.
Капова печера утворена в карбонових хемогенних вапняках і доломітах візейського ярусу, в карстовому масиві заввишки близько 140 м. Її сформували тектонічні розломи в зонах контакту різновікових вапняків і підземних вод. За одними джерелами, протяжність ходів Шульган-Таша становить близько 2 км, печера має тільки два рівні, з'єднані 14-метровим карстовим колодязем. Однак це твердження слід вважати застарілим, оскільки спелеологи все ще знаходять нові ходи. Тому наразі актуальним слід вважати інше твердження: Капова печера — це слаборозгалужена триярусна спелеосистема протяжністю 3045 м з крупними залами та широкими галереями північного, північно-східного та північно-західного спрямування. Середня ширина ходів 7 м, а середня висота 7,6 м. Глибина печери складає 82 м, з урахуванням сифонових підводних порожнин вертикальна амплітуда сягає 162 або 165 м (її можуть помилково зазначати як глибину), площа становить 21 929 м², об'єм дорівнює 155 696 м³. Найнижчий ярус Капової печери знаходиться на сучасному рівні Білої і затоплений водами Підземного Шульгана. Другий відкритий для туристів, на ньому розташовані вхід до печери і три зали, з'єднані короткими галереями. Третій ярус доступний тільки науковцям. Найвідоміші частини Капової печери — зала Хаоса, зала Знаків, Купольна зала (усі на другому ярусі), Діамантовий грот і зала Малюнків (на третьому ярусі).
На підступах до Капової печери в окремій скелі можна побачити грот Сплячий мамонт. Його назва пов'язана з тим, що при певному освітленні це природне утворення обрисами схоже на мамута.
Вхід до печери являє собою величезну арку, над якою нависає скеляста порода завтовшки 30 м. У найвищій точці висота арки становить 21 м, а ширина складає 38 мЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники европейской части РСФСР. — С. 239—241. . За іншими вимірами, висота вхідної арки не перевищує 18 м, але ширина сягає 48 м. За величезний розмір вхід до печери назвали Порталом. Біля східної стіни Порталу розташоване Кругле озеро завглибшки 6 м. В західній стінці Порталу знаходиться Голубиний грот, а біля нього Блакитне озеро, в якому, за переказом, був ув'язнений багатир Шульган. Пересічна глибина Блакитного озера складає 5,6 м, однак воно утворює сифон завглибшки до 82 м. Існують припущення, що це — лише розвідана глибина, а прогнозована може сягати близько 200 м. Блакитне озеро — виток річки Шульган, що б'є потужним джерелом. У печері вона утворює численні озерні сифони (в цій частині її називають Підземний Шульган), а ззовні за 2,5 км від входу знов іде під землю у карстовий розлом. Глибокий карстовий каньйон річки Шульган завдовжки близько 3 км переходить в суху долину з крупними карстовими лійками та озерами, він є нічим іншим як давньою частиною печери. В минулому порода, яка утворювала склепіння цієї частини Шульган-Таша, обвалилася і Підземний Шульган став частиною надземного річища.
Від Порталу Капової печери бере початок її Головна галерея північно-східного спрямування завдовжки 150 м, завширшки 20 м та заввишки від 5 до 8,5 м. Біля входу глиниста підлога цього ходу поросла рослинами і лишайниками. Галерея з'єднує наступні зали: Сталагмітову (завширшки 20 м, заввишки 15 м), Купольну (його ширина 35 м, а висота 15 м), залу Знаків (завширшки 18 м і заввишки 14 м) та залу Хаоса (завширшки 46 м, з висотою 16 м). У стелі Сталагмітової зали є отвір, що веде в галерею північного напрямку. Цей хід можна назвати каньйоноподібним, адже при довжині у 90 м і висоті у 15 м, він має лише 4 м завширшки. Своїм кінцем він виходить у так званий Вестибюль (завширшки 13 м і заввишки 8 м). У Вестибюлі є два виходи. Перший з них веде у західному напрямку до сліпого коридору завдовжки 70 м. Хоча коридор досить широкий (до 10 м), однак має нетипово малу для Капової печери висоту (2 м). Другий хід веде з Вестибюля до зали Малюнків завширшки 30 м і заввишки 20 м. Свою назву вона отримала через те, що саме в ній (разом із залою Знаків) вперше виявили наскельний живопис. Посередині східної стіни зали Малюнків є отвір, який веде до верхнього ярусу печери.
Третій ярус Шульган-Таша починається черговою каньйоноподібною галереєю північно-східного спрямування. Маючи довжину 60 м, ширину від 6 до 10 м і висоту 17 м, вона веде у наступні зали: Акустичну, чия ширина і висота ідеально дорівнюють одна одній (10 м), Овальну (завширшки 15 м, заввишки 4 м), Храм (завширшки 18 м, заввишки 15 м) і Верхню залу (завширшки 10 м, заввишки 15 м), на північ від якої знаходиться Діамантова зала. Ця порожнина відносно невелика (завширшки 8—14 м, заввишки 10—15 м), похила, має два ходи. Один з них прямує до Озерної зали, інший — до Нового відділу. Озерна зала довга (30 м), але відносно важка для проходження, адже при ширині 2—4 м у висоту не перевищує 1—2 м, цією залою тече струмок з каскадами, який з'єднується з Великим Верхнім озером. Розміри цієї підземної водойми істотні, при довжині в 60 м, озеро має ширину 12 м і глибину до 2,5 м. Новий відділ має такі розміри: довжина 25 м, ширина 3—3,5 м, висота 1—4 м. З ним поєднана Райдужна зала (завширшки і заввишки до 20 м), з якої можна потрапити до кількох цікавих порожнин. Зала Відлюдника (завширшки 5 м, заввишки 20 м) вирізняється численними кальцитовими натіками. Кришталева зала (завширшки 10 м, заввишки до 6 м) привертає увагу, по-перше, струмком, в якому кальцитові натіки утворили своєрідні невеликі греблі («гури»), по-друге, трубчастими сталактитами, довжина яких сягає 20—30 см. Ще одна Сталактитова зала веде у галерею, поєднану з Великим Далеким колодязем завширшки 10 м і завглибшки 30 м. Цей грандіозний «комин» з'єднує верхній ярус Капової печери із першим.
На найнижчому ярусі Шульган-Таша утворилися зали Провалля (завширшки 80 м, заввишки 20 м), Засифонна (завширшки 10—15 м, заввишки до 8 м) и Далека (завширшки 25 м, заввишки 10 м). Остання порожнина завершується ходом, загальна довжина якого складає 425 м), при цьому частина його затоплена.
Мікроклімат Капової печери прохолодний, дуже вологий. На другому ярусі нерівне низьке склепіння утворює бар'єр, завдяки якому глибші його частини ізольовані від дії зовнішнього повітря, яке надходить через просторий Портал. Завдяки цьому мікроклімат Шульган-Таша сталий, без помітних температурних коливань, температура в печері цілорічно становить 6—7 °C. В минулому для Капової печери були характерні різноманітні кальцитові утворення, однак наразі більшість з них зруйнована вандалами. Взимку в місцях крапання конденсату неподалік входу утворюються льодяні сталагміти і сталактити. У весняне водопілля Капову печеру затоплюють води Шульгана.
Біота В Каповій печері знайдені бактерії різних фізіологічних груп: сульфатредукуючі, нітрифікуючі, сіркоокисні, марганцеокисні, залізоокисні. Мікологічні дослідження виявили 38 видів мікроміцетів. Серед них є як корінні види (здебільшого пеніцили і мукори), так і інвазивні, занесені людиноюО. Червяцова Флора и фауна пещеры Шульган-Таш. — 14.12.2009..
Цианобактерій та водоростей різних груп (золотистих, зелених тощо) виявлено загалом 154 види. Мохи у Шульган-Таші ростуть біля входу. Вони представлені брієвими та маршанцієвими. Квіткових рослин у печері нема, причому відсутні не тільки природні вселенці, але й представники антропогенної лампової флори.
Досить різноманітний світ безхребетних тварин. Так, малощетинкові черви і нематоди мешкають у мулі печерних водойм, а поодинокі дощові черви, ймовірно, проникли сюди крізь тріщини у стінах. У підземних водоймах також присутні двостулкові м'якуни, черепашкові та веслоногі раки, а крихітні колемболи мешкають у печерному «ґрунті». Павукоподібні представлені акариформними і паразитиформними кліщами. Усі ці тварини настільки дрібні, що їх не можна побачити неозброєним оком. Однак у Каповій печері трапляються і великі комахи. Їх видове розмаїття незначне: жуки представлені турунами, лейодідами і жуками-хижаками, а двокрилі комахи — детритницями і грибними комарами. Три види колембол, знайдених у печері, описані як ендемічні для Шульган-Таша.