Жан-Франсуа де Ла Арп ( ; 20 листопада 1739, Париж — 11 лютого 1803, там же) — французький письменник, драматург і журналіст, літературний критик, член Французької академії. Послідовний прибічник класицизму.

Біографія Жан-Франсуа де Ла Арп народився 20 листопада 1739 року у місті Парижі. Спочатку збирався стати поетом і невдало дебютував у улюбленому тоді жанрі «героїд». Його трагедія «Варвік» була представлена в 1763 році, з величезним успіхом; у пресі ла Арп подав у зв'язку з нею листа до Вольтера, привернувши увагу філософа своєю сміливістю, що згодом призвело до дружніх відносин між Ла Арпом і Вольтером, які тривали до самої смерті останнього.

Трагедії Ла Арпа «Мелані» та «Філоктет», поеми «Tangu et Félime» і «ВІдповідь Горацію» (відповідь на Вольтерівську Epitre à Horace) слабкі та надто риторичні. Більше на своєму місці Ла Арп опинився у журналістиці. Критика його вирізнялася великою різкістю; він не щадив найближчих друзів, коли йшлося про питання художнього смаку, і вдавав з себе Арістарха, який створює естетичний кодекс.

Смерть Вольтера 1778 року значно ускладнила становище Лагарпа; відсутність авторитетного захисту надало сміливості його численним ворогам. Його обсипали епіграмами з приводу трагедії «Barmécide», ганьбили за те, що незабаром після смерті Вольтера він наважився виголосити суворий вирок однієї трагедії свого померлого покровителя і, незважаючи на його стримані й цілком розумні виправдання, змусили його вийти з редакції Меркюр де Франс .

Престиж Лагарпа був відновлений в 1786 році, коли він став професором літератури в нововідкритому ліцеї, призначеному бути Сорбонною світського суспільства. З його читань, зібраних згодом у «Cours de Littérature», найблискучішими були лекції про Расіна. Вони проливають яскраве світло причини того культу, яким оточували ім'я Расіна у XVIII столітті. Загалом Ла Арп проявив себе в цих лекціях, що становлять його головну літературну заслугу, не так проникливим критиком, як професором, що ясно і жваво викладав свій предмет. Він розвинув і застосував на практиці основні принципи Вольтера і, не маючи блиску й оригінальності думки свого вчителя, успадкував частково його вміння бути ясним і переконливим.

Французька революція зробила великий переворот у настрої Ла Арпа. До 1793 року він був затятим республіканцем, всі його ідеї мали революційний характер; але, потрапивши до в'язниці під час терору, він вийшов із неї «наверненим», став віруючим християнином і, відновивши лекції в 1794 році, став громити «ворогів совісті та моральності, мистецтва та літератури».

Жан-Франсуа де Ла Арп помер 11 лютого 1803 року у рідному місті.

Твори

Драми Le Comte de Warwick (1763) Timoléon (1764) Pharamond (1765) Mélanie, ou les Vœux forcés (1770) Olinde et Sophronie (1774) Menzicoff, ou les Exilés (1775) Les Barmécides (1778) Les Muses rivales, ou l’Apothéose de Voltaire (1779) Jeanne de Naples (1781) Molière à la nouvelle salle, ou les Audiences de Thalie (1782) Philoctète (1783) Coriolan (1784) Virginie (1786)

Критика Commentaire sur Racine (1795-1796, veröffentlicht in 1807) De la Guerre déclarée par nos nouveaux tyrans à la raison, à la morale, aux lettres et aux arts (1796) Réfutation du livre de l’Esprit (d’Helvétius) (1797) Du Fanatisme dans la langue révolutionnaire, ou de la Persécution suscitée par les barbares du 18ième siècle contre la religion chrétienne et ses ministres (1797) Lycée, ou, Cours de littérature ancienne et moderne. Tome premier; Tome second; Tome troisième; Tome quatrième; Tome cinquieme; Tome sixieme; Tome septième; Tome neuvième; Tome dixième; Tome onzieme; `Tome douzième; Tome treizième; Tome quatorzième; Tome quinzième; Tome seizième, 18 delen (1798-1804)

Інше L’Alétophile ou l’ami de la Vérité (1758) Héroïdes nouvelles, précédées d’un essai sur l’héroïde en général (1759) Le Philosophe des Alpes. Ode qui a concouru pour le Prix de l'Académie Françoise en 1762 (1762) La Délivrance de Salerne et la fondation du royaume des Deux-Siciles (1765) Mélanges littéraires ou épîtres et pièces philosophiques (1765) Le Poëte (épître, prix de l’Académie française en 1766) Éloge de Charles V (prix de l’Académie française en 1767) Des Malheurs de la guerre et des avantages de la paix (1767) Eloge de Henri IV, Roi de France (1769) Éloge de François de Salignac de La Motte-Fénelon, archevèque-duc de Cambray, précepteur des enfans de France (1771) Éloge de Racine (1772) La navigation (1773) Éloge de La Fontaine (1774) Eloge de Nicolas de Catinat, Maréchal de France (1775) Conseils à un jeune poète (1775) Éloge de Voltaire (1780) Tangu et Filine, poème érotique (1780) Abrégé de l’histoire générale des voyages, 32 Teile (1780) (sehe: https://archive.org/search?query=Abrégé+de+l%E2%80%99histoire+générale+des+voyages) Réponse d’un solitaire de La Trappe à la lettre de l’abbé de Rancé (1780) Le Salut public, ou la Vérité dite à la Convention (1794) Acte de garantie pour la liberté individuelle, la sûreté du domicile, et la liberté de la presse (1794) Oui ou Non (1795) La liberté de la Presse, défendue par La Harpe, contre Chénier (1795) De l'Etat des Lettres en Europe, depuis la fin du siècle qui a suivi celui d'Auguste, jusqu'au règne de Louis XIV (1797) Le Pseautier en français, traduction nouvelle, avec des notes... précédée d’un discours sur l’esprit des Livres saints et le style des prophètes (1797) Correspondance littéraire adressée a son altesse impériale mgr. le grand-duc, aujoud'hui empereur de Russie, et a m. le comte André Schowalow, chambellan de l'impératrice Catherine II. Tome premier; Tome second; Tome troisième; Tome quatrième, (1801-1807) Le Camaldule (1802) Le Triomphe de la religion, ou le Roi martyr (1814) Commentaire sur le théâtre de Voltaire (1814) Prédiction de Cazotte, faite en 1788'' (1817)

Примітки

Посилання