Жирафа Ротшильда (Giraffa camelopardalis camelopardalis) — екотип нубійської жирафи. Це одна з популяцій жираф, які перебувають під найбільшою загрозою зникнення, у 2018 році в дикій природі налічувалося 1399 статевозрілих особин. Жирафа Ротшильда одна з найбільш охоронюваних жираф. Ці тварини показують найкращі темпи зростання популяції. Так за даними 2024 року в Кенії їх популяція перевищила 1,000 особин, а в Уганді чисельність популяції сягнула 2,420 особин, що є найкращим показником серед усіх підвидів жирафів. Чисельність багатьох з них або продовжує зменшуватися, або на стадії стабілізації. Ймовірно такий успіх пов'язаний, з тим, що жираф Ротшильда почали охороняти значно раніше за решту жираф. У 1960-х, коли розпочався активний захист жираф Ротшильда, їх залишалося лише 350 особин. Натомість на інших жираф громадськість звернула увагу лише у 2016 році, коли глобальний перепис жираф на континенті показав критичне зменшення цих тварин.
Таксономія та еволюційна історія
Жирафа Ротшильда (Giraffa camelopardalis rothschildi) названа на честь засновника Музею Тринга Уолтера Ротшильда, також відома як жирафа Барінго, на честь району озера Барінго в Кенії, або як угандійська жирафа. Усі особини, що живуть у дикій природі, знаходяться в заповідних зонах Кенії та Уганди. У 2007 році жирафу Ротшильда було запропоновано вважати окремим підвидом від інших жираф. У 2016 році жирафу Ротшильда було запропоновано розглядати, як конспецифічну з нубійською жирафою (піднято до повного виду), але ця систематика не була широко прийнята.
Характеристики Жирафу Ротшильда легко відрізнити від інших підвидів. Найбільш очевидна ознака полягає в забарвленні хутра. Тоді як сітчаста жирафа має дуже чітко окреслені темні плями з яскраво-білуватими каналами між ними, жирафа Ротшильда більше нагадує масайську жирафу. Однак, якщо порівнювати з масайською жирафою, екотип Ротшильда блідіший, оранжево-коричневі плями менш зубчасті та гострі за формою, а сполучний канал має більш кремовий відтінок. Крім того, у жирафи Ротшильда немає відмітин на гомілці, що створює враження, ніби вона одягнена у білі панчохи.
Ще одна відмінна риса жирафи Ротшильда, хоча її важче помітити, це кількість рогів на голові. Це єдиний фенотип жирафа, який народжується з п'ятьма ріжками. Два з них є більшими та більш очевидними у верхній частині голови, які є загальними для всіх жираф. Третій ріг часто можна побачити в центрі чола жирафи, а два інших знаходяться за вухами. Щодо гібридизації та середовища існування: жирафи Ротшильда мають різні генетичні маркери, яких зазвичай немає в інших видів, що захищає їхні популяції від вимирання та гібридизації. Вони також вищі зростом, ніж інші підвиди, досягаючи 5,88 м у висоту. Вони можуть важити до 1,300 кг.
Самці більші за самиць, а їхні два найбільші рожки зазвичай лисі, через часті дуелі. Зазвичай вони мають темніший колір, ніж самиці, хоча це не є гарантованим показником статі.
Вважається, що м'ясо жирафи Ротшильда дуже солодке, а його кістки містять особливий тип жиру, який традиційні культури використовують як лікарські компоненти.
Ареал і поширення Ізольовані популяції жираф Ротшильда живуть у саванах, луках і відкритих лісах Уганди та Кенії. Можливо, вони регіонально вимерли в Південному Судані та північно-східній частині Демократичної Республіки Конго. 60 % популяції жираф Ротшильда проживає в Уганді. Найбільша їх популяція в Національному парку Водоспад Мерчісона.
Екологія та поведінка Жирафи Ротшильда спаровуються в будь-яку пору року і мають період вагітності від 14 до 16 місяців, зазвичай народжуючи одне дитинча. Вони живуть невеликими стадами, причому самці та самиці з дитинчатами живуть окремо, змішуючись лише для спаровування. Жирафи Ротшильда терпимі до інших тварин, які їх оточують, якщо вони не відчувають загрози. Здебільшого вони дуже доброзичливі, але, як відомо, самці вступають у бійки за право паруватися. Паруються жирафи протягом усього року.
Загрози та збереження Жирафа Ротшильда перебуває на межі зникнення. Залишилося дуже мало місць, де жирафу Ротшильда можна побачити в дикій природі, найвідомішими місцями є Національний парк озера Накуру в Кенії і Національний парк Водоспад Мерчісона (парк володіє найбільшою популяцією жираф, станом на 2024 рік в ньому нараховувалося 1800 особин жирафи Ротшильда) на півночі Уганди.
Дві карликові жирафи висотою менше 3 м були помічені в Національному парку Водоспад Мерчісона. Вчені припускають, що їхня карликовість могла бути спричинена інбридингом через зменшення популяції, що також є великою загрозою для популяції.
В неволі Існують різні програми розведення в неволі — зокрема, у Центрі жирафів у Найробі, у Кенії — які спрямовані на розширення генофонду в дикій популяції жираф Ротшильда. Понад 450 особин утримуються в зоопарках, зареєстрованих ISIS (міжнародна система інформації про види) (до яких не входить Центр жирафів у Найробі), що робить його та сітчастого жирафа найпоширенішими фенотипами жирафів в неволі.
Список літератури