Голод в Украї́ні 1946—1947 ро́кі́в — масовий голод, спричинений повоєнним виснаженням України (дефіцит робочих рук, худоби та техніки), а також посухою і неврожаєм, зумисне посилений економічною політикою керівництва СРСР, спрямованою на вилучення зерна та іншого продовольства для передачі його країнам Східної Європи з метою допомогти братнім режимам соціалістичного табору. Так, 1946-го з СРСР вивезено 350 тисяч тон зерна до Румунського королівства, у 1947 — 600 тисяч тон зерна — до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тон зерна. А в ряді регіонів РРФСР, Молдавській РСР, Українській РСР стрімко поширювався голод. Лише за перше півріччя 1947 року офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Історія

7 січня Міністерство держбезпеки УРСР повідомило МДБ СРСР і ЦК КП(б)У про важкий продовольчий стан колгоспів Кіровоградської області. Приблизно 1223 сім'ї не мали продуктів харчування і перебували у виснаженому стані з ознаками дистрофії. Особливо постраждали сім'ї колгоспників, загиблих на фронті, багатодітні, сім'ї інвалідів Другої світової війни Червонокам'янського, Олександрійського, Піщано-Бродського, Устинівського, Підвисоцького, Новогеоргієвського, Великовисківського і Добровеличківського районів.

8 січня Міністерство держбезпеки УРСР направило МДБ СРСР повідомлення про голод в Одеській області. Найбільше випадків опухання і смертних випадків від нього спостерігалось у Біляївській, Овідіопольській, Благоївській сільрадах Іванівського району, Жовтневому, Гайворонському, Комінтернівському та інших районах області. Тоді ж повідомлено про захворюваність на дистрофію і смертність серед робітників і колгоспників Дніпропетровської області. Керівництво дніпропетровських заводів, знаючи про існування робітників, які хворіли на дистрофію, не вживало заходів щодо надання їм допомоги. В Петриківському та Петропавлівському районах області взято на облік 1500 сімей, які потребували термінової допомоги хлібом.

11 січня секретар Полтавського обкому КП(б)У В. Марков направив повідомлення секретареві ЦК КП(б)У Д. Коротченку про продовольчі труднощі та факти виснаження і голоду в області. В 1946 р. у Полтавській області з 2460 колгоспів на трудодні колгоспникам видано до 100 г хліба в 186 колгоспах, від 100 г до 200 г — у 812 колгоспах, від 200 г до 300 г — у 876 колгоспах. У 58 колгоспах видано на трудодень від 500 г до 1 кг хліба. Продовольче становище погіршувалося і тим, що внаслідок німецької окупації багато колгоспів залишились без корів і не мали присадибного господарства.

10 лютого в Дніпропетровську, обласний відділ охорони здоров'я направив доповідну записку облвиконкому і обкому КП(б)У про факти захворювання на дистрофію серед населення області. На початок лютого у 22 містах і районах зареєстровано 6476 хворих, з них дорослих — 4434, дітей — 2342. Госпіталізовано 887 осіб. Внаслідок неможливості госпіталізації більшості хворих катастрофічна ситуація склалася в багатьох районах, особливо у містах Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді, Нікополі тощо. Існували випадки, коли госпіталізація хворих на дистрофію, особливо у сільських районах, не мала позитивних наслідків, оскільки в лікарнях не було хліба і продуктів харчування.

12 лютого Голова Ради міністрів СРСР Й.Сталін та керуючий справами Ради міністрів СРСР А.Чадаєв направили телеграму Раді міністрів УРСР. Як виняток, було дозволено постачати хлібом з 15 лютого по червень 1947 року робітників, службовців і членів їхніх сімей, які проживали у сільській місцевості УРСР у кількості 260 тис. осіб додатково до затвердженого на лютий контингенту, у тому числі 191 тис. осіб працездатних, за нормою 200 г хліба на день і 69 тис. осіб непрацездатних членів сімей за нормою 100 г хліба на день.

17 лютого УМВС Ізмаїльської області доповіло МВС УРСР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання збільшилась смертність і захворювання на дистрофію. За січень 1947 р. в області померло 4533 особи, народилося — 1258. З числа померлих — 1568 осіб померло від дистрофії. За першу декаду лютого 1947 р. померло 2625 осіб, із них від дистрофії — 978. В області налічувалося приблизно 16 тис. хворих на дистрофію. Особливо велика смертність спостерігалась в Новоіванівському і Болградському районах. Протягом січня-лютого 1947 р. виявлено випадки канібалізму.

1 березня Рада міністрів СРСР постановила виділити додатково колгоспам України насіннєву позику для весняної сівби 1947 р. у кількості 90 тис. тонн зерна ярових культур, у тому числі 34 тис. тонн ярової пшениці. М. Хрущов та Л. Каганович були зобов'язані забезпечити безумовне виконання державного плану весняної сівби в УРСР, особливо ярої пшениці. Тоді ж у Запорізькій області виконком Великобілозерської райради направив доповідну записку до облради про фіксацію на території району 2251 особи опухлої від голоду та випадки смертності від нього. Із загальної потреби хліба для постачання робітників і службовців 25 тонн, район отримував хлібні картки на 10650 кг хліба із запізненням щомісячно до 10 днів.

Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. У багатьох областях Української РСР їли також дрібних гризунів, собак, кішок. Були навіть випадки людоїдства. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія. В цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч знаходилися у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. Багато випадків захворювання на дистрофію було зафіксовано і на території Щорського району. Станом на 2 липня 1947 р. в Українській РСР нараховувалось понад 2  млн. 154 тис. виснажених голодом людей — дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Поширювався й тиф. 30 липня 1947 року УМВС Чернівецької області направило Міністерству внутрішніх справ УРСР донесення про реєстрацію в області 39594 хворих на дистрофію, з них дітей до 14 років — 10397, госпіталізованих — 4221, померлих від дистрофії — 2829 осіб.

Причини

Стан сільського господарства після закінчення Другої світової війни був дуже складний. Було пограбовано і зруйновано близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл, з яких понад 250 зазнали долі Корюківки. Різко скоротилося поголів'я худоби. Коней залишилося 30 % довоєнної кількості, великої рогатої худоби — 43 %, овець і кіз — 26 %, свиней — 11 %. Значно постраждали тракторний і комбайновий парки.

Розорене війною сільське господарство, яке потребувало допомоги, аби стати на ноги, ще більше було підірване посухою. У січні 1946 року М. С. Хрущов, виступаючи на нараді передовиків сільського господарства, сказав:

Такого стихійного лиха в Україні не було 50 років. Території, охоплені посухою, були більшими, ніж 1921 року й наближалися за розмірами до лихої пам'яті 1891 року. 1946 рік відкинув ще далі назад зруйноване під час війни сільське господарство Української РСР. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектаруКовпак Л. В. Голод 1946—1947 рр. в Україні: влада і людина. Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Зб. ст. Вип. 13: Голод 1946—1947 р.: ретроспективний погляд істориків (З приводу 60-річчя трагедії). Матеріали «круглого столу» (22 березня 2007 року)/ Голов. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. — 297 с.. У південних областях вона була ще нижчою — лише 2,3-2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Українській РСР становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж голодного 1921 року. Цього року багато колгоспників нічого не одержали на трудодні. Крім того, в роки війни були розорені їхні підсобні господарства. 43 % колгоспників не мали корів, а 20 % — узагалі ніякої худоби. Це ще більше ускладнило їхнє становище.

Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі надмірні зернопобори в посушливі неврожайні повоєнні роки.

Влада Радянського союзу на чолі з Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених посухою, скасувати карткову систему, створювалися «резерви зерна», а також постачався хліб майбутнім союзникам — країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, відбулося викачування хліба із селаВ. В. Коротенко, Т. П. Пустовіт Голод 1945—1947 років на Полтавщині. Висвітлення ходу хлібозаготівельної кампанії 1946—1947 років на шпальтах обласної газети «Зоря Полтавщини» .

4 липня 1946 рада міністрів УРСР і ЦК КП(б)У таємною постановою затвердили річний план хлібозаготівель з урожаю 1946 по Українській РСР у кількості 340 млн пудів; вимагалося в дводенний строк довести до районів встановлені для кожної області плани хлібозаготівель; розробити й довести до кожного господарства п'ятиденні графіки здавання зерна з метою закінчення хлібозаготівель не пізніше 1 жовтня 1946 р.

Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік — 340 мільйонів пудів хліба виконати Українській РСР було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 року 23 областям України: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та іншим було підвищеноРабенчук О. П. Голод в Україні 1946—1947. Док. і матеріали. — Київ — Нью-Йорк, 1996. — С. 32-35.. 22 липня 1946 року з метою безумовного виконання державного плану хлібозаготівель кожною областю і районом Української РСР Рада міністрів УРСР і ЦК КП(б)У таємною постановою надали право виконкомам і парткомам КП(б)У збільшити колгоспам, а в західних областях і селянським господарствам, що мали добрий врожай, обов'язкове постачання зерна державі в межах до 50 % від розмірів хлібозаготівель, нарахованих за діючими нормами. Загальне збільшення хлібопостачання склало 21013 тис. пудів.

Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже в усій Українській РСР голод, що швидко поширювався. 10 серпня 1946 М. Хрущов направив Й. Сталіну доповідну записку про хлібозаготівлі в Українській РСР, у якій повідомлялося, що по УРСР на 5 серпня 1946 план хлібозаготівлі в розмірі 362750 тис. пудів (включаючи збільшення хлібопостачання на 22750 тис. пудів) виконано на 24,3 % (88042 тис. пудів). Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та іншим областям.

21 серпня 1946 року сільськогосподарський відділ ЦК КП(б)У повідомляв ЦК КП(б)У про заходи боротьби з перевезенням хліба із західних областей України. Відмічалося, що органи транспортної міліції УРСР у зв'язку з постановою Ради міністрів РРФСР від 31 липня 1946 р. про заборону продажу зерна на ринку колгоспами, колгоспниками й одноосібниками до виконання ними плану хлібозаготівлі з урожаю 1945—1946 рр. організували на великих залізничних станціях Української РСР оперативні загороджувальні загони, які боролися з продажем і купівлею зерна та борошна на базарах. У червні транспортна міліція УРСР зняла з товарних потягів 62,4 тис. осіб, що добиралися в Західну Україну по хліб. За дві останні декади липня було знято 97633 особи.