Права працівників — як і юридичні права, так і права людини, що стосуються трудових відносин між працівниками та роботодавцями. Ці права кодифіковані в національному та міжнародному законодавстві про працю та зайнятість. Загалом ці права впливають на умови праці у трудових відносинах. Одним із найпомітніших є право на свободу об'єднань, інакше відоме як право на організацію. Працівники, об'єднані в профспілки, користуються правом на ведення колективних переговорів про поліпшення умов праці.

Трудові передумови Протягом історії працівники, які претендували на якісь права, намагалися відстоювати свої інтереси. Під час Середньовіччя селянське повстання в Англії виражало вимогу покращення заробітної плати та умов праці. Один із лідерів повстання, Джон Болл, відомий стверджуючи, що люди народжуються рівними, кажучи: «Коли Адам копався, а Єва — хто був джентльменом?» працівники часто апелювали до традиційних прав. Наприклад, англійські селяни боролися проти загороджувального руху, який забирав традиційно общинні землі та робив їх приватними.

Британський парламент ухвалив Фабричний акт 1833 року, згідно з яким діти віком до 9 років не можуть працювати, діти віком 9–13 років можуть працювати лише 8 годин на день, а діти віком 14–18 років можуть працювати лише 12 годин на день.

Трудові права є відносно новим доповненням до сучасного корпусу прав людини. Сучасна концепція трудових прав бере свій початок у XIX столітті після створення профспілок після процесів індустріалізації. Карл Маркс є одним із найперших і найвидатніших захисників прав працівників. Його філософія та економічна теорія були зосереджені на питаннях праці та виступали за його економічну систему соціалізму, суспільство, яким керували б працівники. Багато соціальних рухів за права працівників були пов'язані з групами, що перебували під впливом Маркса, такими як соціалісти та комуністи. Більш помірковані соціалісти-демократи та соціал-демократи також підтримували інтереси працівників. Нещодавні заходи з захисту прав працівників зосереджені на особливій ролі, експлуатації та потребах працівниць, а також на все більш мобільних глобальних потоках випадкових, службових або гостьових працівників.

Основні норми праці Визначені Міжнародною організацією праці (МОП) у , основні трудові стандарти «широко визнані такими, що мають особливу важливість». Вони універсальні, незалежно від того, чи ратифіковано відповідні конвенції, рівень розвитку країни чи культурні цінності. Ці стандарти складаються з якісних, а не кількісних стандартів і не встановлюють певного рівня умов праці, заробітної плати або стандартів охорони здоров'я та безпеки. Вони не мають на меті підірвати порівняльну перевагу, яку можуть мати країни, що розвиваються. Основні трудові стандарти є важливими правами людини і визнаються в широко ратифікованих міжнародних документах з прав людини, включаючи Конвенцію про права дитини (CROC), найширше ратифіковану угоду про права людини зі 193 сторонами та ICCPR зі 160 сторонами.Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, Ratification and Reservations: Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, Ratification and Reservations: Вони були включені до різних положень, пов’язаних із працею, у таких інструментах «м’якого права», як Глобальний договір ООН, Керівні принципи ОЕСР та Декларація МОП про МНК.

Основними нормами праці є:

Свобода об'єднань: працівники можуть вступати в профспілки, які не залежать від впливу уряду та роботодавців. Право на ведення колективних переговорів: працівники можуть вести переговори з роботодавцями колективно, а не індивідуально. Заборона всіх форм примусової праці: включає захист від в’язничної праці та рабства та запобігає примусу працівників до роботи під примусом. Ліквідація найгірших форм дитячої праці: встановлення мінімального працездатного віку та певних вимог щодо умов праці для дітей. Відсутність дискримінації при працевлаштуванні: рівна оплата за однакову працю.

Дуже небагато країн-членів МОП ратифікували всі ці конвенції через внутрішні обмеження, однак, оскільки ці права також визнаються в УДПЛ і є частиною звичаєвого міжнародного права, вони зобов’язуються поважати ці права. Для обговорення включення цих основних трудових прав у механізми Світової організації торгівлі дивіться . Є багато інших питань, окрім цього ядра, у Великій Британії права працівників включають право на відомості про працевлаштування, деталізовану декларацію про оплату праці, дисциплінарний процес, під час якого вони мають право на супровід, щоденні перерви, перерви для відпочинку, оплачувані відпустки тощо.

Проблеми трудових прав за темами Окрім права на організацію, рухи працівників проводили кампанії з різних інших питань, які, можна сказати, пов'язані з трудовими правами. Рух працівників розпочав боротьбу за покращення умов праці. У 1768 році відбувся перший страйк нью-йоркських кравців-підмайстрів, які протестували проти зниження заробітної плати. Це стало початком руху. У XIX столітті були сформовані профспілки, які мали на меті покращити умови праці для всіх працівників. Вони боролися за підвищення заробітної плати, розумний робочий день і безпечніші умови праці. Рух працівників очолював зусилля, спрямовані на припинення дитячої праці, надання пільг на охорону здоров'я та допомогу працівникам, які були травмовані або вийшли на пенсію. У наступних розділах ви знайдете більше пояснень.

Годинні обмеження Багато кампаній руху працівників пов’язані з обмеженням годин на робочому місці. Рухи працівників XIX століття виступали за . Групи захисту прав працівників також прагнули обмежити робочий день, зробивши робочий тиждень 40 годин або менше стандартним у багатьох країнах. У 2000 році у Франції було встановлено , хоча з тих пір цей стандарт значно послабився. Працівники можуть домовитися з роботодавцями про довшу роботу, але додаткові години оплачуються понаднормово. У Європейській Унії робочий тиждень обмежений максимум 48 годинами, включаючи понаднормову роботу (див. також Директиву про робочий час).

Умови на робочому місці Захисники трудових прав працювали над покращенням умов праці, які відповідають встановленим стандартам. Під час прогресивної ери Сполучені Штати розпочали реформи на робочому місці, які отримали поштовх розголосу завдяки «Джунглям » Аптона Сінклера та таким подіям, як пожежа на фабриці Triangle Shirtwaist у 1911 році. Прихильники праці та інші групи часто критикують виробничі потужності з поганими умовами праці як потогінні цехи та професійну небезпеку для здоров’я та проводять кампанії за кращу практику праці та визнання прав працівників у всьому світі.

Безпека та соціальна стійкість Останні ініціативи у сфері сталого розвитку включали акцент на соціальну стійкість, яка включає просування прав працівників і безпечних умов праці, запобігання торгівлі людьми та усунення нелегальної дитячої праці в продуктах і послугах екологічного походження. Такі організації, як Міністерство праці та Державний департамент США, оприлюднили дослідження продуктів, у яких використовується дитяча праця, і галузей, які використовують або фінансують торгівлю людьми. Трудові права визначаються на міжнародному рівні такими джерелами, як Норвезька агенція державного управління та електронного урядування (DIFI) і стандарти ефективності Міжнародної фінансової корпорації.

Прожитковий мінімум Рух працівників наполягає на законах про гарантовану мінімальну заробітну плату, і тривають переговори про підвищення мінімальної заробітної плати. Однак опоненти вважають, що закони про мінімальну заробітну плату обмежують можливості працевлаштування для некваліфікованих працівників і працівників початкової кваліфікації.

Часто обговорюються переваги та витрати прямих іноземних інвестицій на трудові права. Дослідження Пейтона та Ву показує, що хоча «працівники можуть не відчути різкого підвищення мінімальної заробітної плати, але вони отримають незначну користь від кращого дотримання існуючих законів про мінімальну заробітну плату або інших гарантій захисту, наданих законом, поступово покращуючи загальні умови праці, оскільки надходить більше ПІІ».

Глобалізація У березні 2004 року Всесвітня комісія з соціального виміру глобалізації опублікувала звіт під назвою «Справедлива глобалізація: створення можливостей для всіх». У звіті визнається, як потенційна глобалізація може вплинути на трудові права. Реформування глобалізації вимагатиме співпраці не лише всередині країни, а й на глобальному рівні. Вона пропонує політичній владі «поновити увагу до глобальної солідарності».

Захисники прав трудящих були стурбовані тим, як глобалізація може вплинути на трудові права в різних країнах. Деякі міжнародні агентства та міжнародні корпорації вважають, що суворі заходи обмежать економічне зростання країни. Оскільки компанії передають свою роботу працівникам з країн з нижчою оплатою праці, уряди пом’якшать свої правила, щоб залучити бізнес. У результаті бідні країни запроваджують нижчі стандарти трудових прав, щоб конкурувати з іншими країнами. Дослідження Лейни Мозлі показує, що колективні трудові права зменшилися з моменту нещодавнього глобального розширення. Завдяки тому, що кілька країн підписують угоди та договори, трудові права можуть бути захищені по всьому світу. Однак деякі країни підписують його, хоча й не планують дотримуватися правил. Таким чином, практика трудових прав може постраждати.

Однак деякі стверджували, що глобалізація може покращити дотримання трудових прав, відповідаючи на вимоги інших країн. Уряди діятимуть у своїх національних інтересах, тому, коли важлива торгова країна закликає до жорсткого забезпечення дотримання трудових прав, вони діятимуть відповідно.

Проблеми трудових прав за демографічною ознакою

Дитяча праця

Захисники трудових прав також працювали над боротьбою з дитячою працею. Вони сприймають дитячу працю як експлуатацію, яка часто завдає економічної шкоди. Противники дитячої праці часто стверджують, що діти, які працюють, позбавлені освіти. У 1948 році, а потім знову в 1989 році ООН проголосила, що діти мають право на соціальний захист.

Дітям важко боротися за свої основні права, особливо на роботі. Їх часто недостатньо лікують. Роботодавці користуються перевагами дитячої праці, тому що їм бракує здатності вести колективні переговори та йти на компроміс, щоб працювати на неприємному робочому місці. Майже 95% дитячої праці відбувається в країнах, що розвиваються. Прикладом галузі, в якій випадки дитячої праці призводять до тяжких травм або смерті, є видобуток кобальту в ДРК, а також видобуток міді в Замбії, де діти, як повідомляється, беруть участь у всіх формах видобутку корисних копалин за рахунок своєї освіти. Зростає занепокоєння тим, що зростаючий попит на ресурси, які залучають дитячу працю для таких галузей, як виробництво акумуляторів для електромобілів, лише посилить порушення трудових прав. В Індії та Пакистані діти працюють багато годин у різних галузях промисловості через борги, які набрали їхні батьки. Бідні сім’ї іноді покладаються на дохід своїх дітей, щоб сплатити рахунки. У Єгипті близько 1,5 мільйона дітей віком до 14 років працюють, хоча існує трудове законодавство про захист дітей.

Дитяча праця в США У Сполучених Штатах Закон про справедливі трудові стандарти 1938 року (FLSA) обмежує працевлаштування дітей. FLSA визначає мінімальний вік для працевлаштування до 14 років для несільськогосподарських робіт з обмеженням годин, обмежує години для молоді віком до 16 років і забороняє працевлаштування дітей віком до 18 років у професіях, які вважаються небезпечними Міністром праці.

У 2007 році Массачусетс оновив законодавство про дитячу працю, згідно з яким усі неповнолітні повинні мати дозвіл на роботу.

Вагітні працівниці