Хвигура (Сигнальна вежа) — трапецієподібна сигнальна вогняно-димова споруда, яку використовувала козацька сторожа для передачі інформації про наближення або напад татарських загонів. Як тільки на обрії з'являлися вороги, ці вежі спалахували, попереджаючи все козацьке військо і мирне населення про небезпеку.Як козацькі хфигури захищали українські землі: історія сигнальних веж
Опис конструкції
Хвигура встановлювалася на підвищеннях, курганах або інших стратегічних точках. Вона складалася з 19 просмолених бочок із одним днищем і однієї бочки без дна. Конструкція споруди виглядала так:
Шість бочок у нижньому ярусі розташовувалися колом і обв’язувалися просмоленими канатами.
Наступний ярус складався з п’яти бочок, далі йшли три, дві, а на самому вершечку стояла одна бочка без дна.
Усередину споруди заливали смолу.
Над верхньою бочкою встановлювали залізний прут із блоком, через який протягували мотузок із запалювачем та грузилом, що опускалося в порожнину.Хвигура
Функціонування системи попередження
В Україні існувала розгалужена система сторожових постів, яка дозволяла швидко передавати сигнал тривоги. Якщо дозорні помічали наближення ворогів, вони негайно підпалювали хвигуру. Вогонь і дим були видимими на сусідніх вежах, після чого там теж запалювали сигнальний вогонь. Таким чином, сигнал передавався вглиб території України за короткий проміжок часу.
Інші значення Окрім сигнальних веж, хвигурами також називали дерев’яні споруди, зведені на пам’ять про визначні події, а також придорожні хрести.
У культурі Опис хвигури зустрічається в романі Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця» (1967). У творі детально змальовується функціонування сторожових веж та їхня роль у захисті України від загарбників.
В наш час побачити хвигуру можна в Києві, в музеї просто неба Мамаєва Слобода.
Галерея
Примітки
Джерела Ільченко О. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця. Київ: Дніпро, 1967.