Шталаг IV-B (є абревіатурою німецького  — «Головний табір») — один з найбільших концентраційних таборів на території Німеччини, що розташовувався поблизу Мюльберга в Саксонії.

У період з 1939 по 1945 рік у таборі було ув'язнено понад 30 тисяч осіб. Табір був звільнений у 1945 році Червоною армією. Аж до 1948 року НКВС утримувало тут ув'язнених злочинців, перетворивши будівлю концтабору на в'язницю.

Історія Табір займав площу близько 30 гектарів та був відкритий у вересні 1939 року. Першими ув'язненими було близько 17 тисяч польських солдатів, захоплених у ході німецького наступу у вересні 1939 року. Перші два місяці вони жили просто неба або в наметах, а деяких перевели в інші табори. У травні 1940 року надійшли перші французькі солдати, які були взяті в полон у битвах у Франції. У 1941 році після боїв у Греції в таборі з'явилися британські та австралійські бранці, а після червня 1941 року перші військовополонені з Радянського Союзу. У жовтні 1944 року надійшло кілька тисяч поляків, захоплених після Варшавського повстання членів «Армії Крайової», зокрема кілька сотень жінок-солдатів. Останні були переведені в інші табори, такі як Stalag IV-E (Альтенбург) та Oflag IX-C (Мольсдорф) у листопаді 1944 року. Наприкінці грудня цього ж року після Арденської битви було надіслано близько 7500 полонених американців. Особливістю табору було те, що жінки та чоловіки утримувалися спільно, а також були випадки народження дітей. За спогадами ув'язнених, робочий день починався з п'ятої ранку, без будь-яких вихідних або святкових днів. Цигарки служили основним засобом платежу за прихильність охорони або надання будь-яких послуг.

Червона армія звільнила ув'язнених у таборі 23 квітня 1945 року. Загалом за час існування табору у його стінах утримувалися представники з 33 держав. Коли Червона Армія підійшла до табору у квітні 1945 року, на його території утримувалося близько 30 000 осіб, із них 7 250 були британцями. Близько 3 000 людей померли внаслідок туберкульозу та тифу. Британські та американські ув'язнені продовжували утримуватись у таборі ще понад місяць після звільнення радянськими військами. Майор Василь Верщенко пояснював це тим, що між СРСР та союзниками існує домовленість, згідно з якою всі полонені американці будуть повернуті лише після сплати за них фінансового відшкодування. Окремим солдатам вдавалося здійснити втечу і пробратися на підконтрольні американцям території.

У серпні 1945 року НКВС відкрили на території табору в'язницю, де утримували понад 22 800 осіб, а 6 700 з них загинули. В'язниця припинила своє існування 1948 року.

Меморіал Меморіал жертвам Шталага IV-B розташований на цвинтарі військовополонених у Нойбурксдорфі поблизу Бад-Лібенверди. Місцева громада збудувала меморіал жертвам Шталага IV-B Цайтхайн у Меморіальному гаю (Gedenkstätte Ehrenhain Zeithain) поблизу вокзалу, де також знаходиться музей. Територію табору Шталага IV-B також перетворили на меморіальну зону зі скляними стелами, що пояснюють історію табору.«Glasstelen erinnern an Opfer zweier Diktaturen.» Lausitzer Rundschau. 24 April 2012. Retrieved 23 November 2016. У 2016 році уряд Німеччини залучив приватизаційну компанію BVVG GmbH для пошуку потенційних покупців прав на видобуток корисних копалин на території колишнього Шталага IV-B з метою відкриття гравійного кар'єру на території табору. Після запеклих протестів у лютому 2017 року було вирішено розділити видобувну ділянку та захистити меморіал табору.

Видатні особи, які пройшли Шталаг IV-B

 — голландський малаколог Клод Сімон — лауреат Нобелівської премії з літератури 1985 року, Франція Константи Ільдефонс Галчинський — польський поет Курт Воннеґут — американський письменник  — польський солдат опору

Література Henk E. Pelser, Henk's war. A Memoire of the Dutch Underground. London, Portell Production, 2006 (Medical officer cadet in the Dutch army, POW in Stalag IV-B from 16 March 1944 — 12 June 1945)Summary of the book 'Henk's war' 2006 Herbert Krentz: To Hell in a Halifax. (The true story of RCAF pilot Herbert Krentz, who spent more than a year at Stalag IV-B after being shot down over Germany. Krentz invited his fellow POWs to write in his journal, and their stories, in their own words, are reproduced in the book.)Herbert Krentz

Примітки