Гарун Тазієв (11 травня 1914, Варшава — 2 лютого 1998, Париж) — французький вулканолог.

Життєпис Тазієв народився у Варшаві як другий син батька-татарина (лікаря) і матері-полячки (хіміка та політолога з докторським ступенем). Після ранньої загибелі його батька на фронті під час Першої світової війни він і його мати переїхали до Бельгії через Санкт-Петербург у 1921 році. З 1927 по 1929 рік він перебував у Франції, але повернувся до Бельгії і став бельгійським громадянином у 1936 році. Бувши студентом, він грав у футбол, регбі та був чемпіоном університету з боксу. Вивчав сільське господарство в Жамблу (закінчив у 1938) та геологію в Льєжі (закінчив у 1944). Під час Другої світової війни брав участь в Опорі. Потім він працював інженером на видобутку олова в Конго (Катанга), де почався його інтерес до вулканів. Як геолог у Геологічній службі Бельгійського Конго, він спостерігав виверження Кітуро в 1948 році. У 1957 році він став викладачем (Chargé de Cours) у Вільному університеті Брюсселя, де він заснував центр вулканології, а з 1958 року на тій самій посаді на Факультеті наук у Парижі, де він став директором лабораторії вулканології в Institut de physique de globe. Він розпочав всесвітні експедиції до вулканів. З 1972 року він був метрдотом, а потім директором де Recherche в CNRS.

Він був одним із перших, хто спостерігав підводні виверження (Азорські острови, 1957–1963 рр.) і відкрив лавове озеро в Ньїрагонго. Будучи раннім прихильником тектоніки плит, він використовував її для інтерпретації вулканізму в Афарському трикутнику Tazieff The Afar triangle, Scientific American 1970 та Африканській рифтовій долині та вимірював віддалення африканського континенту в Афарі.

Він став відомим завдяки своїм фільмам про виверження вулканів, які він представив ширшій аудиторії з 1950-х років, наприклад, Les rendevous du diable (1960). У 1967 році Тазієва номінували на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Він також був з Жаком Кусто під час його перших експедицій на «Каліпсо» в 1951 році.

Він був громадянином Франції з 1971 року. З 1984 по 1986 рік він був державним секретарем Франції з питань готовності до стихійних лих під керівництвом Лорана Фабіуса та кілька разів урядовим радником у Франції. Був активним учасником екоруху у Франції. Тазієв публічно заперечував антропогенне глобальне потепління і стверджував, що діра в озоновому шарі виникла ще до виділення флуорвуглецевих сполук. Він також був дослідником печер.

З 1973 по 1976 рік французький уряд доручив йому нагляд за вулканами Монтань-Пеле та Суфріер. У 1976 році це призвело до бурхливих публічних дебатів з його начальником в Institute de physique du globe de Paris Клодом Аллегром і директором вулканологічної обсерваторії в Гваделупі Мішелем Фейяром щодо питання про те, чи слід евакуювати 70 000 мешканців схилів вулкана Суфріер у Гваделупі. Тазієв радив проти цього, не бачачи безпосередньої небезпеки від пірокластичних потоків, і мав рацію.

З 1988 по 1995 рік він був президентом Comité supérieur des risques volcaniques. У 2000 році астероїд 8446 Тазієв був названий на його честь.Minor Planet Circ. 41383 Те ж саме стосується і Тазієвих скель в Антарктиді.

Похований на Пассі (кладовище), Париж.

Основні публікації Cratères en feu, Édition Arthaud, 1951 (Neuauflage Gallimard jeunesse 1973 und in 4. Auflage Arthaud 1978) Tore der Hölle. Vulkankunde, Rüschlikon-Zürich, Müller, um 1950 L’Eau et le Feu, Édition Arthaud, 1954. Deutsche Ausgabe: Im Banne der Vulkane. Abenteuer eines Geologen im ostafrikanischen Graben, Brockhaus 1955 Les rendez-vous du diable, Édition Hachette, 1959, 1961 Geburt eines Vulkans – afrikanisches Abenteuer, Lux 1962 Der Ätna und seine Nachbarn – Stromboli, Vulcano, Lipari, Lux 1960 The Afar Triangle. In: Scientific American. Februar 1970 Histoires de volcans, Le Livre de Poche, 1978. mit Clément Borgal und Norbert Casteret 15 aventures sous terre, Édition Gautier-Languereau, 970. L’Etna et les volcanologues, Édition Arthaud, 1973 Vingt-cinq ans sur les volcans du globe, 2 Bände, Édition Nathan, 1974–1975. L’odeur du soufre: expédition en Afar, Édition Stock, 1975. Cordillères, séismes et volcans, Laffont, 1975 Niragongo, ou le volcan interdit, Flammarion, 1975. Deutsche Ausgabe Niragongo, Rüschlikon-Zürich, Müller 1980 Le gouffre de la Pierre Saint-Martin, Arthaud, 1952, Neuauflage 1976 Online bei Association de recherches spéléologiques internationales de la Pierre Saint-Martin, pdf Jouer avec le feu, Seuil 1976 La Soufrière et autres volcans: la volcanologie en danger. Édition Flammarion 1979 Ouvrez donc les yeux : conversations sur quelques points brûlants d’actualité (Gespräche mit Claude Mossé), Laffont 1980. mit Claude Villers Ça sent le soufre, Édition Nathan 1981. Les volcans et la dérive des continents, Presses universitaires de France, 1973, 1984, 1991, deutsche Ausgabe Vulkanismus und Kontinentwanderung, DVA 1974 Sur l’Etna, Flammarion 1984, deutsche Ausgabe Der Ätna- der Berg, seine Gefahren, seine Zukunft, Busse-Seewald 1988 Quand la terre tremble, 3. Auflage, Fayard 1986 La prévision des séismes, Hachette, Collection questions de science, 1987 Les volcans, Hachette littérature 1987 mit Max Derruau Le volcanisme et sa prévention, Masson 1990 mit Bernard Amy, Florence Trystram: Sur l’Etna, 3. Auflage, Flammarion, 1991 Les défis et la chance: ma vie, Édition Stock - L. Pernoud, 2 Bände, 1991–1992 (Autobiographie, Band 1: De Pétrograd au Niragongo, Band 2: Le Vagabond des Volcans) La terre va-t-elle cesser de tourner ?: pollutions réelles, pollutions imaginaires, 2. Auflage, Édition Seghers, 1992. Erebus - Volcan Antarctique, Arthaud 1978 und Collection Babel, Terres d’aventures. Actes Sud. 1994 Volcans, Édition Bordas, 1996.

Фільми Les Rendez-vous du Diable, 1958/1959 Les eaux souterraines 1961 Lava – Abenteuer in vulkanischen Tiefen (Le Volcan interdit), 1966 Afar ou la dérive des continents, 1975 Niragongo 1976 Erebus, volcan des glaces, 1977 Etna, 1977 Etna 89, 1991 Fernsehserie Haroun Tazieff raconte sa terre, acht Folgen, 1984, Société nationale de télévision française Retour à Samarkand, 1991, Fernsehserie Le feu de la Terre, 1993

Примітки

Інтернет-ресурси Nachruf in der New York Times

Centre Haroun Tazieff Publikationsverzeichnis und Filme Jacques Varet zu Tazieff, 2009, COFRHIGEO, Annales des Mines Webseite, französisch, pdf