Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття () — один з голосних звуків. Інколи його також називають «неогубленим ненапруженим переднім високим голосним». В українському письмі позначається літерою и.

Позначення Handbook of the International Phonetic Association визначає [ɪ] як «середньо-централізований закритий передній неогублений голосний» (mid-centralized (lowered and centralized) close front unrounded vowel), отже, існує паралельне його позначення як [i̽]. Проте, в деяких мовах (наприклад, австралійській англійській, данській, шведській) наявний ненапружений голосний високого підняття, що відрізнюється від свого відповідника переднього ряду, який транскрибують у МФА як [i̞], [ɪ̟], [e̝] (у статті використане позначення [ɪ̟]).

У Міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɪ]. У Розширеному фонетичному алфавіті SAM позначається як [I].

Характеристика Підняття — високе, але він є ненапруженим: язик не так напружується, як при вимові голосних високого підняття. Ряд — передній, ненапружений: язик витягають вперед майже так само, як при вимові голосних переднього ряду Звук є неогубленим, тобто губи під час вимови не округляють

В українській мові

Сучасність

В українській мові звук [ɪ] — один з найпоширеніших звуків, його передають за допомогою літери «и», наприклад, у словах бик, кит, мити, ходити, займенниках ти, ми, ви, вони, закінченні інфінітива дієслів бігти, нести, чекати тощо. Окрім того, його вимовляють на місці ненаголошеного [ɛ] ([виритено], [зимля], [сило]). Змішування ненаголошених [ɪ] та [ɛ] — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Іноді воно приводить до омофонії, коли різні слова звучать абсолютно однаково: «мине́» і «мене́» ([mɛ̝ˈnɛ], [меине́]), «наведу́» і «на виду́» ([nɑ̽wɪ̞ˈdu], [навиеду́]).

Історія За даними порівняльно-історичного мовознавства неогублений ненапружений голосний переднього підняття утворився в староукраїнський період (XII ст. до поч. XV ст. — у північноукраїнських діалектах та до кін. XV ст. — у південноукраїнських діалектах) злиттям двох давньоукраїнських (давньоруських) звуків праслов'янського походження — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття [ɨ] («ы») і неогубленого голосного переднього ряду високого підняття [і] («і») Навчальний посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2010 Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського національного університету імені Лесі Українки 2010. Слід зауважити, що аналогічний процес відбувся у болгарській і сербськохорватській мовах, тільки злиття цих голосних дало врешті не [ɪ], а [і], тобто «ы» перетворився на «і»Див. «Фонетика болгарської мови» і «Фонетика сербськохорватської мови».

На початку XIX ст. далеко не всім дослідникам була очевидною відмінність [ɪ] від [ɨ]. Так, відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

Правопис

До кінця XVIII ст. зберегалась давньоукраїнська традиція орфографії, літера и продовжувала позначати не тільки звук [ɪ], але й [і], у той же час в інших словах (ты, вы, сытый) цей звук передавала літера «ы», на той час давно втративши свою первісну вимову ([ɨ]) у більшості українських говорів. Котляревський вживав для позначення [ɪ] переважно «ы» (бы, вызыраю, колы, крыва, мы, пылненько, тры), після шиплячих — «и», зрідка «ы» (живитъ, чимъ, зледащивъ, мужыкъ, бачывъ); так само після губних (убирайся, пичинокъ, бытыся, пылы, несамовытый, умытысь); вживання ж літер «и» й «і» для позначення звука [і] відповідало тодішній російській орфографії (див. «Правопис Котляревського»). Ярижка приписувала передавати [ɪ] виключно літерою «ы» (після шиплячих могли писати «и», «і»). Проект орфографії 1818 року (правопис Павловського) приписував передавати звук [ɪ] тільки літерою «ы», виключивши з абетки «и». Правопис Максимовича зберіг вживання літер «и», «і» для обох звуків, лише додаючи «дашок» до «и», коли її треба було читати як [і] (втім, й до нього відомі приклади для цієї мети використання двох крапок). Нарешті правопис 1837 року (Правопис Русалки Дністрової) виключив «ы» з української абетки, запровадивши правило передавати звук [ɪ] лише літерою «и», а звук [і] — літерою «і», втім, залишивши традиційне вживання літери «ѣ» (вѣра, ѣхати, лѣс, золотіѣ) — згідно з давньоруським правописом. Б. Д. Грінченко, використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «»Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.

У запозиченнях Звук [ɪ] дуже поширений в мовах світу (див. таблицю), він часто зустрічається в англійській, німецькій і інших мовах. Але українською у власних іменниках його традиційно передають не літерою «и», а «і» (Білл, Сідней, Сіті) — можливо, так усталилося внаслідок посередництва російської мови при запозиченні (при передаванні ж загальних іменників вибір літери визначає «правило дев'ятки»).

Звук [ɪ] замінює близький до нього [ɨ] у запозиченнях з російської, а також інших мов (молдавської, казахської), що використовують на письмі літеру «ы» — літеру «и» у цьому випадку використовують як її український аналог. При транслітерації українських слів латинкою, для позначення [ɪ] прийнято вживати «y» (так само, як для російського [ɨ], позначуваного літерою «ы»).

Приклади Мова Слово МФА Значення Примітки Англійська Більшість діалектів 'шматочок' Див. Англійська фонетика Австралійська англійська Повністю передній. Див. Англійська фонетика Новозеландська англійська 'ліжко' У тих самих випадках. В інших — більш відкритий [e], або навіть [ɛ] (для мовців у ПАР). Південноафриканська англійська Ассирійська арамейська ] 'зима' Здебільшого в діалектах Тіарі. Звук [ə] вживають переважно в інших говірках. Ачуар-шивіар            — Алофон звука [i]. Верхньолужицька 'бути' Алофон звука після твердих приголосних. Див. Верхньолужицька фонетика В'єтнамська 'старша сестра' Див. В'єтнамська фонетика Гіндустані            — Див. Фонетика гіндустані Данська Літературна 'цілий' Повністю передній. Частіше його транскрибують як [e] (може бути довгим) — згідно традиційному варіанту вимови. Див. Данська фонетика Західнофризька Гінделоопський діалект 'тварина' Див. Західнофризька фонетика Ірландська 'особа' Див. Ірландська фонетика Іспанська Східноандалузька 'мої' Повністю передній. Відповідає звуку в інших діалектах, але в них ці звуки теж розрізнюють. Див. Іспанська фонетика Мурсійський діалект Йоруба            — Повністю передній, у МФА прийнято транскрибування [ĩ]. Являє собою носовий голосний, замість нього може бути закритий ĩ. Кайнганг 'гримуча змія' Атонічний алофон звуків і . Китайська Юе / 'лід' Див. Фонетика кантонської мови У / 'один' Литовська 'надія' Лімбурзька Гамонтський діалект 'північний вітер' Літературна вимова, викликана нідерландським впливом; може вимовлятися також як [eː]. Див. Гасселтський діалект 'хибний' Вертський діалект 'бути' Алофон звука перед носовими приголосними. Люксембурзька 'нога' Повністю передній; у МФА прийнято транскрибувати як [eː]. Описується також як «голосний високо-середнього підняття [eː]». Див. Люксембурзька фонетика Монгольська 'схил' Нідерландська Діалект Орсмал-Ґуссенговена 'погляд, полиск' Голосний переднього ряду. Роттердамський діалект 'шматочок' Скоріше передній; відповідає звуку [ɘ̟] в літературній нідерландській. Див. Нідерландська фонетика Гаазький діалект Німецька Південний бернський діалект 'полотно' Відповідає звуку в мовленні міста Берна. Літературна 'будь ласка' Може мати нижче підняття. Див. Німецька фонетика Німецько-платський діалект 'зима' Норвезька 'трошки' Може бути повністю переднім. Див. Норвезька фонетика Пенджабі ਨਿੰਬੂ 'лимон' Португальська Бразильська португальська 'кіношний' Вимовляється внаслідок редукції й нейтралізації ненаголошених [e] (може бути вставним), [ɛ] і [i]. Може також бути німим. Див. Португальська фонетика Російська 'дерево' Вимовляється лише в ненаголошених складах. Див. Російська фонетика Румунська Банатський діалект 'річка' Відповідає звуку [ɨ] у літературній румунській. Див. Румунська фонетика Сицилійська 'усмішка' Словацька 'швидкий' Середній між голосним переднього ряду і ненапруженим голосним переднього ряду. Див. Словацька фонетика Сумі 'казати' Повністю передній; його також описують як «закритий [i]». Турецька 'споживач' Алофон звука [i], описуваний звичайно як «прикінцевий, що зустрічається в прикінцевому складі речення». Див. Турецька фонетика УкраїнськаСучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д.пономарева. — 2-ге вид., перероб. —К.: Либідь, 2001. — с. 14 'кит' Див. Українська фонетика. Французька Квебекський варіант 'маленька' Алофон звука [i] в закритих складах. Див. Французька фонетика Чеська Богемський діалект 'були' Також його описують як [e];. Відповідає [i] в моравському діалекті Див. Чеська фонетика Шведська Центрально-шведська літературна 'оселедець' Повністю передній. Див. Шведська фонетика Шотландська гельска 'прихід' Див. Ісландську літеру «і» часто транскрибують як [ɪ], але насправді вона часто читається як середній закритий [e]., процитоване за

Примітки