Революційний націоналізм — це назва, яка застосовується до політичної філософії багатьох різних типів націоналістичних політичних рухів, які бажають досягти своїх цілей шляхом революції проти встановленого порядку. Особи та організації, яких називають революційними націоналістами, включають деякі політичні течії у Французькій революції, ірландських республіканців, які брали участь у збройній боротьбі проти британської корони, рух Cần Vương проти французького панування у В’єтнамі, рух за незалежність Індії в 20 столітті, деякі учасники Мексиканської революції, Беніто Муссоліні та італійські фашисти, Автономний уряд Хорасана в Ірані 1920-х років, Августо Сесар Сандіно, Революційний націоналістичний рух у Болівії, чорний націоналізм у Сполучених Штатах та деякі рухи за незалежність Африки.
Африка Кілька африканських рухів за незалежність у XX столітті характеризували як революційні націоналістичні.
Одним з африканських антиколоніальних лідерів, якого вважали революційним націоналістом, був Амілкар Кабрал, який очолював рухи за незалежність у Гвінеї-Бісау та Кабо-Верде.Basil Davidson, "On Revolutionary Nationalism: The Legacy of Cabral" in Latin American Perspectives, Spring, 1984, Vol. 11, No. 2 У 1956 році Кабрал заснував Африканську партію за незалежність Гвінеї та Кабо-Верде, яка почала збройну боротьбу проти португальської колоніальної влади в 1963 році, і зрештою країни здобули незалежність у 1974 та 1975 роках відповідно. Ця колоніальна війна також призвела до піднесення Руху збройних сил у самій Португалії, який повалив диктатуру в цій країні.Basil Davidson, "On Revolutionary Nationalism: The Legacy of Cabral" in Latin American Perspectives, весна, 1984, Vol. 11, No. 2, сс. 16-17 Революційний націоналізм Кабрала був втілений у концепції «єдності та боротьби», яка мала на меті об’єднати різні етнічні та культурні спільноти Гвінеї-Бісау та Кабо-Верде в єдину національну ідентичність, засновану на боротьбі проти колоніального панування. Basil Davidson, "On Revolutionary Nationalism: The Legacy of Cabral" in Latin American Perspectives, весна, 1984, Vol.11, No.2, сс. 38-39
Ще одним африканським рухом, ідеологію якого називають революційним націоналізмом, є Народний фронт за демократію та справедливість (PFDJ) в Еритреї. Ідеологія об'єднання наголошує на необхідності еритрейської боротьби за незалежність і прагне «прищепити еритрейській молоді цінності Боротьби шляхом вільного (і іноді прямого) моделювання досвіду бійців у війні за визволення».Jennifer Riggan, The Struggling State: Nationalism, Militarism, and the Education of Eritrea, Temple University Press, 2016, розділ: "Struggling for the Nation: Contradictions of Revolutionary Nationalism", с. 34 Крім того, пропагує «ідею багатокультурного, мультирелігійного, єдиного національного цілого».
Революційний націоналізм також був визначений як тема у творах кенійського письменника Нгугі ва Тхіонго. Elleke Boehmer, Stories of women: Gender and narrative in the postcolonial nation, Manchester University Press, 2009, розділ: "'The master's dance to the master's voice': revolutionary nationalism and women's representation in Ngugi wa Thiong'o", с. 42
Азія Термін використовувався для опису елементів руху за незалежність Індії, який виступав проти британського панування в Індії. Індійський штат Джаркханд був домом для революційних націоналістичних політичних груп, починаючи з періоду між 1902 і 1918 роками, і особливо з 1912 року. L.N. Rana, "Revolutionary Nationalism in Jharkhand" in Proceedings of the Indian History Congress, 2000–2001, Vol. 61, Part One, с. 718 Дака Анушилан Саміті (Dhaka Anushilan Samiti) та інші націоналістичні рухи з Бенгалії поширили свої дії в Джаркханді протягом цього часу, їхньою метою було надихнути велике насильницьке повстання проти британського правління. Вони намагалися дістати динаміт, порох та інші вибухові речовини з копалень Джаркханд, але їх діяльність була розкрита, а багато революційних націоналістів були заарештовані. L.N. Rana, "Revolutionary Nationalism in Jharkhand" in Proceedings of the Indian History Congress, 2000–2001, Vol. 61, Part One, с. 719
У Біхарі, індійському штаті, розташованому на північ від Джаркханду, на початку XX-го століття також існували жорстокі організації, які виступали за незалежність, і їх описували як революційних націоналістів або терористів.Mahesh Chandra, "Revolutionary Nationalism in the District of Hazaribagh (Bihar)" in Proceedings of the Indian History Congress, 1989, Vol. 50, c. 519 Вони «вірили в методи насильства для забезпечення свободи» і у відповідь стикалися із посиленням урядових репресій. Mahesh Chandra, "Revolutionary Nationalism in the District of Hazaribagh (Bihar)" in Proceedings of the Indian History Congress, 1989, Vol. 50, с. 519 Коли їх заарештували, вони отримали юридичну допомогу від членів Індійського національного конгресу, хоча сам Конгрес виступив проти застосування насильства. Mahesh Chandra, "Revolutionary Nationalism in the District of Hazaribagh (Bihar)" in Proceedings of the Indian History Congress, 1989, Vol. 50, сс. 522-523
В Індії революційний націоналізм також ототожнюється з Бхаґатом Сінгхою, якого британці стратили в 1931 році за участь у Лахорській справі про змову. Kama Maclean, "The History of a Legend: Accounting for Popular Histories of Revolutionary Nationalism in India" in Modern Asian Studies, November 2012, Vol. 46, No. 6, с. 1540
У історії В’єтнаму термін революційний націоналізм використовувався для позначення опозиції французькому колоніальному правлінню, яка почалася в 1880-х роках серед патріотично налаштованих в’єтнамських придворних чиновників і провінційних еліт, які сформували рух Кан Вуонг. Він мав на меті відновити владу імператора і зберегти традиційне суспільство, але зазнав поразки. Пізніше це надихнуло друге покоління антиколоніальних лідерів у XX столітті.David L. Anderson, edit., The Columbia History of the Vietnam War, Columbia University Press, 2017, chapter: "Setting the Stage: Vietnamese Revolutionary Nationalism and the First Vietnam War," Mark Philip Bradley, сс. 96-97
В Ірані повстання полковника Мохаммеда Такі Песіяна в 1921 році було описано як експеримент революційного націоналізму. Песіян очолював військову державу, розташовану в Мешхеді, яка була суперником центрального уряду на чолі з Реза-ханом після державного перевороту в Персії 1921 року.Stephanie Cronin, "An Experiment in Revolutionary Nationalism: The Rebellion of Colonel Muhammad Taqi Khan Pasyan in Mashhad, April–October 1921" in Middle Eastern Studies, Oct. 1997, Vol. 33, No. 4, сс. 693
Європа У Європі термін революційний націоналізм застосовували до різноманітних націоналістичних політичних рухів, починаючи з часів Французької революції XVIII століття.
Французький революційний націоналізм був формою громадянського націоналізму, який прагнув нав’язати спільну національну ідентичність усьому населенню Франції, незалежно від етнічного походження чи регіональних культур і мов та був революційним у тому, що мав на меті «гомогенізацію людства», не бажаючи «виключити будь-кого, хто не відповідає певному етнічному профілю, а радше включити будь-кого, хто бажає прийняти певну культурну ідентичність».David A. Bell, "Lingua Populi, Lingua Dei: Language, Religion, and the Origins of French Revolutionary Nationalism" in The American Historical Review, Dec. 1995, Vol. 100, No. 5, с. 1436
Ірландський націоналізм XIX століття також характеризується як революційний, оскільки прагнув революційного повалення британського панування в Ірландії. Після поразки молодоірландського повстання в 1848 році багато лідерів повстанців втекли в еміграцію до Парижі, де «опинилися в інтелектуальному центрі революційного націоналізму».Brian Jenkins, Irish Nationalism and the British State: From Repeal to Revolutionary Nationalism, McGill-Queen's University Press, 2006, c. 255 Вони налагодили контакти з польськими націоналістами, які також боролися за національну незалежність і які відстоювали ідеї «цілющого» тероризму та мобілізації селянства для актів насильства», що надихнуло ірландський революційний націоналізм.Brian Jenkins, Irish Nationalism and the British State: From Repeal to Revolutionary Nationalism, McGill-Queen's University Press, 2006, с. 255 Ірландських революційних націоналістів почали називати феніанцями, і цей рух включав ірландські організації по обидва боки Атлантики, такі як Ірландське республіканське братство та Феніанське братство. Brian Jenkins, Irish Nationalism and the British State: From Repeal to Revolutionary Nationalism, McGill-Queen's University Press, 2006, с. 262
На початку XX століття в Італії політична думка Беніто Муссоліні зосередилася на радикальній формі італійського націоналізму, яку назвали революційним націоналізмом. За словами А. Джеймса Грегора, до 1909 року Муссоліні мав нечіткий і неточний підхід до концепції революційного націоналізму, хоча визнавав його історичну роль, яка згодом стала основою для його подальших поглядів. A. James Gregor, Young Mussolini and the Intellectual Origins of Fascism, University of California Press, 1979, c. 75
На цій ранній стадії, незважаючи на схильність Муссоліні до націоналізму, він все ще виступав проти традиційного патріотизму та загальноприйнятої націоналістичної привабливості, яка включала його рішучу відмову від типу націоналізму, який підтримували привілейовані класи та традиційна буржуазія, яка просто використовувала гасла націоналізму "кожного разу, коли можна отримати прибуток". A. James Gregor, Young Mussolini and the Intellectual Origins of Fascism, University of California Press, 1979, с. 97 А. Джеймс Грегор описує підхід Муссоліні до його версії націоналізму так:Революційний націоналізм Муссоліні, хоч і відрізнявся від традиційного патріотизму та націоналізму буржуазії, демонстрував багато тих рис, які ми сьогодні ототожнюємо з націоналізмом слаборозвинених народів. Це був антиконсервативний націоналізм, який передбачав величезні соціальні зміни; був спрямований як проти іноземних, так і проти внутрішніх поневолювачів; створював образ оновленої й відродженої нації, яка виконуватиме історичну місію; він посилався на моральний ідеал безкорисливої жертви та відданості служінню колективним цілям; і це нагадувало давню славу й передчувало спільну й більшу славу. A. James Gregor, Young Mussolini and the Intellectual Origins of Fascism, University of California Press, 1979, с. 99У 1914 році Роберт Міхельс, ранній революційний синдикаліст, який пізніше приєднається до Національної фашистської партії до 1924 року, закликав до «революційного націоналізму бідних» для сприяння індустріалізація в Італіяї, оскільки вважав, що «саме промисловість дозволяє людям жити й процвітати в сучасному світі», а без розвиненої індустріальної бази народ стає об’єктом міжнародної зневаги. A. James Gregor, The Faces of Janus: Marxism and Fascism in the Twentieth Century, Yale University Press, 2000, с. 133, 215
Після Другої світової війни у Франції термін революційний націоналізм був прийнятий як самоопис Третім позиціоністським рухом, який мав на меті бути політично синкретичним і поєднував ультраправий націоналізм і лівий націоналізм. Nicolas Lebourg, "Qu'est ce que le nationalisme-revolutionnaire?" (1/2), Fragments sur les Temps Presents, 9 березня 2009.
Америка У Болівії Революційний націоналістичний рух — це політична партія, створена в 1941 році, очолила Національну революцію 1952 року та правила країною з 1952 по 1964 рік. За словами Вінстона Мура Казанови, революційний націоналізм "став антиолігархічною ідеологією домінованого сектору, офіційною ідеологією болівійської держави після 1952 року, і стоїть в основі обґрунтування авторитарних військових режимів, які перебувають при владі з 1964 року."Christian Anglade, Carlos Fortin, edit., The State and Capital Accumulation in Latin America, Vol. 2, Palgrave Macmillan, 1990, chapter: "Capital Accumulation and Revolutionary Nationalism in Bolivia, 1952–85," Winston Moore Casanovas, с. 32