Саксонська армія () — військове формування Саксонського курфюрства (1682—1807), а згодом Саксонського королівства (1807—1918). Регулярна саксонська армія була вперше створена в 1682 році і продовжувала існувати до скасування німецької монархії у 1918 році. З утворенням Наполеоном Рейнської конфедерації Королівська саксонська армія приєдналася до французької «Великої армії» разом з 37 іншими німецькими державами.
Історія
Ранні періоди: васальні та наймані війська До XVII століття саксонські правителі мали лише особисту гвардію, а для ведення бойових дій набирали васальне лицарське ополчення або наймали солдатів. Лицарі забезпечувалися зброєю та спорядженням за рахунок курфюрста, а прості мешканці виконували роль піхоти. Однак ці війська збиралися лише на час воєнних конфліктів і розпускалися після їхнього завершення.
З часом у Саксонії почали застосовувати наймані війська. Курфюрст Моріц першим зрозумів важливість постійного війська і почав перетворювати найманців на гарнізони великих міст і фортець, що дозволило краще контролювати територію. Він також запровадив перші військові регламенти та накази, що регулювали використання зброї та екіпірування.
У XVII столітті військові реформи продовжив курфюрст Йоганн Георг I, який створив Defensionswerk — систему оборонних військ, що складалася з регіональних ополченців. Вона не змогла ефективно протистояти іноземним арміям, і вже в 1630-х роках під час Тридцятилітньої війни (1618—1648) саксонські міста неодноразово потрапляли під контроль шведських та імперських військ.
Формування регулярної армії (1682—1699) Значний крок у розвитку армії зробив курфюрст Йоганн Георг III, відомий як «Саксонський Марс». Він переконав панівні верстви населення Саксонії, що найм військ на час війни є дорожчим, ніж утримання постійної армії. У 1682 році в Саксонії була створена перша регулярна армія, яка складалася з шести піхотних і п'яти кавалерійських полків (близько 10 000 солдатів)Gross: Geschichte Sachsens. 2002, S. 115.
З цього часу армія продовжувала розвиватися та брала участь у війнах, у 1683 році саксонці допомагали імперським військам під час оборони Відня від османів, у 1688 році саксонські війська брали участь у облозі Майнца під час війни з Францією.
Курфюрст Йоганн Георг IV також створив кавалерійський полк «Великих мушкетерів», проте не зміг здійснити жодних подальших змін в армії, оскільки правив лише три роки і, як стверджується, помер від віспи в 1694 році. Однак, згідно з новими науковими даними, припускається, що він був отруєний своїм молодшим братом Августом, який згодом змінив його на престолі. За правління курфюрста Август II Фрідріха (1694—1733), також відомого як Август Сильний, саксонська армія досягла нового розквіту.
Північна війна (1700—1716) Август Сильний, ставши королем Речі Посполитої, вирішив повернути Лівонію, яка належала Швеції. У 1700 році він розпочав бойові дії, але саксонське військо не змогло взяти Ригу, а після битви на Дюні (1701) зазнало поразки.
У 1706 році після чергової поразки у війні Август був змушений зректися польського престолу.
Реформи 1717—1733 років Після закінчення участі Саксонії у Північній війні настав період миру, що тривав понад 15 років, який Август використав для створення добре навченої та сучасної армії в ході масштабної військової реформи.Fiedler: Grundriß der Militär- und Kriegsgeschichte. 1976, S. 161 : загальна чисельність армії була доведена до 30 000 осіб, введено нові навчальні програми для офіцерів та солдатів, створено новий рід військ гренадерів — елітних солдатів, які використовували ручні гранати.
Створивши свою армію, Август Сильний намагався уникнути подальших воєн. З невдалого досвіду Північної війни він знав, що програна битва може стати кінцем його старанно збудованої нової армії. Він не мав ані фінансових коштів, ані населення, щоб продовжувати відбудовувати саксонську армію. В останні роки свого правління Август II зібрав ще два полки кірасирів, два полки легкої кавалерії і чотири піхотні полки. Коли Август II помер у Варшаві 1 лютого 1733 року, він залишив по собі саксонську армію, яка налічувала понад 26 000 осіб і мала дуже високий рівень підготовки та оснащення своїх солдатів. Саксонська армія не поступалася жодній іншій європейській армії того часу.
Війна за польську спадщину та дві сілезькі війни (1733—1745)
Війна за польську спадщину (1733—1735) Після смерті польського короля Августа II Сильного в 1733 році розгорілася боротьба за престол між його сином, саксонським курфюрстом Фрідріхом Августом II, та Станіславом Лещинським, якого підтримували Франція і Швеція.
Фрідріх Август II отримав підтримку від Австрії та Росії, які розглядали його як стабільного союзника. У 1733 році саксонські війська (приблизно 20 000 солдатів) рушили до Польщі та захопили Краків та брали участь у взятті Варшави. В 1734 році саксонсько-російські сили взяли в облогу стратегічно важливе місто, де знаходився Лещинський. Після декількох місяців боїв місто капітулювало, а Лещинський утік до Франції. У 1736 році Фрідріх Август II був офіційно визнаний королем Речі Посполитої під іменем Август III, що закріпило владу династії Веттінів у Речі Посполитій.
Перша сілезька війна (1740—1742) У 1740 році новий король Пруссії Фрідріх II вторгся до Сілезії, використовуючи династичну кризу в Австрії після смерті Карла VI.
Саксонія, спочатку зберігала нейтралітет, проте в 1741 році приєдналася до Австрійської коаліції. Саксонська армія надала 20-тисячне військо, яке разом з пруссаками та французами взяло в облогу і здобуло Прагу в листопаді 1741 року. Наступного року саксонська армія брала участь у менших битвах. 25 червня почався зворотний марш з Богемії через Рудні гори. Втрати саксонців у цій кампанії були незначнимиLarraß: Geschichte des Königlich Sächsischen 6. Infanterie-Regiments Nr. 105. 1887, S. 56.
Друга сілезька війна (1744—1745) Спочатку курфюрст Саксонії дотримувався нейтралітету, дозволяючи прусським військам Фрідріха II пройти через саксонську територію до Богемії. Однак згодом він перейшов на бік Австрії, відправивши навесні 1745 року допоміжний саксонський корпус під командуванням герцога Йоганна Адольфа II фон Вайсенфельса для підтримки австрійської армії в Сілезії. До складу саксонського корпусу входило 18 батальйонів, 20 ескадронів, 30 уланських полків і 32 гармати.
4 червня 1745 року відбулася битва біля Гогенфрідберга, в якій об'єднана саксонсько-австрійська армія чисельністю понад 71 000 солдатів зазнала нищівної поразки від пруссаків, хоча мала чисельну перевагу. Втрати саксонців склали 2029 загиблих, 915 поранених і 5650 полонених. Пізніше того ж року саксонці разом з австрійцями зазнали чергової поразки в битві при Зоорі у вересні, втративши понад 6400 осіб убитими та пораненими.
Після поразок саксонські війська відступили до Дрездена і зайняли оборону біля Кессельдорфа, де 15 грудня 1745 року відбулася вирішальна битва. Саксонсько-австрійська армія, під командуванням фельдмаршала Фрідріха Августа графа Рутовського, знову була розбита, втративши 14 500 солдатів убитими і пораненими, з яких 3752 припадало на саксонську армію. Крім того, 141 офіцер і 2800 солдатів потрапили в полон. Ця поразка стала завершальним ударом, який остаточно закріпив військову перевагу Пруссії над Саксонією.
18 грудня саксонський генерал Адам Генріх Бозе передав Фрідріху II ключі від Дрездена, після чого прусський король особисто відібрав 1600 найкращих саксонських солдатів і включив їх до своїх гвардійських частин. 25 грудня 1745 року було укладено Дрезденський мир, який завершив Другу сілезьку війну і закріпив втрату Сілезії для Австрії, остаточно закріплюючи домінування Пруссії в регіоні.
Скорочення армії та початок Семирічної війни (1745—1756) Після закінчення Другої сілезької війни Саксонське курфюрство опинилося у серйозній фінансовій кризі. Високі репараційні виплати Пруссії, розкішний спосіб життя монарха та зростання корупції при дворі призвели до значного дефіциту державного бюджету. Прем'єр-міністр Генріх фон Брюль був змушений різко скоротити військові витрати. У 1746 році чисельність піхотної роти була скорочена до 95 осіб, а кірасирський полк був розформований. До 1748 року через брак коштів було розформовано ще дев'ять кавалерійських і чотири піхотні полки.
Незважаючи на фінансові труднощі, Саксонія зберегла номінально сильну армію. Однак, коли у 1756 році розпочалася Семирічна війна, саксонська армія виявилася недостатньо підготовленою. Фрідріх II оточив саксонську армію в Пірні, після чого вона була змушена капітулювати. 18 177 саксонських солдатів були примусово мобілізовані до прусської армії, багато з яких дезертирували і згодом приєдналися до австрійської армії.
Війна проти Пруссії, повернення додому і реорганізація армії (1757—1778) Після капітуляції в Пірні багато саксонських солдатів намагалися втекти з прусської армії і реорганізуватися. Деякі з них перейшли на австрійську службу, а інші зібралися в Польщі, де їх стали називати «ревертантами». Принц Франц Ксаверій Саксонський за підтримки Франції сформував Вільний саксонський корпус, який воював проти Пруссії.
У квітні 1763 року саксонський корпус повернувся до Саксонії і частково розмістився у колишніх гарнізонних містах. Після Семирічної війни саксонська армія складалася з 13 піхотних і дванадцяти кавалерійських полків. Август ІІІ помер 5 жовтня 1763 року, і його син Фрідріх Кристіан став курфюрстом. Він відмовився від претензій на польську корону і хотів зосередитися на відновленні Саксонського курфюрства та його армії. Всього через кілька тижнів Фрідріх Крістіан помер, і його брат принц Ксаверій, який очолював саксонський корпус проти Пруссії, перебрав на себе керівництво курфюрством як адміністратор для сина Фрідріха Крістіана, Фрідріха Августа I (1763—1827), який був ще неповнолітнім. Під його керівництвом армія була реорганізована і збільшена. Зразком для реорганізації слугувала прусська армія. Піхотні полки поділялися на три батальйони з двома гренадерськими та дванадцятьма мушкетерськими ротами. Планова кількість офіцерів, унтер-офіцерів і солдатів у полку становила 1672 особи.
Від Війни за баварську спадщину до Наполеонівських воєн (1778—1805) У 1778 році Саксонія взяла участь у Війні за баварську спадщину на боці Австрії, хоча активних бойових дій її війська не вели. Протягом наступних десятиліть саксонська армія зазнала подальших реформ, зокрема впровадження прусської військової системи організації та підготовки. Військові навчальні заклади були модернізовані, покращено артилерію та оснащення. Однак через обмежені ресурси армія не могла досягти рівня провідних європейських держав.
Під час Французьких революційних воєн Саксонія спочатку підтримала антифранцузьку коаліцію. У 1793 році саксонські війська брали участь у битві при Кайзерслаутерні, але після серії невдач у 1796 році курфюрст змушений був оголосити нейтралітет, побоюючись нападу з боку Франції. Коли восени 1805 року Наполеон перетнув кордон з Пруссією і розпочав свій тріумфальний похід проти німецьких королівств і князівств, 1 листопада саксонська армія була мобілізована і відправлена до західного кордону.
Поразка проти Наполеона і перетворення Саксонії на королівство (1805—1807)