Доісторична археологія — підгалузь археології, яка займається конкретно артефактами, культурами та іншими матеріалами спільнот, які існували до будь-якої форми писемності чи історичних записів. Часто поле зосереджується на таких епохах, як кам'яна доба, бронзова доба і залізна доба, хоча воно також охоплює такі періоди, як неоліт. Вивчення доісторичної археології відображає культурні проблеми сучасного суспільства, показуючи тлумачення часу між економічним зростанням і політичною стабільністю. Це пов'язано з іншими дисциплінами, такими як геологія, біологія, антропологія, історіографія та палеонтологія, хоча існують помітні відмінності між предметами, які вони вивчають, щоб зрозуміти; минуле, органічне чи неорганічне, або життя людей. Доісторичну археологію також іноді називають антропологічною археологією через її непрямі сліди зі складними закономірностями.

Через унікальну природу доісторичної археології, яка полягає в тому, що письмові джерела не можуть бути використані для вивчення суспільств, на яких вона зосереджується, предметом дослідження є виключно матеріальні рештки, оскільки вони є єдиними доступними доказами, які можна відстежити. Матеріальні докази включають глиняний посуд, поховальний інвентар, рештки людей і тварин, такі як кістки, ювелірні та декоративні вироби, а також багато інших артефактів. Підгалузь існує щонайменше з кінця 1820-х або початку 1830-х років і зараз є повністю визнаною та окремою галуззю археології. Інші галузі археології включають; Класична археологія, близькосхідна археологія — також відома як біблійна археологія, історична археологія, підводна археологія та багато інших, кожна з яких працює над відновленням нашого розуміння всього, починаючи з давнього минулого аж до сучасності. На відміну від конкретних галузей археології на континенті та території, таких як; Класична — яка вивчає саме середземноморський регіон і цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму в античності, галузь доісторичної археології не міститься на одному континенті. Таким чином, існує багато розкопок, пов'язаних з цим полем, які відбувалися і відбуваються по всьому світу, щоб виявити різні типи поселень і цивілізацій.

Не маючи історії, яка б надала докази назв, місць і мотивів, доісторичні археологи говорять про культури, яким можна дати лише довільні сучасні назви, пов'язані з розташуванням відомих окупаційних місць або використаних артефактів. Звичайно, набагато легше говорити про суспільства, ніж про окремих людей, оскільки ці люди минулого абсолютно анонімні в археологічних записах. Такий брак конкретної інформації означає, що доісторична археологія є суперечливою галуззю, і аргументи, які висуваються навколо неї, зробили багато для інформування археологічної теорії.

Витоки Доісторична археологія, як і багато інших галузей археології, приписується багатьом різним особам, тому точний і остаточний графік її створення важко представити. Витоки доісторичної археології були відзначені пошуком скарбів, також відомим як антикваріанство, і особи, які були залучені, не були зосереджені на наукових дослідженнях, оскільки межу між тим, коли галузь перейшла від збирання артефактів до законного дослідження, важко визначити. Перша згадка та використання слова доісторичний в археологічних термінах були в роботах Деніела Вілсона в 1851 році в його книзі «Археологія та доісторичні літописи Шотландії». Інший ранній випадок використання доісторичного в археології знаходиться в роботі Пола Турналя 1833 року, де він використовує поняття «доісторія», щоб описати свою роботу в Бізе-Мінервуа, розташованому на півдні Франції. Фраза доісторична археологія офіційно не стала англійським археологічним терміном до 1836 року, і далі, загальна тривікова система, створена Християном Юргенсеном Томсеном, яка класифікує європейську доісторичну хронологію, також була винайдена протягом цього року.

Крім того, є ще три особи, які представляли різні польові школи, які, як вважається, розпочали перші розкопки, присвячені виключно вивченню доісторичної археології, приблизно в той самий час між 1820-ми та 1830-ми роками. Жак Буше де Перт — французький археолог, керівник польової школи в Аббевілі, який знайшов ручні сокири в річці Сомма, Єнс Якоб Асмуссен Ворсае — данський археолог, керівник польової школи в Копенгагені, який вивчав стратифіковані комплекси в Данії, та Джузеппе Скарабеллі — Італійський археолог, який очолював польову школу Імоли, який вивчав стратиграфію в Італії.

Окрім цих людей, на кожному континенті почали проводити розкопки і польові школи для вивчення власної передісторії в широкому діапазоні дат. Нижче наведено кілька прикладів, хоча це не повний перелік усіх країн, за континентальними регіонами. У Європі дослідження почалися в Англії з кількох осіб, таких як археолог-аматор Вільям Пенгеллі, який вивчав Кентську печеру приблизно в 1846 році, а в Туреччині розкопки конкретно доісторичних археологічних пам'яток почалися лише набагато пізніше, між 1980-ми і 1990-ми роками в регіоні Анатолія. В Азії та Австралазії доісторична археологія почалася в Китаї в 1920-х роках з роботи шведського археолога-аматора Йогана Ґуннара Андерссона, який виявив скам'янілості Homo erectus у печері Чжоукоудянь на південному заході Пекіна та розкопав Яншао в Хенані, в Індії розкопки почалися з робіт капітана Г. Конгреве в 1847 році, в Японії доісторична археологія, як її визначають за європейськими стандартами, почалася з праць німецького колекціонера Генріха фон Зібольда в 1869 р. — хоча внутрішній інтерес до доісторичної археології існував з 1700-х років, у В'єтнамі розкопки почалися в 1960 році, а в Австралії дисципліна археологія зміцнилася в 1960-70-х роках, що дозволило їй почати розширюватися та включати корінні народи та їхню спадщину. У Північній Америці археологічна розвідка почалася в Сполучених Штатах в середині 1800-х років, коли колективні інтереси до розкопок керувалися роботами Американського філософського товариства, Американського товариства антикварів і Смітсонівського інституту. У Канаді розкопки почалися в 1935 році, хоча лише в 1965 році вона повністю стала важливою галуззю археології. У Південній Америці в Аргентині розкопки почалися між 1880 і 1910 роками. В Африці дослідження доісторичних цивілізацій почалися приблизно в 1960-х і 70-х роках, а подальша доісторична археологія почала дослідження Близького Сходу в таких областях, як Іран, у 1884 році під час розкопок французів у Сузах.

Аризначення Мета доісторичної археології — дослідити і зрозуміти цивілізації, що існували до появи писемності, зокрема суспільства кам'яного, бронзового і залізного віку по всьому світу. На початку свого зародження доісторична археологія була зосереджена на зборі артефактів і скарбів для експонування в музеях і приватних колекціях, часто для того, щоб повернути багатство людині. Пізніше польові дослідження дозволили більш легітимно вивчати речові докази і дані, щоб з'ясувати такі важливі деталі, як: коли місцевість могла бути зайнята, хто там жив, якою діяльністю займався і, нарешті, що з ними сталося, що змусило їх покинути місцевість або зробило її непридатною для життя.

Видатні археологи

Є безліч довірених минулих і нових доісторичних археологів, які присвятили час і зусилля, щоб відточити свою майстерність, щоб точно зрозуміти життя окремих людей і суспільств, які вони вивчають. Деякі з важливих фундаментальних археологів: Даніель Вілсон — канадійський археолог шотландського походження, який першим ввів термін «доісторичний» в археологічний контекст, Пол Турналь — французький археолог-аматор, Християн Юргенсен Томсен — данський антиквар, який класифікував тривікову систему, важливу для допомоги раннім європейським археологічним роботам, Жак Буше де Перт — французький археолог, який відкрив ручні сокири в річці Сомма, Єнс Якоб Асмуссен Ворсае — данський археолог, який вивчав стратифіковані комплекси в Данії, Джузеппе Скарабеллі — італійський археолог, який вивчав стратиграфію в Італії, та Вільям Пенгеллі — англійський археолог. Кожен з них зробив фундаментальний внесок у започаткування галузі доісторичної археології, визначивши, чим підгалузь відрізняється від археології.

Більш сучасні археологи, включно з Алі Умутом Тюркчаном, який керував розкопками в Чаталхойюку станом на 2022 рік, допомогли продовжити ці розробки в цій галузі, керуючи розкопками та вивчаючи матеріали, знайдені на місцях. Серед інших сучасних археологів: Пол Бан — британський археолог, який вивчає доісторичне наскальне мистецтво, Річард Бредлі — британський археолог, який спеціалізується на європейській доісторії та приділяє особливу увагу доісторичній Британії, Е.К.Л. Дюрін Касперс (також відома як Елізабет Крістіна Луїза Дюрін Касперс) — голландська археологиня, яка досліджувала доісторичну Месопотамію, Уфук Есін — турецький археолог, який спеціалізувався на доісторичній Анатолії, Пере Бош-Гімпера — мексиканський археолог іспанського походження, який вивчав доісторичну Іспанію, Лінн Ґолдштейн — американка, яка спеціалізується на доісторичній східній Північній Америці, Якоб Геєрлі — шведський археолог, який вивчав доісторичну Швецію, Луїза Стіл — британська археологиня яка зосередився на доісторичному Кіпрі, і Джойс Вайт — американська археологиня, яка спеціалізується на доісторичній Південно-Східній Азії. Є ще багато людей, важливість яких для продовження цієї галузі не була заявлена або визнана тут.

Основні типи та розташування майданчиків

Деякі з основних типів місць включають ранні протоміста та протоміста-держави, поселення, храми та святилища поклоніння та печери. Визначити кожен із цих термінів археологічно; протомісто-держава — це велике місто чи село, яке існувало в епоху неоліту, його також класифікують за відсутністю центрального правління чи навмисної міської організації інфраструктури. Поселення — це територія, де люди проживали постійно або напівпостійно, натомість храми або святилища були місцями культових практик або поклоніння богам чи істотам, пов'язаним з певним народом, місця поклоніння в ранніх доісторичних місцях або періодах можуть також включають духовні сфери, що мають видатне релігійне значення без присутності безпосередньо пов'язаного божества. Печери — це захищені території, як правило, у скельних утвореннях, де окремі члени суспільства могли збиратися разом напівпостійно або постійно, щоб творити мистецтво, жити чи готувати їжу. Усі доісторичні археологічні пам'ятки повинні містити свідчення присутності людей — навіть якщо вони активно не жили на цій території або відвідували її зрідка, а також відсутність історичних записів у суспільстві. Не вважаються доісторичними пам'ятками місця, на яких мешканці могли записувати інформацію про себе.

Доісторичні поселення розкидані по всьому світу, вони різняться за віком і розміром. Період, який охоплює доісторична археологія, — це найчастіше кам'яна, бронзова і залізна доба, у межах кожного з цих періодів глибоко досліджуються такі періоди, як неоліт у кам'яному віці. У Західній Європі доісторичний період закінчується римською колонізацією в 43 році нашої ери, у деяких нероманізованих областях цей період закінчується лише в V столітті нашої ери. Хоча в багатьох інших місцях, особливо в Єгипті (наприкінці третього проміжного періоду), він закінчується набагато раніше, а в інших, наприклад в Австралії, набагато пізніше. Деякі з основних місць, які вивчаються: Чатал-Гьоюк у Туреччині, печера Шове на півдні Франції, селище мезоліту Боулднор-Кліф у Великій Британії та Франхті у Греції та багато інших. Нові пам'ятки відкриваються регулярно, і їхнє значення для розуміння доісторичних людей продовжує поглиблювати наші знання про минуле.

Методи дослідження та аналізу